Лекція 3 Філософія Середньовіччя та Відродження

1. Основні ідеї та принципи середньовічної філософії

Середньовічна філософія виникла в епоху феодалізму (V-ХІV ст.). її головною особливістю є те, що вона тісно пов’язана з релігією, адже основні засади християнського віровчення були водночас і базовими принципами філософії. Залежність філософії від релігії добре відбило поширене середньовічне уявлення про філософію як про «служницю теології». Справді, у середньовічній ієрархії знань найвищий щабель посідала теологія, тобто «наука про Бога», – систематизований виклад, обґрунтування і захист християнського віровчення; за нею йшла філософія, покликана доказами розуму пояснювати догмати віри і поширювати їх у доступному вигляді серед віруючих. Найнижчий щабель у цій ієрархії посідали точні науки, «сім вільних мистецтв» (арифметика, геометрія, граматика, музика, риторика, астрономія, діалектика).

Основний  принцип  середньовічної філософії – принцип теоцентризму, відповідно до якого центром і основою світу є Бог. На відміну від античних уявлень про численних богів як невід’ємну частину космічного ладу, Бог єдиний, він перебуває над світом (трансцендентний щодо нього) і відкривається віруючому з найбільшою повнотою в акті містичного осяяння, а не раціонального пізнання.

У сфері вчення про першопричини та буття світу виходячи з принципу теоцентризму формувалася теорія креаціонізму – викладена у книзі Буття на перших сторінках Біблії. Згідно із засадами креаціонізму Бог створив світ з нічого і понині в кожен момент часу підтримує його існування, розділяючи зі створеним світом Свій божественний атрибут – Буття.

У межах дослідження пізнавальної проблематики було висунуто теорію Одкровення, відповідно до якої всю можливу істину про світ Бог уже явив у Своїх творіннях, а людям залишається тільки правильно витлумачити цю істину.

Більшість середньовічних мислителів визнавала принцип гармонії розуму та віри, співіснування та взаємодоповнення тих істин, які можна осягнути розумом, і тих істин, у які можна тільки увірувати.

Згідно із середньовічним ученням про людину, вона створена Богом за Його власним образом і подобою (персоналiзм).

Історію людського суспільства середньовічна філософія пояснювала теорією провіденціалізму, згідно з якою Бог наперед зумовив кінцеву долю світу, і світова історія розгортається відповідно до заздалегідь розробленого божественного плану.