Лекція №2. Джерела права в АПК
1. Поняття та види джерел права в АПК
Правові норми відображаються, матеріалізуються в певній правовій формі, яка називається «джерелами» (витоками) права.
Джерела права в АПК – це форми зовнішнього виразу і закріплення правових норм, що врегульовують відносини у агропромисловому комплексі.
Джерела права в АПК характеризуються певними особливостями:
1. Наявність уніфікованих і диференційованих правових актів. Уніфіковані акти складають ядро законодавства агропромислового комплексу. Уніфікація здійснюється за предметом правового регулювання, а диференціація по суб'єктах аграрних правовідносин. Особливість актів уніфікованого характеру полягає в тому, що вони одночасно адресуються ряду або групі суб'єктів, проголошують і юридично закріплюють принципи, які лежать в основі правового регулювання їх діяльності. До таких актів можна віднести Земельний кодекс України, Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України», тощо.
Уніфіковані акти приймаються з метою приведення аграрно-правового регулювання до єдиної основи.
Диференційовані акти законодавства – нормативно-правові акти, в основі яких лежить диференціація правового регулювання відносин в агропромисловому комплексі з врахуванням специфіки і особливостей статусу суб'єктів аграрного підприємництва. Диференційовані правові норми мають місце в спеціальних нормативних актах – законах «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське господарство» та ін.
2. У законодавстві агропромислового комплексу немає єдиного нормативно-правового акту, що кодифікує, хоча теоретично можливість розробки не виключається.
3. Важливе місце належить актам, прийнятим Міністерством аграрної політики і продовольства України, яке в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, які є обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і громадянами.
4. Крім актів, виданих на державному (централізованому) рівні, широко застосовують локально-правові акти (Статут фермерського господарства).
5. Для права агропромислового комплексу характерним є те, що досить часто, галузі права і галузі законодавства не збігаються. Наприклад, до джерел аграрного права відносяться норми, які містяться в актах інших галузей національного законодавства, в тій частині, в якій вони регулюють аграрні відносини, визначають правовий статус і правосуб’єктність фізичних і юридичних осіб у сфері сільськогосподарської діяльності, якість і безпека продовольства, сировини рослинного і тваринного походження, їх реалізацію. При цьому акти основних галузей законодавства, регулюючи аграрні відносини, не входять до складу аграрного законодавства.
Види джерел права:
- правовий звичай;
- правовий прецедент;
- нормативно-правовий акт.
Визнання правового звичаю, зокрема звичаю ділового обороту джерелом приватного права, одержало нині нормативне закріплення у чинному ЦК України. За аналогією до ст. 7 Цивільного кодексу України аграрно-правовий звичай можна визначити як правило поведінки, яке не встановлене актами законодавства, але є усталеним у певній сфері аграрних відносин. Усталеним певне правило звичаєвої поведінки стає у разі його відповідності таким ознакам: 1) визнання усім або більшістю населення сільського населеного пункту або регіону, на території яких розповсюджено такий звичай; 2) існування звичаю протягом значного проміжку часу, який може нараховувати декілька століть; 3) наслідком порушення звичаю, крім морального суспільного осуду, є настання певної матеріальної відповідальності.
Правовий прецедент у вітчизняній системі права правові набуває обмеженої форми тлумачень (роз'яснень), здійснюваних відповідними вищими судовими органами в межах своєї компетенції.
Основним видом джерел права за формою виступають нормативно-правові акти України.
Нормативно-правовий акт – офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.
Нормативно-правові акти класифікуються за різними підставами.
За суб’єктами правотворчості: акти вищих органів державної влади та управління (Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Президента України); акти центральних органів державного управління (міністерств, державних комітетів); акти місцевих державних органів влади та самоврядування; акти керівників підприємств і організацій.
За формою акта: закони, укази, постанови, розпорядження, накази, інструкції, правила, положення, рішення тощо.
За сферою дії: загальні, відомчі, місцеві та локальні акти.
За ступенем узагальнення: кодифіковані (Земельний кодекс); комплексні, тобто такі, які одночасно є джерелами декількох галузей права (Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»); поточні.
За юридичною силою: конституція України, міжнародно-правові акти, ратифіковані Україною; закони України (кодифіковані, спеціальні); підзаконні нормативно-правові акти (постанови ВРУ, укази Президента України, нормативно-правові акти КМУ, відомчі та локальні нормативно-правові акти).
Шрифти
Розмір шрифта
Колір тексту
Колір тла