Лекція 2-2 Філософія Давнього світу. Антична філософія

2.2. Антична класика

ІІ етап. Софісти. У IV ст. до н. е. софісти (Протагор, Горгій) і Сократ перенесли центр уваги з природи на людину. Тим самим вони здійснили так званий антропологічний поворот у філософії. Центр філософської уваги було перенесено з космосу (макрокосм) на людину (мікрокосм). Тому головною рисою цього періоду стає антропоцентризм – принцип, згідно з яким людина вважається центром Всесвіту, найвищою метою всього, що відбувається у світі.

Сократ. Зовсім в іншій площині знаходилися підвалини етичних принципів великого античного мудреця Сократа (приблизно 470-399 до н. е.). Головною цінністю Сократ проголошував знання, а своїм головним завданням – навчити людину правильно жити.

Для досягнення своєї мети Сократ користувався діалектикою в античному розумінні цього слова – вмінням вести бесіду, логічно дискутувати. Сократ уважав: перш ніж пізнати щось, треба збагнути, що нічого не знаєш. «Я знаю, що нічого не знаю. Тому я мудріший за тих, які вважають, що знають усе», – заявляв Сократ. Далі Сократ пропонував універсальну пораду: «Пізнай самого себе!» й уточнював цю свою наріжну думку: «...знання себе дає людям дуже багато благ, а омана щодо себе – дуже приносить нещастя. Хто знає себе, той знає, що для нього корисно, і ясно розуміє, що він може й чого не може. Займаючись тим, що знає, він задовольняє свої потреби й живе щасливо, а не беручись за те, чого не знає, не робить помилок і уникає нещасть».

Платон. Великий давньогрецький мудрець Платон  (428-347 рр. до н. е.) був учнем Сократа. Можливо, під враженням від трагічної долі свого наставника Платон обстоював думку про те, що ідея є первинною відносно світу речей. Ідеї – це безтілесні сутності, що перебувають поза матеріальним світом, незалежні від нього, об’єктивні; ідеї становлять свій власний світ – світ ідеального буття. Ідея постає взірцем, еталоном, нормою, ідеалом для великої групи конкретних матеріальних речей. Матерія є позбавленою самостійних якостей, пасивною основою речей. І самі речі навколишнього світу, оскільки вони втілені в матерії, є ніби «спрощеними», недосконалими; вони, за Платоном, – лише бліді копії своїх ідей, лише тіні ідеальної, справжньої реальності. Оскільки ідеї перебувають поза матеріальним світом, людський зір змушений завжди споглядати лише їх проекції, тобто тіні. Тому в знаменитому діалозі «Держава» античний мислитель порівнював звичайний земний світ із печерою, а людей – із його бранцями. У Платоновій ієрархії ідей вище над усе стоїть ідея краси та добра – досконала, незмінна, вічна.

Платон – автор оригінальної соціальної утопії, за якою теорія ідеальної держави узгоджується з його вченням про душу. Держава, за Платоном, має складатися з трьох ключових класів: 1) виробники матеріальних благ, тобто ремісники та селяни (відповідає спраглий компонент душі); 2) воїни – захисники держави (відповідає запеклий компонент душі); 3) правителі-філософи, які єдині мають право управляти державою (відповідає розумний компонент душі). Декілька разів Платон намагався через правителя Сіракуз у Сицилії втілити свої ідеї в життя, але марно – його навіть продали в рабство, звідки викупили учні.

Арістотель. Інший великий давньогрецький філософ Арістотель (384-322 до н. е.) усупереч Платонові стверджував, що основою буття є перша матерія, яка принципово не може бути визначена. Найпростішим визначенням цієї першої матерії постають основні стихії (вогонь, повітря, вода, земля), які є пасивним матеріалом буття у створенні речей. Утім, жодна матеріальна річ не може існувати без форми. Отже, усі матеріальні речі – оформлені, тобто є результатом взаємодії матерії та форми. Саме форма є тим рушієм, який обертає потенційне, можливе буття на буття актуальне, тобто реально існуюче.

Матерія та форма, за Арістотелем, складають (1) матеріальну та (2) формальну причини існування природних речей. До них він додає (3) рушійну, те, звідки бере свій початок річ, те, що її створює (наприклад, батько є причиною власної дитини); а також (4) цільову, те, задля чого річ існує (приміром, мета прогулянки – покращання здоров’я). Арістотель розмірковував і про Першодвигун, єдиний, вічний, неподільний, який спричинює рух усього на світі, залишаючись при цьому нерухомим.

Арістотель заклав теоретичні основи логіки як науки. Йому належить формування закону протиріччя (неможливо, щоб водночас були істинними і певне висловлювання, і його заперечення) та закону виключеного третього (з двох взаємо-протилежних суджень істинним може бути тільки одне).

Суперечка про те, хто має рацію – Платон чи Арістотель, – є вічною. Арістотеля вважають батьком західної науки, а Платона – фундатором ідеалізму, найвпливовішого напряму в історії західної філософії.