Лекція 10 Гносеологія. Особливості методології пізнання в біологічних науках

2. Істина і знання

Під істиною розуміється відповідність певного твердження до реального стану справ. Приміром, істиною може вважатися твердження, що молекула води складається з одного атома кисню і атома водню. Вище вже згадувалося про прагматичну теорію істини (Ч. Пірс, В. Джемс), згідно з якою істинним уважається те, що дає найбільшу користь. Основних ознак істини три:

1. Об’єктивність. Об’єктивне знання не залежить ні від людини, ні від людства, а тільки від специфіки предметів і процесів, тобто об’єкта.

2. Обґрунтованість. Це означає, що істинність будь-якого твердження має бути певним чином засвідчено. Як правило, застосовують два способи такого доведення: дослідну перевірку на істинність або логічну аргументацію.

3. Конкретність. Принцип конкретності істини наголошує, що абстрактної істини не може бути, істина завжди конкретна, кожен постулат наукового пізнання слід розглядати в конкретних умовах місця та часу.

Абсолютна і відносна істина. Істина поділяється на відносну та абсолютну.

Абсолютна істина – досконале повне, точне, вичерпне знання про яке-небудь явище. Абсолютну істину доречно розуміти як межу, мету, до якої прагне людське пізнання.

Відносна істина – форма вираження об’єктивної істини, певна міра її точності, чіткості і повноти, досягнута на конкретному, перехідному етапі пізнання.

Таким чином, процес пізнання являє собою постійну зміну одних відносних істин на інші, які дедалі повніше, точніше виражають об’єктивну істину. Кожна відносна істина – це сходинка, крок, що наближає до істини абсолютної.

Знання та його класифікація. Синонімом поняття істина виступає поняття знання. Знання відрізняється від віри – переконання, що базується не на раціональних аргументах, а на емоційно-вольових поштовхах.

Існують різні класифікації знань. Відповідно до однієї з них знання буває:

• перцептивне (дане в чуттях), первинне у значенні очевидності й достовірності. Воно відображає контакт людини з реальністю. Результати психологічних досліджень свідчать, що зі словами, які називають первинні ознаки об’єкта (колір, форму, розмір), із літерними й цифровими позначеннями, а також із дієсловами пов’язане підвищене збудження в головному мозку людини, яке спонукає до першочергової обробки цієї інформації. Так відбувається тому, що саме цими словами передається первинне, чуттєве сприйняття дійсності. Інакше кажучи, такі сполуки слів, як «жовтий листок», «прямокутний аркуш», «вісім яблук», «дитина вмивається», ми розуміємо швидше й легше, ніж такі абстрактні позначення, як, приміром, «трансцендентальний ідеалізм» чи «ісламська експансія»;

• повсякденне або знання на рівні здорового глузду. Знання на рівні здорового глузду є первинним у концептуальному аспекті – саме в середовищі об’єктів звичайного практичного досвіду склалася наша мова, сформувалися наші основні поняття, які широко використовуються в тому числі і в науці;

• навколонаукове, яке містить певні елементи науковості, однак не є науковим у повному розумінні (астрологія);

• наукове знання, первинне в онтологічному плані. Ми вважаємо, і не без підстав, що наукове знання дає найповнішу, найбільш узгоджену з дійсністю інформацію. Саме наукове знання може дати остаточне (принаймні на сьогодні) пояснення, чому у світі існують і об’єкти повсякденного людського досвіду, і сам суб’єкт – людина з її органами чуття.

Існує також мовна класифікація знання:

• знання-знайомство («я знаю когось»);

• знання-майстерність («я вмію (знаю як) щось робити»);

• знання-інформація, тобто прості відомості про щось.

Істина (знання) є кінцевим результатом і метою процесу пізнання. Є також і побічні результати пізнання: помилка і брехня. Помилка – ненавмисний хибний продукт пізнавальної діяльності, брехня – навмисне спотворення істинної інформації.