Тема 10. Монополістична конкуренція та олігополія (2 години)

2. Олігополія.

Олігополія – це такий тип ринкової структури, де:

1 - на ринку діє кілька продавців;

2 - продукція може бути і стандартизованою, і диференційованою;

3 - існують певні бар'єри для входу на ринок;

4 - виробники мусять враховувати поведінку конкурентів, тобто діють стратегічно;

5 - повна поінформованість.

Найважливіша риса – стратегічна поведінка продавців: фірма-олігополіст мусить розробляти стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій своїх конкурентів.

Фірми, прагнучи до максимальних прибутків в короткостроковому періоді, вступають у конкурентну боротьбу і взаємодію із суперниками.

Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять із різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми.

Ми розглянемо 3 моделі стратегічної поведінки учасників олігопольного ринку. Це модель ламаної кривої попиту, картель та модель домінуючої фірми (або цінового лідерства).

1. Модель ламаної кривої попиту.

Фірма в умовах олігополії перебуває у стані рівноваги E(Q_E,P_E). Основне припущення моделі полягає у різній реакції конкурентів на підвищення та зниження ціни окремою фірмою. При зниженні ціни конкуренти також будуть знижувати ціну, щоб не втратити своїх покупців, тому попит D₁ на продукцію фірми у цьому випадку низькоеластичний. При спробі підвищити ціну на свою продукцію конкуренти залишать власні ціни без змін, тому фірма стрімко втрачатиме своїх покупців – попит D₂ у цьому випадку високоеластичний (Проведемо лінію D₂ і МR₂).

Об'єднана крива попиту має вигляд ламаної лінії, яка складається з двох відрізків ВЕ та ЕF. Об'єднана лінія граничної виручки МR також складається із двох відрізків ВА та КС.

Накреслимо лінії граничних витрат МС₁ та МС₂. Правило граничного випуску МR=МС за олігополії демонструє жорсткість цін (зміна МС₁ до МС₂ не приводить ні до зміни обсягу Q, ні до зміни ціни P – через існування розриву на кривій граничної виручки).

2. Картель

Олігополістична конкуренція досить жорстка і може вести до великих втрат для її учасників. Тому олігополісти з метою збільшення і гарантії отримання прибутків ідуть на утворення картелю - змови фірм щодо майбутніх обсягів випуску і цін.

Розглянемо галузь, де діє кілька однакових фірм.

Якби галузь була конкурентна, то ринкова рівновага досягалась би в точці Е₀ (І), а кожна фірма перебувала би в стані рівноваги Е₀ (ІІ), де немає економічного прибутку. Тому фірми домовляються про дотримання високої ціни і визначають обсяги кожної фірми. Таким чином, вони утворюють картель.

При організації картелю фірми повинні:

1) узгодити спільну ціну і галузевий обсяг випуску Q;

2) встановити квоти кожного учасника;

3) виробити механізми контролю за виконанням угоди.

Через те що мета угоди - максимізація прибутку її учасників, для розрахунку спільних ціни та обсягу використовується модель монопольного ціноутворення, яка забезпечує найвищі прибутки виробникам.

Ціна встановлюється високою – так, як при монополії (бо так забезпечуються найвищі прибутки). Рівноважний стан картелю у точці Е_K(І). Фірма ж сприймає цю ціну як задану (ІІ), а її обсяг випуску q_K менший за q₀. Ці q_K для кожної фірми визначаються таким чином, щоб їх сума дорівнювала Q_K. Тоді фірма отримує прибуток, який чисельно дорівнює площі прямокутника.

Але тут завжди існує спокуса для фірми збільшити свою частку до q₁ (щоб отримати більший прибуток). Та коли всі учасники підуть на порушення угоди, то галузевий випуск зросте до Q₁ (І), а такий обсяг неможливо реалізувати не лише за ціною P_K, а й за попередньою ціною P₀ (через обмеженість попиту).

3. Модель домінуючої фірми.

Домінуюча фірма – та, яка в певній галузі забезпечує значну частину галузевого випуску, завдяки перевагам у нижчих витратах.

Домінуюча фірма визначає ринкову ціну і свій обсяг випуску, а всі інші фірми, які приймають ринкову ціну, встановлюють лише обсяг випуску.

У галузі є N малих фірм і одна домінуюча фірма. Якби її не було, то малі фірми могли б постачати на ринок кількість Q₀ за ціною P₀:

Попит на продукцію домінуючої фірми починається з ціни P₀ (за якої і вище якої фірма нічого не продасть). За рахунок нижчих витрат домінуюча фірма може забезпечити нижчу ціну Р_d (Q_d – на перетині МR та МС).

За цією ціною на ринку буде продана кількість Q_Ринк а малі фірми поставлять на ринок за такою ціною кількість Q_N

Різниця між Q_Ринк та Q_N = Q_d

Таким чином, домінуюча фірма визначає ринкову ціну і свій обсяг випуску, а всі інші малі фірми – лише обсяги (вони є ціноодержувачами).

Такий спосіб олігополістичного ціноутворення має назву лідерство у цінах.

Взагалі, коли одна фірма, не обов'язково домінуюча, оголошує про зміну цін, а інші фірми сприймають це як сигнал для такої ж зміни для себе – це також лідерство у цінах.