Теоретичний матеріал до теми 1. Загальна рівновага і ефективність

2. Концепція ефективності та рівновага в економіці обміну

Економіка обміну — це економіка без виробництва. Уявімо, що в економічній системі є лише споживачі з відомими початковими запасами споживчих благ, які максимізують корисність від споживання благ і обмежені власними доходами. З метою покращення свого становища вони можуть обмінюватись благами. В такій економіці приймаються рішення про вибір найкращого варіанту розподілу благ між споживачами.

Центральним поняттям економіки обміну є поняття ефективності у розподілі благ. Кажуть, що на ринку досягнуто ефективного (оптимального за Парето) розподілу благ, якщо неможливо через перерозподіл покращити чиєсь становище без погіршення становища хоча б одного з інших учасників.

Якщо ж такий перерозподіл можливий, тоді, в разі здійснення відповідного обміну благами, відбувається покращення за Парето.

Розглянемо графічну інтерпретацію моделі загальної рівноваги для економіки обміну - модель Еджворта. Для цього достатньо обмежитись випадком двох індивідів (В і С), які мають початкові запаси двох благ, X та У, відповідно в обсягах (Х_в ,У_в) і (Х_С,У_С). Сукупні запаси цих благ, Х₀ та У₀, фіксовані:

Графічно всі можливі варіанти розподілу двох благ між двома споживачами можна показати на діаграмі (ящику) Еджворта для споживання (мал.

13.1), на якій суміщаються дві системи координат — одна для учасника В (початок системи координат у нижньому лівому кутку — точка О_в), інша система для С (початок системи координат у правому верхньому кутку — точка О_с). Довжина і висота ящика визначаються сукупними запасами благ, згідно з умовою (13.2). Будь-яка точка на діаграмі буде мати чотири координати і відбиватиме варіант розподілу двох благ між двома учасниками; наприклад, точці А відповідає розподіл благ (Х_в^А,У_в^А), (X_С^А,Y_С^А), що відповідає умові (13.2).

Для кожного з учасників можна побудувати його криві байдужості, які відповідають певним рівням корисності: для В - U_В¹, U_В² , U_В³, U_В⁴ для C – U_c⁴, U_c³ , U_c², U_c¹ (мал. 13.2); тут величини U_В і U_c перераховані у послідовності зростання рівнів корисності. Початковий розподіл благ у точці А дає змогу учасникам досягти рівнів корисності U_В¹ та U_c². Якщо порівняти стан А зі станом М₁ (який досягається внаслідок певного обміну благами), то учасник В не погіршує свого становища, а учасник С — поліпшує, бо досягає вищого рівня корисності U_c¹ в точці М₁ , ніж U_c² в точці А. Якщо ж по-

рівняти варіант А з розподілом М₂, тоді, відповідно, учасник В внаслідок обміну підвищує корисність з рівня U_В¹ до рівня U_В², а учасник С — не погіршує свого становища. При обміні, що веде до розподілу М₅ обидва учасники покращують своє становище. Отже, всі варіанти перерозподілу, які відповідають точкам заштрихованого сектора АМ₁РМ₂ (окрім точки F), означають покращення за Парето.

Так, наприклад, якщо у стані А норма заміщення блага У благом X (МRS) для споживача В дорівнює 1/4, а для споживача С складає 1, то це означає, що для В з огляду на корисність еквівалентними є одна одиниця блага У та 4 одиниці блага X, а для С одиниці благ У і X однаково корисні. Якщо споживач С віддасть споживачеві В одиницю блага У, то для еквівалентного обміну йому достатньо отримати в обмін одну одиницю блага X, а споживач В без зменшення власних вигод може відмовитись від чотирьох одиниць блага X за одну додаткову одиницю блага У. Тобто внаслідок взаємовигідного обміну, що не погіршує становище кожного з учасників операції, вивільняються три одиниці блага X, які можуть бути використані для покращення за Парето.

Як було визначено у розд. 4, кожен окремий споживач досягає ефективної (оптимальної) структури споживання, якщо ця структура, згідно з його уподобаннями, відповідає структурі цін, тобто:

Але ринкові ціни $P_X$ , $P_Y$для кожного варіанта розподілу благ однакові для всіх споживачів. Отже, якщо кожен споживач досягає ефективності у споживанні, то для граничних норм заміщення, МRS^В та МRS^С, споживачів В і С повинне виконуватись співвідношення:

Це і є умовою ефективності (оптимальності за Парето) в обміні,

чому що при виконанні співвідношення (13.4) покращення за Парето за наявних доходів споживачів та фіксованих цін уже неможливе. На мал. 13.2 показано точку М₄, яка відповідає умові (13.3): в цій точці нахил Р_х/Р_у бюджетної лінії, що збігається для обох споживачів, дорівнює нахилу кривих байдужості споживачів В (рівень корисності U_В⁴) та С (рівень корисності U_В⁴).

Умові ефективності (13.4) відповідають також точки М₁, М₂, М₃, М₅ на мал. 13.2. Якщо з’єднати ці точки плавною лінією, отримаємо контрактну криву для обміну — множину ефективних варіантів розподілу благ у діаграмі Еджворта, які є оптимальними за Парето.

Кожній точці на контрактній кривій відповідають певні рівні корисності для двох споживачів. Отже, можна побудувати систему координат (мал. 13.3), де на осях відкладаються рівні корисності споживачів В та С, а кожній точці в цій системі координат відповідатиме один з варіантів розподілу благ на

мал. 13.3. Тобто для кожної точки мал. 13.2 (варіант розподілу благ) є аналогічна точка на мал. 13.3 (певні рівні корисності учасників). Тоді контрактну криву можна трансформувати у лінію на новому малюнку — криву можливих корисностей.

Крива (межа) можливих корисностей (UРС) — лінія, яка показує максимально можливі рівні задоволення потреб споживачів при даній сукупній кількості благ у випадку, коли розподіл цих благ відповідає умовам балансу (13.2) та ефективності в обміні (13.4). Всі точки кривої можливих корисностей є оптимальними за Парето. Ця крива є межею, яка відокремлює досяжні рівні задоволення потреб (точки самої кривої і внутрішні точки типу точки А) від недосяжних рівнів (точка L). Для внутрішніх точок, на відміну від точок межі, умови ефективності в обміні не виконуються.

Якщо внаслідок певного розподілу благ економіка опинилася в стані, що відповідає точці на межі можливих корисностей, то добровільний обмін благами між раціональними учасниками неможливий, бо це означає неминуче погіршення становища одного з них. Зазначимо, що оптимальними за Парето є й абсолютно нерівні варіанти розподілу благ — такі, як позначені на мал. 13.2 і 13.3 точкою О_c (всіма благами володіє індивід С) та точкою О_с (всі блага зосереджені у індивіда В).

Якщо ж економіка перебуває у стані, що відповідає точці нижче межі можливих корисностей, то споживачі можуть домовитись про прийняття взаємовигідних рішень, які дозволять наблизитись до цієї межі, тобто підвищити свій добробут (за умов, що колений максимізує корисність, а ринки є повністю конкурентними).