Лекція 7 Українська філософія

6. Філософія в радянській Україні

Разом із ствердженням в Україні принципово нового суспільно-політичного устрою – радянської влади – сформувався принципово новий образ філософії. Відтепер, по-перше, філософія мала бути повністю професійною, по-друге, змістовно тожною комуністичній ідеології правлячого режиму. З 1920-х рр. філософські дисципліни як обов’язкові викладалися у всіх вищих навчальних закладах. Безпосередньо наукові дослідження філософської проблематики були зосереджені в спеціально створених інститутах системи Академії наук СРСР.

Єдиною допустимою філософською системою в 1934 р. після виходу у світ «Короткого курсу історії ВКП(б)» було названо діалектичний та історичний матеріалізм. Цю систему за безпосередньої участі Й. Сталіна було сформульовано на основі спрощення ідей марксистської філософії. Таким чином, керівники Радянської держави сподівалися зробити її загальноприйнятною для всього населення власної країни. Діалектичний та історичний матеріалізм виходив із матеріалістичного бачення світу, переважання матеріальних, передусім економічних факторів над духовними, суворої підпорядкованості розвитку і природи, і суспільства декільком загальним законам (законам діалектики). Відповідно до цих законів об’єктивно мала відбутися перемога комуністичної соціально-економічної формації як найбільш досконалої форми суспільного устрою.

Дискусії з теоретичних питань були можливі лише в 1920-ті рр. Під час таких дискусій, які збіглися в часі з національно-культурним відродженням, видатним українським літератором Миколою Хвильовим (Микола Іванович Фітільов, 1893 – 1933 рр.) була висунута концепція «азіатського ренесансу».

Саме Україні, вважав Хвильовий, судилося стати «оазисом азіатського ренесансу», який започатковує вищу і останню епоху в історії людства – пролетарську. Це зумовлено перше за все її розташуванням на межі Європи й Азії, що дає можливість сполучити енергію обох культурних регіонів. Концепція «азіатського ренесансу» викликала величезне обурення в Москві, яка тільки себе бачила втіленням прогресу для всього людства. Зацькований письменник наклав на себе руки.

Поновлення оригінальної філософської думки стало можливим в Україні тільки в 1960-1980-ті рр., коли на зміну репресивному сталінському тоталітаризмові прийшов ліберальніший партійно-бюрократичний режим. Воно тісно пов’язане з особистістю талановитого філософа, здібного організатора у сфері науки, П. Копніна (1922-1971 рр.), який з 1962 по 1968 р. був директором Інституту філософії АН УРСР. Копнін є фундатором школи «логіки наукового пізнання»: Діяльність цієї школи була закцентована на гуманістичній спрямованості філософії.

Новий етап розвитку української філософії розпочався із поновленням 1991 року української державності. Проте підсумовування проблем і перспектив цього розвитку має відбутися в майбутньому, коли вони набудуть впізнаваніших рис.