Лекція 2-2 Філософія Давнього світу. Антична філософія

2. Філософія античного світу

Періодизація. В античній філософії поєднується філософська думка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму – від VI ст. до н. е. до VI ст. н.е. У Європі панує думка, що саме антична філософія є колискою європейського мислення, джерелом усієї європейської філософської культури.

У розвитку античної філософії традиційно виділяють такі основні етапи:

I етап (до V ст. до н. е.) – натурфілософський, або рання класика досократівський. Найяскравіші представники – мислителі Мілетської (Талес, Анаксімандр, Анаксімен) та Елейської шкіл (Ксенофан, Парменід та Зенон), Піфагор, Геракліт, Емпедокл, Анаксагор, давньогрецькі атомісти (Левкіпп та Демокріт);

II етап (V-VI ст. до н. е.) – класичний. З ним пов’язана діяльність Сократа, Платона, Арістотеля;

III етап (IV-II ст. до н. е.-VI ст. н. е.) – елліністично-римський. У цей час засновується багато філософських шкіл, серед яких значне місце посідають стоїцизм та скептицизм, поширюється також учення Епікура. Римська філософія здебільшого продовжує традиції грецької: вчення Епікура розвиває Лукрецій, вчення стоїків – Сенека, Марк Аврелій, Ціцерон. Набуває поширення неоплатонізм і містичні культи.

Космоцентризм. На будь-якому етапі свого розвитку, і в процесі вирішення будь-якої проблеми антична філософія являлася космоцентричною. Увесь світ вона називала Космосом, упорядкованою єдністю природи, людей і богів. Своє завдання бачила в тому, щоб проникнути розумом у внутрішній лад Космосу і відповідно до здобутого знання правильно побудувати людське життя, зробити його так само гармонійним і щасливим.