Лекція 9 Свідомість. Екологічна свідомість

4. Виникнення свідомості

Визначаючи питання про виникнення свідомості людини необхідно виділити 3 основні чинники цього процесу: працю, спілкування та мову.

Праця була тією формою пристосування до середовища, яка викликала появу нової форми відображення – свідомості. Праця сполучає у собі енергетичний обмін людини з середовищем і мовно-інформаційний обмін на рівні свідомості, логічного випереджаючого відображення дійсності. Таким чином, свідоме відношення людини до світу («технологічний вимір» свідомості) виявляється вмінням оперувати речами, або як об’єктивне знання речей.

Спілкування є однією з необхідних всезагальних передумов формування і розвитку особи, її свідомості, суспільства в цілому. У спілкуванні людина не тільки одержує раціональну інформацію, формує способи діяльності, а й шляхом наслідування та переймання засвоює людські емоції, почуття, форми поведінки. Як правило, розрізняють міжособистісне і суспільне спілкування (шляхом засвоєння суспільної свідомості за допомогою літератури, сприйняття мистецьких творів, засобів масової комунікації).

Другий вимір свідомості («соціальний вимір») є вияв свідомості у ставленні людини до інших людей. На відміну від тваринного світу, в якому панує право сильного, людські відносини регулюються певними нормами – моральними, правовими, релігійними, політичними тощо. Тут свідомість постає як вольовий вчинок, здійснений особою на основі знання норм. Бути свідомим у «соціальному вимірі» означає знати соціальні норми (знати, як буде оцінено її вчинок) і обирати між різними варіантами дій. Свідомість саме й полягає у знанні, вільному виборі та усвідомленні відповідальності за вибір. У відносинах між людьми свідомість можна визначити насамперед як відповідальність (перед іншою людиною, суспільством, державою). Низький рівень свідомості (моральної, правової, політичної) громадян означає низький рівень відповідальності.

У «соціальному вимірі» свідомості дещо осібним є відношення людини до самої себе. Свідомість виявляє себе не лише у ставленні людини до інших людей, а й у її ставленні до самої себе. На відміну від тварини, в якої психіка органічно поєднана з тілом, у людини «Я» (свідомість) дистанціюється від тіла. «Я» усвідомлюю своє тіло як щось відмінне від моєї свідомості, усвідомлюю його біологічні потреби. При цьому «Я» не зливаюся з тілом, а ніби перебуваю «поруч» з ним. Це дає мені змогу контролювати свої біологічні потреби, задовольняти їх у межах культурних норм. Зокрема, у певних межах «Я» можу тамувати голод, не спати. За нормального стану «Я» паную над тілом (контролюю його потреби і спосіб їх задоволення). За ненормальної ситуації (алкогольна, наркотична залежність, деякі стани психіки – настрої, паніка) тіло панує над свідомістю.

У виникненні та розвитку свідомості важливу роль відіграла мова.

Мова – спеціалізована, інформаційно-знакова діяльність із вираження думки, мислення, свідомості.

У контексті проблеми свідомості мова виконує дві важливі функції:

1) є способом вияву ідеального змісту свідомості. І. Кант виділив 3 головні такі способи: слово (власне мовний, інтралінгвістичний чинник); жест (позамовний чинник); інтонація (екстралінгвістичний фактор). Згідно з цією логікою свідомість може реалізовуватися (й відповідно забезпечувати процес спілкування) у 3 мовних формах: вербальній (словесній), у формі зображення та музичній, які найчастіше переплітаються;

2) мова є специфічним буттям, що формує свідомість. Вона концентрує в собі ті смисли і значення, які віднаходить і стверджує у світі людина. Тому мова щодо свідомості є її безпосереднім оточенням, яке впливає на неї змістом, внутрішньою спрямованістю. У цьому аспекті важливе значення має національна мова.

5. Ознаки (властивості) свідомості та її структура

Свідомість є специфічною людською формою освоєння світу, яка передбачає освоєння об’єктів спочатку без фізичної дії на них. У вигляді образів, схем, конструкцій вони ніби «пересаджуються» в голову людини, трансформуючись у ній: позбуваючись будь-яких предметних властивостей і набуваючи форми ідеального.

Головною ознакою свідомості є здатність людини відділяти себе від зовнішніх речей.

Процес усвідомлення – досить тривалий, можна умовно поділити на кілька етапів:

·                        самоусвідомлення, коли людина чітко відмежовує особистістне «Я» від не-Я, від усього навколишнього світу й осягає те, що надалі розумовий процес відбувається саме через внутрішній духовний універсум;

·                        «копіювання» зовнішніх обрисів предметів на основі даних органів чуття;

·                        розчленування (аналіз) цих образів;

·                        визначення внутрішньої сутності чуттєвих образів, які відображають реально існуючі матеріальні речі;

·        поєднання чуттєвих образів з усвідомленням їх внутрішньої сутності, внаслідок чого людина починає розуміти призначення матеріального предмета. Усвідомлювати крісло – означає не просто бачити чотири ніжки, спинку та сидіння, але знати, що перед нами предмет меблів, на який можна сісти.

Основні ознаки (властивості) свідомості

1) Ідеальність. Це – найзагальніша форма існування свідомості як суб’єктивної реальності. За своїм змістом свідомість – це буття, яке репрезентоване в ній в ідеальних формах. Поза ідеальністю свідомості не існує.

2) Опосередкованість мовою. Як ідеальна, свідомість існує тільки в матеріальній формі свого вираження – мові. Наші знання, проекти майбутньої діяльності, різноманітна творчість неодмінно пройняті мовою. Свідомість і мова діалектично поєднані. Не існує мови без мислення, як і мислення без мови. Водночас структура мислення і структура мови є різними. Свідченням цього є те, що закони і форми мислення єдині для всіх людей, а мова в кожного етносу своя – національна, а отже, специфічна. Завдяки мові ідеальність має і матеріальну оболонку, оскільки об’єктивується в книгах, художніх полотнах, архітектурних будівлях, скульптурі, знаряддях праці та інших різновидах матеріальної та духовної культури, які щодо існування є матеріальними, а за суттю, походженням – ідеальними.

3) Інтенціональність (лат. intentio – прагнення). Свідомість завжди є усвідомленням чогось. Вона спрямована на певну предметність. У свідомості наявне те, що є її предметом. Тобто відображається не світ узагалі в його різноманітності, а лише те, що є предметом конкретної діяльності чи уваги людини. Цю властивість свідомості Е. Гуссерль назвав інтенціональністю.

4) Здатність творити і відтворювати ідеї. Передусім свідомість виробляє осмислений план поведінки людини як у світі природи, так і в суспільстві. Орієнтація тварини у певному середовищі детермінована інстинктами. За таких обставин свідомість не допомагала б, а заважала поведінці тварин.

Ідейні стосунки між індивідами виникають у співтоваристві, але за певної індивідуалізації суб’єкта від нього. З одного боку, людина є істотою соціальною, а з іншого – вона неповторна, незалежна у певних параметрах від соціуму. Тільки за таких умов і з’являється можливість продукувати ідеї. Тварина не має творчого змісту в своєму мозку.

Буттєвість свідомості започатковується з виникненням внутрішнього світу ідей. Людина має образи речей у своїй свідомості навіть тоді, коли ці речі безпосередньо не дані в чуттєвому сприйманні. Такі образи і є творчим змістом свідомості. На основі творчості ідей вперше стало можливим вироблення елементів мови, а володіння словом, у свою чергу, створює умови для різноманітних маніпуляцій думки.

Отже, основними властивостями (ознаками) свідомості є: її ідеальність, опосередкованість мовою, інтенціональність (цілеспрямована предметність), здатність творити і відтворювати ідеї.

Структура свідомості має два вияви: компонентний (змістовий) і рівневий.

Компонентний. Охоплює складові, необхідні для діяльності людини:

ü знання або когнітивну сферу свідомості (відчуття, сприймання, уявлення, поняття, судження тощо);

ü цінності, потреби, інтереси, емоційні стани, що обґрунтовують і стимулюють активність, або мотиваційна сфера свідомості;

ü програми (проекти, плани, цілі), або нормативно-проективна сфера свідомості.

Рівнева структура свідомості. Охоплює складові, які засвідчують, що не все, що є змістом свідомості, реально усвідомлюється.

Так, З. Фрейд у рівневій структурі виокремлює такі елементи:

·        несвідоме або «Воно» – інстинкти, домінуючу роль серед яких відіграє лібідо (пристрасті, бажання, енергія сексу);

·        свідоме або «Я» – своєрідний посередник між «Воно» і зовнішнім світом;

·        несвідоме або «Над-Я» – сфера соціальних фільтрів, крізь які «Воно» має діяти на «Я» (догми, традиції, ідеали, совість та інші цінності й заборони морального, соціокультурного, сімейно-історичного походження, що домінують у культурі).

К.-Г. Юнг виділив, крім «особистісного несвідомого» як відображення в психіці індивідуального досвіду, ще глибший шар – «колективне несвідоме», яке є відображенням досвіду попередніх поколінь. Його змістом є, за Юнгом, загальнолюдські прообрази-архетипи, тобто образи, які однакові для всіх часів і народів.

Отже, структура свідомості охоплює індивідуальне і колективне несвідоме, які, поєднуючись, суттєво доповнюють одне одного.

Ще свідомість поділяють на індивідуальну та суспільну. Суспільна свідомість – сукупність найпоширеніших у суспільстві поглядів щодо різних сфер духовного життя. Суспільна свідомість виявляється на двох основних рівнях (повсякденному і теоретичному) і в кількох основних формах (право, мораль, політика, релігія, наука, філософія).

Індивідуальна свідомість вміщує внутрішній духовний світ однієї окремо взятої людини. Відомо, що в мозку людини наявні дві півкулі. Деякі дослідники, звертаючись до даних фізіології, наголошують на тому, що кожна з цих півкуль відповідає за певні функції свідомості. Люди, в яких переважає права півкуля, відзначаються розвиненим мисленням, спокоєм, розсудливістю. Ті ж, у яких домінує ліва півкуля головного мозку, характеризуються підвищеною чутливістю та емоційністю, схильністю до художнього, образного мислення.

Свідомість набуває своєї завершеності та цілісності через самосвідомість, яку розглядають у двох аспектах:

1)    як усвідомлення людиною самої себе, свого становища у світі, своїх інтересів і перспектив, тобто власного «Я»;

2)    як спрямованість свідомості на саму себе або усвідомлення кожного акту свідомості. Ці підходи до розуміння самосвідомості є взаємодоповнюючими.

Самосвідомість виконує такі функції:

— самопізнання – охоплює самовідчуття (відчуття власного тіла, свого місця у просторі);

— самоспостереження і самоаналіз (на який здатні небагато людей);

— самооцінки – включає самопочуття (емоційна оцінка своєї життєвої ситуації та себе в ній), оцінку себе відповідно до певних життєвих еталонів, рівень домагань (оцінку наперед моїх бажань і здобутків);

— саморегуляції – передбачає таку послідовність виявів самосвідомості як самоконтроль, самодетермінація, самотворення.