Лекція 2.5. Інфекційний перитоніт

1.4. Клінічні ознаки.

Інкубаційний період – від декількох тижнів до декількох місяців. Симптоми варіюють залежно від віку котів, кількості і вірулентності збудника і від сили імунної відповіді.

Характерними клінічними ознаками у котенят є анорексія, підвищення температури тіла до 40°С і вище, перитоніт, іноді плеврит.

http://www.dierenkliniekkenaupark.nl/sites/default/files/fip_kat.png

http://icatcare.org/advice/cat-health/feline-infectious-peritonitis-fip

У котів старшого віку хвороба клінічно проявляється в двох формах: ексудативній і неексудативній.

При ексудативному (вологому) перитоніті переважають такі ознаки: випоти в плевральну порожнину; активність і збережений апетит, або млявість і анорексія; у деяких випадках легка лихоманка; порушення дихання; втрата ваги; збільшені мезентеріальні лімфатичні вузли і печінка (https://www.youtube.com/watch? v=AWPD0nSbqqk).

При неексудативному (сухому) перитоніті клінічні ознаки часто слабо-виражені, неспецифічні і різноманітні; цей стан найбільш важко діагностувати. До характерних ознак належать: втрата ваги, відсутність апетиту. Інші симптоми залежать від того, які органи уражені, і від ступеня їх пошкодження. До них відносяться:

– увеїти, нашарування на рогівці, помутніння склоподібного тіла і опалесценція водянистої вологи, лімфоцитарна інфільтрація судин сітківки, піогранулема сітківки (рис. 99);

Рис. 99. Увеїт, котеня 2 міс.

(http://www.812vet.com)

– збільшені мезентеріальні лімфатичні вузли при пальпації;

– утворення піогранульом і розвиток гідроцефалії, що призводять до ністагму, вестибулярних розладів (наприклад, нахил голови), судом, мозочкова атаксія, дисфункція черепних нервів, парези, втрата пропріоцептивної чутливості, нетримання сечі або зміни в поведінці. Нервові симптоми відзначаються в 10% випадків сухого інфекційного перитоніту котів;

– жовтушність слизової оболонки (рис. 100).

Рис. 100. Жовтушність слизової оболонки

(http://zooforum.ru)

У більшості випадків інфікування безсимптомно завершується елімінацією вірусу з організму. В деяких випадках вірус уражає клітини епітелію кишечника і стає латентним, не зазнавши реплікації; тварина практично не екскретується вірусом і не є джерелом інфекції до переходу вірусу з латентного статусу в активний в результаті впливу ініціювального фактора. Основними ініціювальними факторами прийнято вважати різні стреси.

У частини тварин інфекція безсимптомно переходить в форму носійства: вірус реплікується в клітинах епітелію кишечника, активно екскретується в зовнішнє середовище; тварина є джерелом зараження для інших котів.