Лекція 1. Філософська пропедевтика. Біоцентризм як сучасне світобачення

2. Поняття філософії

Слово філософія походить з грецької, означає те саме, що любов до мудрості, відповідно філософ – друг мудрості. (Філос – друг, або філео – любов; софія – мудрість, тобто той, кому властиве прагнення до пізнання в будь-якій формі).

Уже Платон і Аристотель ставлять питання про спонуку в людині, яка стає витоком до філософування і вбачають його в здивуванні. Аристотель писав: „Адже тепер, як і від початку, здивування спонукало людей філософствувати... Але хто не може пояснити щось і дивується, той вважає себе невігласом... Отже, щоб позбавитись від невігластва, почали філософствувати...”

Людина не просто приймає чуттєво осяжний світ таким, який він є, а дивуючись, запитує про причину: „Чому світ існує?; Що стоїть за видимим світом?; Чому люди живуть?” Завдяки цим питання буденна само зрозумілість уперше підпала під сумнів. Стало очевидним, що з накопиченням поодиноких знань сутність і зміст цілого залишаються прихованими. Т.ч., до причин, які дають поштовх у філософствуванні і потім підтримують цей процес, належить і сумнів. Під його критику підпадають джерела нашого пізнання, значимість традиційних та суспільних норм.

Витоки філософії вбачали також у тому, що людина живе, усвідомлюючи власну смертність. Постійна загроза кінця життя перешкоджає бездумному існуванню без будь-яких питань, спонукає людину до роздумів про саму себе і до вибору, що в житті найголовніше. Страждання і смерть – пограничні досвіди, які долають поверхове відчуття захищеності й змушують задаватись питаннями про сенс життя.

Біологічно людині притаманне обмеження її природних інстинктів. У неї виникає необхідність замінити властиві від природи форми поведінки на продиктовані розумом. Це ж стосується і свободи її самовизначення. Але поставлена в такі умови, людина потребує постійної рефлексії над основами свого буття та поведінки. „Людина – це істота, яка постійно бажає більше, ніж це можливо, і здатна на більше, ніж це необхідно”. (В.Віклер)

Філософські питання постають перед кожною людиною. Філософування – це одвічна природна потреба, властива свідомо-відповідальному людському буттю. Тому будь-яка філософія є просвітою у тому розумінні, що, як писав Кант, „просвіта – це вихід людини зі стану незрілості, в якому винна вона сама. Незрілість – це нездатність послуговуватися власним розсудком без керування з боку інших”.

Сутність філософії неможливо охопити якимось одним однозначним поняттям. Сама себе вона визначає кожного разу заново реалізуючись у мисленні. Спробуємо визначити її сутність через низку спроб описати філософію:

„Біля витоків філософії стоїть людина, яка хоче зорієнтуватись у загадках свого внутрішнього та зовнішнього світу, ...яка намагається в калейдоскопі особливостей віднайти основну лінію спільного і всезагального”. (Леппле А.)

Філософію можна визначити як „методичну й наполегливу спробу принести в світ здоровий розум” (М.Хоркхаймер).

„Під філософією сьогодні розуміють наукове дослідження загальних питань пізнання світу і поглядів на життя” (В.Віндельбанд).

„Бути філософом – це не специфічна професія – це не сформований ідеал, відповідно до якого людина могла б формувати себе, намагаючись стати цим ідеалом; буття філософа – це прагнення до само становлення, яке забезпечує для себе в широких межах філософствування простір, можливість і спосіб вираження” (К.Ясперс).

Основними питаннями філософії Платон визначає Істину – Благо – Красу. У них відображаються властивості усього існуючого.

В Новий час Кант сформулював ці питання так:

- Що я можу знати? (метафізика)

- Що я повинен робити? (мораль)

- На що я можу сподіватися? (релігія)

- Що є людина? (антропологія)

При цьому останнє питання по суті включає усі попередні, оскільки людина є центром філософських роздумів.

На відміну від інших окремих і конкретних наук, філософія розглядає не певний не певний обмежений залежно від обставин фрагмент дійсності, як біологія – життя, хімія – склад матеріальних тіл і т.п., а суще в цілому з метою розкрити його сутність та пов’язаність усього буття і наділити людину сенсом і цінностями її існування. Інакше, ніж окремі науки, що виходять з особливих передумов, за межі яких вони не в змозі вийти, філософія прагне до максимально можливої безпередумовленості. Її метод і предмет не є строго задані – вона завжди заново вивчає їх сама. Процес філософствування, в якому людина дістає виразне уявлення про себе саму та даний світ, - нескінченний і тому є завданням для будь-якої епохи. Якщо виходити із загальної спрямованості філософії, її можна трактувати як осягнення загального розумом чи інтуїцією. Найбільш загальні засади сущого – час, причинність, сенс життя, істина, - з яких конструюється світ, складають предмет філософії.