Лекція 1.1. Сказ

1.2. Епізоотологічні дані.

Молоді тварини чутливіші, ніж дорослі. Всі заражені тварини захворюють і гинуть. Вірус сказу передається головним чином через слину при укусах або обслиненні (вірус міститься в слинних залозах 54–90% тварин, що загинули від сказу).

Розрізняють два типи сказу – міський (урбанічний чи вуличний), коли захворювання спостерігається в містах і селах, а джерелом збудника інфекції є хворі безпритульні собаки й коти, і лісовий, коли інфекція поширюється в природному осередку, часто на великому лісовому просторі, а джерелом збудника хвороби є дикі м'ясоїдні хижаки (лисиці, вовки, рисі, борсуки, куниці, тхори, песці, єнотовидні собаки), їжаки, білки хворі або латентно інфіковані.

Лисиця є біогосподарем, у популяції якої рабдовірус може підтримуватися невизначено довго. Додаткові господарі включаються до епізоотичного ланцюгу спорадично. При лісовому сказі більша кількість лисиць (40–80%) переживає інфекцію за рахунок “нелетального” вірусу. Захворювання у лисиць може перебігати хронічно або латентно, забезпечуючи персистенцію вірусу в природних умовах. Причиною циклічності епізоотій сказу є зміна щільності популяцій червоної лисиці, пов’язана з утратами від сказу та швидкістю компенсації цих втрат. Найбільш типовими для лісового сказу є трирічні цикли.

В Україні останнім часом загальною тенденцією захворюваності на сказ стало переважання його прояву серед диких тварин, собак і котів, які стають основним джерелом збудника для людини та сільськогосподарських тварин, насамперед великої рогатої худоби.