Тема 2. Моделі зовнішнього і внутрішнього середовища - об"єкту науки і бізнесу

2. Макроекономічна політика як контур розвитку бізнесу

Макроекономічна політика, на основі котрої формуються загальні умови, згідно з якими діють індивідуальні виробники і споживачі, розробляється та реалізується з використанням деяких моделей (формальних чи неформальних).

На наш погляд, вивчення економічних ідей, особливо таких, що оформлені в чіткі формалізовані моделі, необхідне й корисне для виявлення закономірностей під час прийняття рішень і реалізації макроекономічної політики, що є важливим в бізнес-проєктуванні.

Методологія аналізу макроекономічної політики може бути систематизована як розділ макроекономічної теорії, предметом цього розділу є дослідження питань формування і застосування відповідного типу макроекономічної політики з певної множини альтернативних варіантів.

Ця методологія започаткована працями Я. Тінбергена і А. Філліпса. В основних своїх рисах вона залишилася незмінною, але суттєво доповнена й розвинута у кількох напрямах, передусім із застосуванням гіпотези раціональних чи адаптивних очікувань, а також аналізу середньотермінових аспектів динаміки накопичування багатства, котрі у загальному вигляді описуються на основі теорії портфельного підходу Дж. Тобіна.

Для багатьох ситуацій макроекономічний аналіз зручно проводити у термінах «цілі—засоби». Тут макроекономічна політика може розглядатись як цілеспрямована зміна стану системи, зумовлюваного змінами параметрів останньої. Параметри системи можна поділити на дві групи: структурні характеристики системи та стани зовнішнього середовища (надсистеми чи надмоделі), котрі є неконтрольованими (некерованими) впливами; контрольованими (керованими) параметрами. Зміни останніх, по суті, і є «політиками», застосування яких приводить до бажаних змін параметрів (змінних) стану. Припускається, що параметри системи є взаємно незалежними; це дозволяє обчислювати ефекти застосування конкретної політики у «чистому» вигляді за сталих значень усіх інших, окрім обраного, параметрів системи.

У загальному випадку m-мірний вектор V вважається вектором допустимих макроекономічних політик (тут може використовуватись і термін «інструментальні змінні» чи «засоби»), а n-мірний вектор X — вектор станів макроекономіки. Макроекономічна рівновага здебільшого описується векторно-матричним рівнянням:

 (1)

де F(X, V) — матриця розмірності nm, що характеризує структуру макроекономіки та її взаємодію із зовнішнім середовищем, чи «надсистемою». Вектор рівноважного стану макроекономіки є функцією параметрів системи:

 (2)

після підстановки якої в останнє згідно з теоремою про неявну функцію задовольняється тотожно.

Для малого околу точки рівноваги зміни макроекономічної політики (вектор ¶V) і зміни стану системи (вектор ¶X*) задовольняють рівняння:

 (3)

звідси маємо, що ефекти макроекономічних політик визначаються матричним рівнянням:

 (4)

де I — одинична матриця, а

є матрицею Якобі макроекономічної системи (3), що обчислена в точці рівноваги.

Добуток двох матриць, які записані в правій частині (4) (матриці на вектор), характеризує реакції макроекономіки на зміну параметрів системи, котрі інтерпретуються як реалізація (допустимої множини) макроекономічних політик.

Із (4) ясно, що оскільки матриця   у загальному випадку невироджена, то обернена до неї завжди існує (окрім дуже спеціальних випадків, що не становлять економічного інтересу). Тому нетривіальний (ненульовий) розв’язок системи (3) має місце, коли макроекономічні політики спричиняють ефект не лише на вектор рівноважних станів, але й на структуру системи, отже, матриця  не повинна складатись лише з нульових елементів.

Незалежні прирости (вектори ¶V і ¶X) вздовж гіперповерхні макроекономічних рівноваг завжди підпорядковуються умові:

(5)

котра, власне, і визначає переміщення з однієї точки рівноваги в іншу. Водночас вплив макроекономічних політик на стан системи, зокрема на її структуру, означає, що їх ефект може виявитися нейтральним, тобто «політичний імпульс» може бути повністю демпферованим (згладженим, згашеним) зміною стану системи.

Як правило, ефекти різних макроекономічних політик досліджують ізольовано, тобто всі параметри системи вважають фіксованими, окрім одного, а для кожної конкретної політики обчислюється мультиплікатор такого вигляду:

 (6)

де  — n-мірні вектори-стовпчики ефектів i-ї макроекономічної політики.

Зазначимо, що обчислення мультиплікаторів є, по суті, дослідженням чутливості макроекономічної системи, оскільки вектори (6) характеризують чутливість стану точки рівноваги макроекономіки щодо змін i-го параметра системи.

Поняття ефективності макроекономічної політики розуміють як спроможність монетарної чи фіскальної політики впливати на реальний ринок, виробництво та передусім зайнятість. Припускаючи, що найкращий поточний стан економіки відповідає «природному темпу зростання», а в статиці — економічному потенціалу, основне завдання макроекономічної політики (принаймні у короткостроковий період) полягає у максимальному наближенні поточного стану системи, тобто реального виробництва і зайнятості, до їхніх потенційних обсягів. Еквівалентна постановка цього завдання зводиться до мінімізації відхилення фактичного рівня виробництва, що вимірюється, наприклад, обсягом реального ВВП від потенційно можливого. Це ж завдання макроекономічної стабілізації ставиться інколи як мінімізація різниці між потенційним і фактичним рівнями виробництва, котра в сучасній інтерпретації формулюється як підтримка безробіття на невеликому (заданому) рівні, що забезпечує деякий допустимий рівень інфляції.

Макроекономічна політика є стабілізаційною, якщо її використання відновлює порушену з якихось причин рівновагу системи. Такі політики становлять найбільший інтерес, хоча ясно, що весь спектр економічних проблем до них звести не можна.

Синтез макроекономічної системи, тобто результат економічних реформ, повинен забезпечувати можливість побудови і реалізації стабілізаційної політики, що не завжди є можливим.

Одновимірним аналогом макроекономічної політики може слугувати, наприклад, модель динаміки інвестицій і капіталу, яка ґрунтується на ідеях неокласичної теорії капіталу та розвивається в працях Д. Джоргенсона.

Нехай змінною стану макроекономічної системи (її фазовою координатою) обрано обсяг реальної вартості фактичного капіталу K = K(t), а головною метою макроекономічної політики є деякий бажаний обсяг капіталу K*. Це може бути раціональний рівень капіталу K*, що визначається з урахуванням усіх наявних ресурсів, технологією та організацією економічної системи.

У будь-якій точці часу t, тобто для заданого планового чи прогнозованого періоду, «миттєві» чисті інвестиції  є «інструментом», який приводить до зміни стану системи. Природно припускати, що коли економіка є конкурентоспроможною та мотивації економічних агентів не викривлені, то для оптимального (раціонального) рівня (обсягу) капіталу інвестиції мають бути нульовими; додатними, коли фактичний капітал менший за бажаний обсяг, і від’ємними у протилежному випадку. Фазова діаграма такої системи може бути подана графіком лінійного рівняння (рис. 2.1):

 (7)

де параметр l визначається мотивацією економічних агентів.

Рис. 2.1. Стабілізаційна політика

Відповідно до (7) та за умови випливає, що незалежні прирости інвестицій і капіталу в малому околі точки рівноваги I* = I*(K) повинні задовольняти рівняння

 (8)

звідси маємо

Отже, ця система синтезована так, що інвестиції скорочуються із наближенням до бажаного обсягу капіталу (цілі) ліворуч від точки рівноваги і збільшуються, коли система віддаляється від цього обсягу капіталу.

Звичайно, наведена модель є лише ілюстративною, бо інвестиції у ринковій економіці не є безпосередніми інструментальними змінними, а є об’єктом регулювання через використання різних методів фіскальної та монетарної політики.

Макроекономічні моделі допомагають побачити відносну суперечливість різних цілей політики макроекономічної стабілізації, забезпечити узгодженість (когерентність) цілей стабілізаційної політики і засобів (інструментів) щодо їх досягнення. Розгляньмо простий приклад.

Нехай відкрита макроекономіка представлена двома координатами: станом платіжного балансу y1 (що вимірюється в іноземній валюті) та рівнем зайнятості y2. Рівноважні значення цих показників подамо як функції стану агрегованого попиту x1 і обмінного курсу (іноземна валюта — база) x2, тобто векторно-матричне рівняння рівноваги має вигляд:

Цілями короткотермінового розвитку оберемо поліпшення платіжного балансу і підвищення зайнятості:

Як відомо, стандартними інструментами макроекономічної стабілізації можуть слугувати (у межах кейнсіанської моделі) зростання агрегованого попиту разом з політикою знецінення (зниження обмінного курсу) національної валюти, тобто вектор інструментів має вигляд:

У цілому політика макроекономічної стабілізації заміщується системою:

 (9)

Якісний аналіз системи (9) допомагає зрозуміти, зокрема, чому поставлені цілі є відносно суперечливими. Матриця коефіцієнтів чутливості цілей щодо зміни засобів   має, виходячи з економічних міркувань, такі знаки: 

Це означає, що підвищення агрегованого попиту (dx1), наприклад розширенням пропозиції грошей, сприяє скороченню безробіття (f21 > 0). Одночасно зростання грошової маси погіршує стан платіжного балансу (f11 < 0), оскільки збільшує попит на іноземну валюту.

У свою чергу знецінення національної валюти, збільшуючи попит на іноземну валюту, погіршує платіжний баланс (f12 < 0), але, одночасно здорожуючи імпорт, сприяє розширенню власного виробництва, що знижує рівень безробіття (f22 > 0).

Матриця системи (9) містить корисну інформацію щодо реалізованості (досягнення) висунутих цілей, особливо у тих випадках, коли цілі та інструменти макроекономічної політики є суперечливими (конфліктують). Із викладеного ясно, що поставлені цілі не можуть бути досягнуті, якщо інструментом макроекономічної політики є лише управління Нацбанком грошовою масою. Зростання пропозиції національної валюти повинно супроводжуватись її знеціненням, яке досягається політикою плаваючого курсу, тимчасом як валютний коридор, наприклад, є явно неприйнятним. Формально ясно, що немає можливості за допомогою одного інструмента реалізувати дві конфліктуючі цілі, а це означає, що коефіцієнти першого стовпчика матриці (9) мають різні знаки. Зауважимо, що оскільки зростання пропозиції грошей викликає небезпеку прискорення інфляції, а отже, і потенційне погіршання платіжного балансу (іноземна валюта стає більш привабливою, якщо знецінюється повільніше, ніж національна), то модель явно вимагає свого розширення, принаймні до трьох змінних. Невипадково трьома основними цілями макроекономічної політики вважають економічне зростання, а також мінімальні рівні інфляції та безробіття.

Як було показано у попередньому матеріалі, макроекономічна система реагує на зміну зовнішніх (екзогенних) щодо моделі змінних, тобто на прийняту макроекономічну політику. Допускалося, що основні структурні параметри макроекономічної моделі (системи) залишаються інваріантними щодо різних типів політичних впливів. Якщо макроекономічна політика формує не лише певний курс, а й режим розвитку економіки у коротко- чи довгостроковому періодах, то параметри системи (1) можуть не бути інваріантними щодо змін економіко-політичного режиму.

Макроекономічна політика вважається пасивною (нейтральною), якщо вона не впливає на макроекономічну ситуацію, зокрема, не наближає виробництво до його потенційного рівня через зміни значень бюджетного дефіциту, безробіття, норми відсотка, обмінного курсу чи інфляції.

Інтерес до проблеми «нейтральності» макроекономічної політики, виявлений ще у працях класиків, отримав потужний імпульс після публікації Р. Лукасом результатів його дослідження можливостей проведення тієї чи іншої макроекономічної політики. Його підхід ґрунтується на використанні спеціальної функції агрегованої пропозиції, котра (в логарифмах) записується так:

 (10)

де yt — рівень поточного виробництва у момент часу t;  — рівень потенційно-можливого виробництва; pt — поточні ціни в момент часу t;  — очікування щодо рівня цін на момент часу t, отримані на підставі інформації, доступної на момент (t – 1);  — випадкові збурення щодо агрегованої пропозиції, котрі вважаються незалежними у часі, нормально розподіленими з нульовим середнім і скінченною дисперсією.

У моделі Лукаса реальний ринок вважається ефективним у тому розумінні, що його учасники миттєво використовують усю інформацію, на яку реагують ціни. Очікування (сподівання) економічних агентів на ефективному ринку

 (11)

є раціональними, тобто, в принципі, формуються так само, як відбувається усереднення у випадковому процесі:

 (12)

де E — оператор раціональних сподівань (очікувань); Wt – 1 — інформаційна множина, що доступна виробникам на момент часу (t – 1), коли вони формують свої очікування; et — випадкова некорельована похибка передбачення, що має нульове середнє і скінченну дисперсію.

Дане рівняння стверджує, що фактичні ціни коливаються навколо свого раціонального передбачення із суто випадковою похибкою, що має нульове середнє і скінченну дисперсію. Така залежність між передбаченим і фактичним рівнем цін існує, за визначенням, на ефективному ринку, де ціни абсолютно рухомі, постійно врівноважують попит і пропозицію. Це є можливим, коли ціни повністю реагують на нову інформацію, котра практично миттєво стає доступною всім учасникам ринку. Ці учасники, таким чином, позбавлені можливості використовувати свої тимчасові інформаційні переваги з метою отримання арбітражного прибутку. Зазначимо, що гіпотеза симетричної інформації насправді є надто жорсткою і на практиці, як правило, не справджується. Дослідження ринків з асиметричною інформацією є надзвичайно актуальним. Троє американських учених за такі дослідження отримали Нобелівську премію за 2001 рік у галузі економіки. Моделювання асиметричних ринків залишається актуальним і надалі.

Для раціональних очікувань, оскільки нове значення цін абсолютно точно передбачити в принципі неможливо, на що вказує і (12), раціональним передбаченням цін (чи інфляції) на момент t може бути, зокрема, їхнє значення на момент (t – 1):

 (13)

яке можна отримати, припускаючи відповідні гіпотези, обчислюючи сподівання в обох частинах рівняння (12), оскільки 

Для гіпотези раціональних очікувань значення цін у різні моменти часу поєднані рівнянням випадкового блукання:

 (14)

котре у даному разі формально є моделлю динаміки цін для дискретних випадкових процесів.

Гіпотеза раціональних очікувань, що ґрунтується на понятті ефективного ринку, бере за основу очікування низки (багатьох) відносно добре поінформованих агентів, а оператор раціональних очікувань є не що інше, як математичне сподівання. На нашу думку, як більш адекватну в ситуаціях з асиметричним розподілом значень випадкової величини, яку очікують поінформовані агенти ринку, можна обирати моду чи медіану. У відповідних випадках ці величини можуть бути скориговані на міру ризику тощо.

Стосовно до ринку з асиметрично розподіленою інформацією, значними (суттєвими) лагами й обмеженнями товарного ринку, особливо ринку праці, — впевненість щодо адекватності раціональних очікувань не така вже й велика і відбиває сумніви багатьох економістів. Тут є великий простір для подальших наукових досліджень як на концептуальному, так і на модельному (інструментальному) рівнях.

Умова (6) робить надмірними, а загалом і непотрібними всі авторегресійні схеми формування очікувань, зокрема інфляційних. Однак для економіки перехідного періоду, трансформаційної економіки, коли зсуви є суттєвими, коли вагомість попередньої історії різко знижується, особливо у короткостроковому періоді внаслідок суттєвих (чи фундаментальних) змін соціально-політичного характеру, методологія раціональних очікувань з урахуванням ризику є особливо актуальною, а для науковців — привабливою. Т. Сарджент пише, наприклад, про обмежено раціональні очікування, властиві для трансформаційної економіки.

Сутність твердження щодо «нейтральності» макроекономічної політики з урахуванням раціональних очікувань можна продемонструвати таким чином. Обчислюючи (традиційно) раціональні очікування для агрегованої пропозиції в (10), ми отримуємо, що з урахуванням (13) найкращим передбаченням для випадкової величини yt будуть значення потенційного виробництва, тобто має місце:

 (15)

З (15) випливає, що обсяги реального виробництва обтяжені впливом лише зовнішніх, суто випадкових, а тому і слабопрогнозованих впливів.

Отже, макроекономічна політика є «нейтральною» в обумовленому розумінні, тобто не може зменшити розходження між фактичним і потенційним рівнями виробництва, тимчасом як останній у ринковій економіці визначається чинниками пропозиції. Більше того, оскільки похибки передбачення (прогнозу) є випадковими й незалежними, то втручання держави радше посилить величину розходження фактичного і потенційного виробництва.

Таким чином, фіскальна і монетарна політики стають не стабілізуючим, а дестабілізуючим чинником, і державне втручання в економіку слід не розширювати, а зменшувати. Звичайно, аргументація Р. Лукаса є значно витонченішою і складнішою, але її сутність передана досить точно.

Зазначимо, що висновок про нейтральність макроекономічної політики є справедливим лише за досить жорстких гіпотез щодо прогнозованої пропозиції і політичного курсу уряду. Вони виконуються, наприклад, коли функція (9.10) не залежить від норми відсотка, а монетарна (чи фіскальна) політика будується лише на підставі інформації щодо попередніх рішень. Якщо змінити хоча б одну з даних умов, то макроекономічна політика, принаймні в короткотерміновому періоді, справляє вплив на реальний рівень виробництва.