Лекція 2.3. Вірусний імунодефіцит

1.4. Клінічні ознаки.

Інкубаційний період триває 4–6 тижнів. Перші ознаки проявляються через 4–6 тижні після контакту зі збудником. Розвивається картина гострого захворювання, яка характеризується загальним пригніченим станом, високою температурою, генералізованим збільшенням лімфовузлів, а також лейкопенією і нейтропенією. Вірус виділяють з різних клітин імунної системи, також з крові та інших рідин організму, таких як цереброспінальна рідина і слина. У більшості тварин можуть зникнути основні ознаки, при цьому лімфаденопатія зберігається протягом декількох місяців.

За гострою стадією настає латентний період, що триває від декількох місяців до 3-ох років, після якого поступово наростають явища синдрому хронічного імунодефіциту. На цій стадії у тварини можуть виявити анорексію, зниження ваги, гарячковий стан, лімфаденопатію. З гематологічних показників: лейкопенію, лімфопенію, нейтропенію та анемію. У тварин діагностують інфекції секундарного походження, які набувають з часом хронічний характер. До них відносяться інфекції ротової порожнини (стоматит, гінгівіт), захворювання респіраторної системи, шкіри, ураження сечостатевої системи і шлунково-кишкового тракту (рис. 87 ).

Захворювання може прогресувати впродовж декількох місяців або років до тих пір, поки не наступає хронічна лейкопенія. На пізній стадії захворювання у деяких тварин виявляють різноманітні поведінкові і нейрологічні відхилення, що свідчить про ураження центральної нервової системи.