Тема 1. Естетика інтер’єру та дизайн. Основні терміни та визначення

2. Естетика інтер’єру та дизайн

Естетика – філософська наука про сутність загальнолюдських цінностей, їх народження, буття, сприйняття та оцінку; про найбільш загальні принципи естетичного освоєння світу в процесі будь-якої діяльності людини, і, перш за все, в мистецтві та дизайні; про природу естетичного та його різноманіття в дійсності та мистецтві; про сутність та закони творчості; про сприйняття, функціонування та розвиток мистецтва.

Спочатку естетика була частиною філософії і космогонії і служила для створення цілісної картини світу (грецькі натурфілософи, піфагорійці).

З Сократа починається довгий процес відокремлення естетики від філософії (виділення її в самостійну науку). У досократиків естетика – одна зі сторін їх космогонії. Сократ вперше замислюється над сутністю власне естетичних проблем, пов'язуючи їх з етичними.

Для Аристотеля естетика – це проблеми поетики і філософські питання природи краси і мистецтва; для Платона – питання державного контролю над мистецтвом і ролі останнього у вихованні людини.

Для Тертуліана і Фоми Аквінського естетика – аспект богослов'я (рішення задачі: за допомогою мистецтва націлити людину на служіння Богу).

Естетика Леонардо да Вінчі виявляє співвідношення природи і художньої діяльності.

Своєю назвою наука естетика (від давньогрецького «aisthetikos», тобто така, що відноситься до почуттів, відчуттів) зобов'язана німецькому просвітителю Олександру Готлибу Баумгартену (1714-1762), який опублікував в 1750 р роботу

«Естетика, призначена для лекцій». Баумгартен вважав, що предмет естетики – чуттєве пізнання світу, властиве мистецтву.

Для Канта предмет естетики – прекрасне в мистецтві, естетика виступає як критика естетичної здатності судження.

У Гегеля естетика звужує свій предмет до «великого царства прекрасного», суворіше кажучи, до «мистецтва і, до того ж, не всякого, а, саме, витонченого мистецтва». Своє призначення естетика бачить у визначенні місця мистецтва в загальній системі світового духу.

Естетика обґрунтовує художні напрями. Так, Л. І. Тік та Новаліс піклуються про теоретичне обґрунтування романтизму; В. Г. Бєлінський та Н. А. Добролюбов

– критичного реалізму, А. Камю та Ж. П. Сартр – екзистенціалізму. Н.Г. Чернишевський розглядав естетичне ставлення людини до дійсності. Ленін, Троцький, Сталін, Жданов, Мао в своїх естетичних висловлюваннях прагнули мобілізувати мистецтво на виконання політичних завдань, поставлених партією.

Логіка вивчає закони раціонального пізнання і вчить, як досягти істини; людина ж пізнає не тільки за допомогою думки, але і за допомогою почуттів. Тому повинна бути наука, паралельна логіці – естетика, яка вивчає закони чуттєвого пізнання і осягає красу.

До естетики не можна ставитися як до певного набору цілком сформованих, закінчених знань. Як і будь-яка наука, естетика, розвиваючись слідом за розвитком суспільства і збільшенням знання, постійно уточнює свій предмет, змінює акценти, відгукуючись на ті чи інші запити суспільної практики, часом навіть кардинально переглядає свої основи.

Сучасна естетика після тривалого періоду ідеологічної засміченості, догматизму намагається знайти себе наступницею чудової спадщини найвидатніших представників естетичної думки: Соловйова, Бердяєва, Флоренського, Лосєва та ін.

Естетика в її сучасному розумінні прагне стати адекватною природі і мінливому положенню в світі, узагальнює світовий художній досвід. Предмет естетики – весь світ в його естетичному багатстві, що розглядається з точки зору загальнолюдської значущості (естетичної цінності) його явищ.

Наука естетика – це система (системність естетичних знань). Наука взагалі – це підпорядкована суспільній практиці система знань.

Головні особливості наукової системи естетики:

-     інформативна насиченість – наукові судження конкретно-загальні;

-     теоретичність – узагальнення та «зняття» конкретного матеріалу;

-     підпорядкованість – поняття, категорії, закони естетики взаємопов'язані;

-     ієрархічність – менш загальні поняття підкоряються більш загальним;

-     упорядкованість – елементи системи організовані, вони не зводяться до їх простої суми;

-     єдність (монізм) – система будується на єдиній основі шляхом організації накопичених знань і дозволяє пояснювати одним принципом всі явища, що входять до предмету даної науки;

-     мінімальна достатність – мінімальне число вихідних положень сприяє такому розгортанню ідей, що в сукупності вони охоплюють максимальну кількість фактів і явищ;

-     принципове розімкнення – готовність сприйняти та теоретично узагальнити нові факти. Естетика узагальнює досвід художнього розвитку людства, а він нескінченний, тому замкнута система естетики, що претендує на абсолютну завершеність, недосконала в принципі. Життєва і плідна лише естетична система, здатна до заповнення «білих плям», що розвивається з кожним художнім відкриттям;

-     незалежність – коли положення естетики підпорядковані не ідеології, а перерахованим вище вимогам і складають відому єдність, тобто коли естетика – система знань про художню та естетичну практику людства. Естетика впливає на художню діяльність, а та – на людей. Тому в естетику часто вторгається ідеологія і формулює ідеї, продиктовані інтересами вождів, партій, державних структур.

Естетика як наука – це система законів, категорій, загальних понять, що осмислює в світлі певної суспільної практики естетичні властивості реальності та процес її освоєння за законами краси; особливості художньої творчості, соціального буття та функціонування мистецтва й дизайну, його сприйняття та розуміння.

Залежно від того, яке проблемне поле досліджується естетикою, її можна класифікувати на такі категорії:

-     естетика дійсності;

-     естетика мистецтва;

-     теоретично-інформативна естетика;

-     рецептивна естетика;

-     практична естетика;

-     технічна (індустріальна) естетика.

Технічна естетика становить п'яте проблемне поле естетики як науки – це теорія дизайну, теорія освоєння світу за законами краси промисловими засобами, узагальнення досвіду проектування, індустріального втілення, серійного виготовлення та соціального буття корисних і красивих знарядь праці, верстатів, машин, інтер'єрів, речей і предметів, що поєднують в собі утилітарні та естетичні якості.

Естетика, заснована на стику наук, аналізує естетичні, економічні, технічні, гігієнічні, ергономічні фактори, а також психофізіологічні проблеми, які сприяють оптимізації умов діяльності людини.