Лекція 9 Свідомість. Екологічна свідомість

3. Феноменологічна концепція свідомості Гуссерля.

Найбільш плідно у XX ст. досліджував проблему свідомості Е. Гуссерль. Він схилявся до когнітивної інтерпретації свідомості, але піддав аналізу всі її акти, в тому числі й не когнітивні. На відміну від попередньої філософії, яка вивчала тільки об'єктивну свідомість (тобто свідомість, якою вона закарбувалась у формах науки, культури — згадаймо Канта і Гегеля), Гуссерль розробив філософську методологію аналізу живої, діючої свідомості. Він долає той об'єктивізм, за який так гостро Керкегор критикував усю попередню філософію.

На сучасному етапі феноменолого-екзистенціалістська концепція світу є найбільш впливовою суб'єктивістською концепцією. Вихідним в онтологічному вченні феноменологів є не світ, а потік переживань свідомості, в якому набувають буття різні сфери сущого. Щоб розкрити активну діяльність нашої свідомості в конституюванні смислу і буття сущого, необхідно, на думку Гуссерля, виключити природну настанову на світ, згідно з якою світ завжди наявний як щось суще. Ця настанова приховує діяльність свідомості, що конституює суще, надає йому смислу і буття. Згідно з феноменологією в різних актах свідомості (сприйманні, вірі, фантазуванні) даються різні види сущого (матеріальний предмет, цінність, фантастичні образи). Кожному типові актів свідомості притаманні свої "правила" (апріорні схеми), за якими даються (тобто конституюються) саме їхні предмети.

Відповідно до різних способів даності свідомості феноменологи виділяють такі сфери сущого, як:

- матеріально-просторовий світ,

- живі істоти,

- людина і соціальний світ,

- свідомість (психіка),

- предмети культури;        

- формально-логічні предмети, матеріально-змістовні поняття, цінності, світ фантастичних утворень і т. ін.

Всі вони разом утворюють мій світ як горизонт, в якому дається будь-який предмет. Усі вони мають буття для мене. Розглянемо кожну з цих сфер:

1)Вихідним для конституювання всіх сфер сущого є сприймання. У сприйманні даються матеріально-просторові тіла. Предмет сприймання включається в певний горизонт, аж до горизонту всього мого попереднього життя, завдяки якому я надаю предмету сприймання значення матеріально-просторової речі. Якщо я, наприклад, бачу, що по даху далекого будинку йде слон, то горизонт мого попереднього досвіду не дозволить приписати цьому сприйманню реальність, і я буду шукати іншої інтерпретації свого чуттєвого враження.

2)Живі істоти також даються у сприйманні, однак для конституювання їх буття одного зовнішнього сприймання недостатньо. Необхідно іще внутрішнє сприймання (симпатія). Іншими словами, тварині ми надаємо буття саме як тварині (на відміну, скажімо, від каміння) завдяки тому, що ми самі є живими істотами і можемо відчувати (моделювати) їх біль і радість. Живе дане нам як живе завдяки тому, що ми самі є живі істоти. Так, на думку феноменології, конституюється сфера живого буття.

3)По-іншому конституюється буття людини і соціального світу. Інша людина саме як людина дається нам не просто в зовнішньому сприйманні чи симпатії, як це має місце у випадку сприймання тварини. В зовнішньому сприйманні мені не даний внутрішній світ іншої людини, переживання іншої людини. Однак я можу їх відтворити, опираючись на свій внутрішній світ, на свої переживання. Я можу відчути, сприйняти глибину горя і радості іншої людини, тому що я переживав ці відчуття і знаю, яка міміка, тембр голосу і т. ін. їх супроводить. Таким чином, я приписую буття іншої людини з її внутрішнім світом на основі досить складної сукупності актів — зовнішнього сприймання, симпатії і „чуття”, в якому я моделюю духовний світ іншої людини на основі власного духовного світу. Звідси зрозуміла залежність сприймання інших людей від багатства мого внутрішнього світу. Людина з примітивним внутрішнім світом не може змоделювати складний і суперечливий світ генія, він для неї не зрозумілий. Тільки душа, яка страждала, може "змоделювати" страждання (чи інші відчуття) іншого. Мистецтво тим і привабливе, що, співпереживаючи героям драми чи трагедії, ми розбудовуємо власний духовний світ, який є запорукою кращого розуміння інших людей. Звідси зрозуміле і таке явище, як конгеніальність (співгеніальність). Перекладач чи режисер-екранізатор художнього твору, режисер театру повинні сягати рівня автора. В іншому випадку ми матимемо примітивізацію, спрощення.

4)Особливий шар буття утворюють наші переживання, акти свідомості (те, що у філософії традиційно називалось душею). Наші переживання — це, на думку феноменології, єдине, що нам дано безпосередньо. Сприймання, пригадування, міркування, мріяння є моїми актами свідомості, я не можу мати в них сумніву. Я можу сумніватись у тому, що дерево, яке я сприймаю, є насправді деревом, оскільки чуття нас іноді обманюють. Але в самому акті сприймання, в тому, що я сприймаю щось, що мені видається за дерево, я сумніватись не можу. Очевидність для мене моїх переживань є основою ідентичності моєї особистості. Саме завдяки цій очевидності я знаю, що це було зі мною, а не з кимсь іншим, що це саме я пережив.

Усвідомлення тотожності (ідентичності) Я в кожному з переживань є психічною передумовою особистості. Коли людина свої переживання приписує іншому (уявляє, що це траплялось з іншим), а до переживань іншого ставиться як до своїх (уявляє себе Наполеоном і т. ін. ) — це свідчення психічної хвороби, роздвоєння особистості. Я є я, я з очевидністю усвідомлюю себе в своїх діях і вчинках. Правда, це Я не слід мислити як якусь незмінну субстанцію, що перебуває поза часом і простором. Наше я існує в переживаннях, пов'язаних із ситуаціями, в бутті.

У метафізиці, починаючи з Декарта, психічні переживання пов'язувались з душею, яка уявлялась як мисляча субстанція, безсмертна за природою і принципово відмінна від просторового тіла. Кант переконливо довів, що аргументовано, опираючись на факти, говорити про душу як субстанцію не можна. Тут, як і у випадку з Богом, безсмертна душа є предметом віри, а не темою теоретичних дискусій.

5)Предмети культури утворюють свою сферу буття. Щось є предметом культури (витвором мистецтва, технічним приладом, предметом побуту і т. п. ) завдяки тому, що воно містить певний смисл, що воно є втіленням (опредметненням, матеріалізацією) думок людей. Статуетка з каменя відрізняється від каменя, з якого вона зроблена, тим, що люди надавали їй певний смисл (вона була символом родючості чи краси). Звідси випливає, що сприймання предмета культури відрізняється від сприймання предмета природи. Предмет культури я повинен зрозуміти, проникнути в сенс, який надавався йому. Відмінність сприймання і розуміння добре видно у випадку іноземної мови, яку ми сприймаємо, але не розуміємо. Таким чином, щось постає для мене як предмет культури, коли я проникаю в його смисл, осягаю, що цим хотіла сказати інша людина.

6)Ще одну сферу буття становлять ідеальні предмети. Сюди можна віднести поняття (формально-логічні і змістовні), цінності, казкові образи і т. ін. їх буття конституюється в різних актах свідомості. Так, цінності — добро, дружба, Бог дані нам через віру, у вірі. Якщо хтось не вірить в добро чи любов, не вірить у Бога, то вони для нього не існують, як скажімо, для прибічників однієї релігії цінності іншої не є цінностями.

Математично-логічне знання існує в міркуваннях і через міркування. Русалки і домовики існують в актах фантазії і завдяки фантазії.

Таким чином, усе, чому людина надає буття, конституюється в певних актах свідомості. Іншими словами, його буття стверджується завдяки певним актам свідомості, а не є таким саме по собі.

Розглядаючи в цілому феноменолого-екзистенціалістську концепцію онтології, слід зазначити, що вона відійшла від субстанційного розуміння буття, яке приписувало справжнє буття тільки матеріальним предметам чи ідеальним сутностям. Феноменологи вважають: все, що має значення для людини, — речі природи, числа, інші люди, русалки і т. п. — має буття. Хоча вид буття, який надає їм людина, відмінний. Звідси різні шари буття — жива і нежива природа, суспільство, сфера психічного, ідеальні предмети і т. д. Світ постає як єдиний горизонт, в якому мають буття різні види сущого.

До здобутків цієї концепції варто віднести те, що вона розкриває приховану роботу нашої свідомості при сприйманні різних предметів. Так, у буденному житті ми не помічаємо, що наше сприймання неживої природи, живих істот, людей, предметів культури і т. п. поєднано з такою діяльністю нашої свідомості як вписування предмета в горизонт світу, як симпатія, відчуття, розуміння і т. ін.

Аналіз актів свідомості показує, що їм, на думку Гуссерля, властива інтенціональність, тобто націленість, спрямованість на предмет. Для подолання соліпсизму, який проявився в тому, що Я замкнуте в створеному ним світі, Гуссерль створює концепцію інтерсуб'єктивності. Сутність цієї концепції полягає в конституюванні "іншого Я" (alter Ego). Знаючи себе і свою ситуацію в бутті, я конституюю (тобто за аналогією із собою стверджую) існування іншої свідомості, іншого Я. Світ, створений нами двома, будується на нашій перспективі в бутті, це наш інтерсуб'єктивний світ. Коли певна нація чи культура розбудовує свій світ, то цей світ Гуссерль називає "життєвим світом".

"Просторовий" світ зумовлений "місцем" моєї свідомості серед сущого. Крім нього, Гуссерль вводить часовий горизонт. Будь-який акт свідомості ґрунтується на попередніх актах, визначається ними, тобто перебуває у "живому" зв'язку з попереднім досвідом і передбачає (визначає) наступні акти свідомості. Іншими словами, свідомість будується на основі живого зв'язку минулого, сучасного і майбутнього. І кожне сприймання відбувається, отже, в просторовому та часовому горизонті.

Концепції свідомості, що існували в історії філософії, умовно можна поділити також на два типи.

1)    Індивідуалістські – розглядали як вихідне (абсолютне) свідомість окремого індивіда, а суспільні форми свідомості (форми культури) – мораль, релігію, мистецтво, право – як похідне, таке, що створене індивідуальною свідомістю.

2)    Колективістські – навпаки, вихідним вважали суспільні форми свідомості, наявну культуру, а індивідуальну свідомість розглядали як щось похідне.