Лекція 2-2 Філософія Давнього світу. Антична філософія

2.1. І етап. Досократична філософія.

Учення перших античних філософів були пов’язані з пошуком першооснови світу.

Мілетська школа (Талес, Анаксімандр, Анаксімен) – одна з найперших у Стародавній Греції філософських шкіл. Її представники здебільшого уявляли першооснову буття у конкретно-речовій формі. Для Талеса 

такою першоречовиною була вода, для Анаксімена – повітря. Що ж до Анаксімандра, то він позначив первісний стан буття абстрактним поняттям апейрон: Апейрон Анаксімандра означає безмежжя, сповнене творчої сили, яка далі реалізується у створенні світу.

Піфагорійський союз – релігійно-філософська група, на чолі якої стояв Піфагор, автор відомої теореми. Піфагорійці вважали, що в основі усього сущого лежить число. Число в піфагорійців постає у двох іпостасях: це і конкретний матеріальний елемент, який, наче цеглина, є складовою буття, й ідеальне вираження певних математичних та геометричних пропорцій, притаманних Космосу.

Високий рівень абстрактності вчення Піфагора змушував грецьких філософів шукати зв’язків між абстракціями і життям. Сучасник Піфагора – Геракліт Ефеський  використав ідеї своїх попередників для побудови цілісної філософської концепції, що поєднувала високий рівень абстрактних міркувань із наочністю. Світ для нього був упорядкованим Космосом, вічним, безкінечним універсальним законом – Логосом, образом і символом якого є вогонь. На думку Геракліта, світ слід розуміти як потік, що весь час тече: «Усе тече, усе змінюється»  або «У ту саму річку не можна ввійти двічі». Дійсно, річка постійно тече, і людина, що знову входить у її води, застає щось інше.

Елейська школа (Парменід, Зенон Елейський) характеризується суто абстрактним мисленням, запереченням чуттєво-просторового сприйняття дійсності. Буття і мислення тотожні – ось одна з головних ідей філософії Парменіда. Проблему буття і небуття він вирішував на користь буття: буття є, небуття немає, адже його неможливо помислити. Учень Парменіда Зенон Елейський є автором знаменитих апорій – парадоксальних тверджень, які дуже важко спростувати. Найвідомішою з них є апорія про стрілу: нам здається, що стріла летить, але насправді стверджував Зенон, вона перебуває у спокої, оскільки її політ є лише сумою точок, в яких стріла знаходиться по відношенню до самої себе в нерухомому стані, завжди займає однакове за розмірами місце в просторі.

Школа еволюціонізму. Розробив її ідеї Емпедокл, який вважав, що всі процеси світу можна пояснити через взаємодію чотирьох стихій, або елементів (вогонь, повітря, вода й земля), та двох сил протилежного спрямування (любов і ворожнеча). Любов та ворожнеча почергово встановлюють своє панування у світі, а останній перебуває у періодичних станах прямування або до досконалості (так виникають Космос і всі форми життя), або до розпаду (який неминучий після панування любові).

Школа ноології, або концепції всесвітнього розуму. Розробив її Анаксагор, на думку якого все, що існує, складається з частинок, які містять у собі всі якості та властивості світу, – із гомеомерій (частково подібних до всього). Тому ми й бачимо різноманітність світу. Але конкретне поєднання гомеомерій зумовлене дією світового розуму – Нуса, або Нооса; саме він постає мірою для усього сущого.

Атомісти (Левкіпп, Демокріт). Згідно з ученням атомістів і світ, і людина (її душа і тіло) складаються з атомів та порожнечі, причому порожнеча існує сама по собі, вона також потрібна для того, щоб бути ареною для взаємодії атомів. Атом дослівно означає «неподільний»; за Демокрітом, атоми – це найдрібніші матеріальні частинки, вони існують, але настільки малі, що ми не можемо їх бачити.