Лекція 13. ФІЛОСОФІЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ. ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЇ

7. РІЗНОВИДИ ЕКОЛОГІЇ У ФІЛОСОФСЬКІЙ ПЕРСПЕКТИВІ

              ГЛИБИННА ЕКОЛОГІЯ – напрям екологічної філософії, заснований норвезьким філософом Наесом на противагу «поверховій екології», що базується на західному раціоналізмі й обстоює необхідність розв’язання екологічних проблем індустріального суспільства шляхом зменшення рівнів забруднення й раціонального використання природних ресурсів заради збереження здоров’я й добробуту людини. Глибинна екологія розглядає усі форми життя на Землі як рівнозначні та рівноцінні і, відповідно, є вченням про егалітарне (зрівняне) ставлення до світу.

Людина як один із біологічних видів не має жодних привілеїв щодо використання інших видів, її вплив на природу має бути мінімальним. Глибинна екологія виступає з позицій біоцентризму, або екоцентризму, й апелює радше до людської мудрості, ніж до наукових аргументів. Вона спирається на розмаїття форм світосприйняття і претендує на синтез багатьох філософських вчень, наполягаючи на створенні принципово нової етики, яка ґрунтується на традиції не-домінування над природою, а не на розширенні меж дії існуючої етики. Глибинна екологія заперечує централізовану бюрократичну владу й технократичне суспільство, протиставляючи їм простоту природного життя на чолі з духовними менторами та виступаючи за спілкування з природою, що ґрунтується на інтуїції та духовності.

ГЛОБАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ – наукова дисципліна, що вивчає структури та функції навколишнього середовища як єдиного планетарного цілого у комплексі взаємодій соціальних та природних чинників. Основи її розроблені Будико (1977), який її центральною проблемою вважає дослідження колообігу речовин та енергії в біосфері. Сучасна глобальна екологія акцентує увагу на вивченні ролі чинників антропогенного походження.

СОЦІАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ –  термін, введений у науковий обіг у 20-х рр. XX ст. амер. соціологами, представниками Чиказької школи – Парком, Берджесом, Маккензі, котрі досліджували взаємозалежність між просторовою організацією міст, організацією праці, розселенням у містах різних соціальних груп та механізмами ринкової конкуренції. В сучасному тлумаченні соціальна екологія – це напрям екологічних досліджень, який вивчає процеси взаємодії між суспільством та природним довкіллям, розробляє загальнонаукові засади раціонального природокористування.

Спрямування на осмислення специфіки взаємовпливів соціальної, економічної, географічної, біологічної та культурної сфер, процесів коеволюції соціуму і природи, зокрема впливу виробничої діяльності людини (чинників антропогенного походження) на довкілля й, навпаки, «олюдненої» природи на здоров’я та генофонд людських популяцій зумовлює міждисциплінарний, інтегративний характер соціальної екології.