Лекція 1 Концептуальні основи розвитку корпоративної соціальної відповідальності

4. Запровадження соціальної відповідальності в практику господарювання

Застосування тієї чи іншої моделі корпоративної соціальної відповідальності потребує запровадження певної системи корпоративного управління. Корпоративна соціальна відповідальність як складова корпоративного управління має спиратися на принципи, які визначать її структуру, процеси та методи реалізації. Основними принципами є такі: 1) системності, що має забезпечити узгоджену реалізацію багато чисельних функцій і напрямів соціальної діяльності; 2) комплексності, спрямуванням якого є одночасна діяльність за такими напрямами забезпечення стійкого розвитку як економічна, соціальна безпека, збереження довкілля, етичність бізнесу; 3) соціальності, вектором якого є персонал, інші соціальні групи, суспільство в цілому; 4) інноваційності, що передбачає запровадження орієнтованих на стійкий розвиток найсучасніших бізнесових та соціальних технологій; 5) інтегрованості, тобто імплементації в основну виробничу діяльність та адаптації до постійно змінюваних умов; 6) прозорості, що передбачає наявність розвинених комунікацій та доступ заінтересованих сторін до інформації щодо напрямів та результатів соціально відповідальної поведінки; 7) підконтрольності з боку заінтересованих сторін і суспільства в цілому та взаємодії з соціумом на регулярній, відкритій, діалоговій основі; 8) суспільної значущості, що передбачає реальне, суттєве значення соціальної діяльності компанії для персоналу, соціальних груп, партнерів, споживачів та суспільства в цілому.

У практичній площині досягнення цілей корпоративної соціальної відповідальності можливе за багатьох умов, однією з яких є раціональний розподіл і закріплення повноважень між суб’єктами корпоративного управління - власниками (акціонерами), радою директорів, топ-менеджментом тощо.

Досить різноманітною є існуюча світова практика персональної професійної діяльності щодо проведення компанією політики корпоративної соціальної відповідальності. В одних компаніях цю діяльність організовує рада директорів, в інших – генеральний директор. Поширеною є практика створення великими компаніями комітетів з представників менеджерів вищої і середньої ланки та створення підрозділів або призначення співробітників, які на фаховому рівні мають реалізовувати політику соціальної відповідальності. Деякі соціально відповідальні компанії практикують і такі управлінські новації, як створення комітетів з етики, до функцій яких відноситься участь у розробці стратегічних планів компанії, підготовка рекомендацій керівним органам компанії щодо дотримання основних етичних принципів, соціалізації відносин у сфері праці тощо.

В українській бізнес-практиці оперативне управління корпоративною соціальною відповідальністю покладається здебільшого на функціональні підрозділи з управління персоналом, соціального розвитку, зв’язків з громадськістю. В окремих випадках до оперативного управління КСВ залучаються фахівці зі стратегічного розвитку. Що ж стосується опрацювання стратегії корпоративної соціальної відповідальності, то на практиці ця управлінська функція нерідко невиправдано «розпорошується» між різними ланками корпоративного управління, що свідчить про значні резерви вітчизняних підприємств у досягненні системного характеру та реальної інтегрованості корпоративної соціальної відповідальності в систему корпоративного управління.

Ефективне функціонування системи корпоративної соціальної відповідальності як органічної складової корпоративного управління передбачає проведення моніторингу досягнень компанії у царині соціальної діяльності, а отже й регулярної оцінки відповідних показників та проведення соціального аудиту.

Важливим завданням корпоративної соціальної відповідальності як підсистеми корпоративного управління є вплив на інститут нефінансових ризиків, які є невід’ємним атрибутом сучасної бізнес-діяльності. Сферою управління нефінансовими ризиками є зони соціальної відповідальності бізнесових структур перед стейкхолдерами. Природа нефінансових ризиків складна, недостатньо вивчена та усвідомлена бізнесовими структурами, а головне - пов’язана з невизначеністю, що обумовлена свободою вибору своєї поведінки стейкхолдерами (акціонерами, інститутами держави, постачальниками, споживачами, громадськими організаціями, місцевою громадою).

Управляти означеним вище джерелом невизначеності необхідно засобами, які нерідко мають мало спільного з управлінням технічними, економічними ризиками. На наше переконання, саме соціально відповідальна діяльність, якій передує діалог, взаємодію з заінтересованими сторонами, розуміння і пошук взаємоприйнятних рішень є надійним інструментом управління нефінансовими ризиками. Більшість соціально відповідальних компаній включають опрацьовану політику у цій царині та механізми її реалізації у внутрішні управлінські регламенти: етичні кодекси, кодекси корпоративної культури, угоди і колективні договори, положення про діяльність структурних підрозділів.

Щодо українських компаній, то у їх більшості діяльність з імплементації корпоративної соціальної відповідальності у систему корпоративного управління все ще має не системний, фрагментарний характер.

Реальним проявом соціально відповідальної поведінки є задоволення чи врахування інтересів стейкхолдерів компанії: найманих працівників, споживачів, постачальників, інших представників та інститутів економіки і суспільства в цілому.

Останнім часом в Україні помітно підвищується інтерес до соціальної відповідальності в цілому і бізнесу, зокрема. У попередній період – період первісного накопичення капіталу, масштабних перетворень у відносинах власності, перманентних економічних криз відносини бізнесу і держави носили безсистемний, складний характер, а поодинокі прояви соціальної відповідальності зводилися здебільшого до благодійності з боку окремих бізнесових структур. Нині відносини між суспільством, державою і бізнесом набувають цивілізованого характеру.

У діяльності підприємницьких структур зростає усвідомлення того, що на зміну декларованих намірів щодо соціально відповідальної поведінки має утвердитися соціально відповідальна діяльність як об’єкт управління. Остання (діяльність) має сприяти становленню високої ділової репутації, ринкової привабливості підприємства, соціальної згуртованості. Водночас соціальна відповідальність – це й відповідальність за здорові соціально-трудові відносини, стійку соціальну динаміку, моральність суспільства.

Бізнес і суспільство є взаємопов’язаними елементами єдиного цілого. Реалізуючи свої соціально-економічні функції, бізнесові структури безпосередньо зачіпають інтереси як окремих суспільних груп, спільнот, колективів, так і суспільства в цілому. У свою чергу здорове, соціально згуртоване суспільство є необхідною умовою стійкого, ефективного розвитку бізнесу. Сучасна філософія взаємодії бізнесу і суспільства сповідує наступне: бізнес має справляти максимально позитивний вплив на суспільство, не втрачаючи при цьому власну економічну ефективність.

Соціальну відповідальність бізнесу правомірно трактувати як діяльність, що віддзеркалює добровільне (інколи добровільно-вимушене) рішення підприємницьких структур приймати на себе зобов’язання щодо реалізації внутрішніх і зовнішніх соціально значимих програм, результати яких сприяють розвитку бізнесу завдяки покращенню репутації і іміджу, зростанню соціальної згуртованості колективу, формуванню сучасної, орієнтованої на успіх організаційної культури, а також на розвиток суспільства в економічній, соціальній, екологічній сферах. Якщо бізнесова структура прагне стійкого довготривалого розвитку, вона має дбати про створення такого ділового образу, за якого різними інститутами суспільства вона сприймається як соціально відповідальний суб’єкт, який здійснює вагомий внесок у забезпечення стійкого розвитку інститутів суспільства.

Одним з важливих критеріїв корпоративної соціальної відповідальності є чесність у взаємовідносинах з оточуючим світом – працівниками, партнерами споживачами, суспільством в цілому. Яскравим проявом нечесності з боку підприємницьких структур є поширення недостовірної інформації. Ось чому існує нагальна потреба формування сучасної, прозорої, правдивої інформаційної політики підприємницьких структур, створення і розвиток механізмів та інститутів громадського контролю і захисту прав споживачів.