Тема 6. Еклектика, неокласицизм та модерн у формуванні архітектурного середовища. Початок епохи дизайну

3. Неокласицизм

Неокласицизм – архітектурний стиль, створений неокласичним рухом, представникам якого притаманне звернення до традицій мистецтва античності, мистецтва епохи Відродження або класицизму.

В архітектурі виділяють три періоди поширення неокласичних тенденцій. Перший період розпочався близько 1910 року і продовжився до середини

1920-х років. У цей період панував художній пошук, стилі вирізнялися надлишком декоративності, модерном.

Другий період неокласицизму в архітектурі охоплює 1930-і роки. В цей період його широко використовували в архітектурі Італії і Німеччини для створення монументальних споруд з яскраво вираженою ідеологічною спрямованістю. Наприклад, по проєкту німецького архітектора Пауля Треесту в 1937 році в Мюнхені був побудований Будинок мистецтва (рис. 6.14).

Рисунок 6.14– Неокласицизм. Будинок мистецтва, Мюнхен, Німеччина

Третій період неокласицизму в архітектурі розпочався наприкінці 1950-х років. Він стосується архітектури США, де за офіційною програмою почали будівництво ряду будинків дипломатичних служб. Для цих будівель характерне поєднання композиційних прийомів класицизму з формами, які диктують сучасні конструкції. Такі будинки мають елементи, які асоціюються з місцевою архітектурною традицією. Приклад неокласицизму в США – Лінкольн-центр у Нью-Йорку (рис. 6.15).

Рисунок 6.15 – Неокласицизм. Лінкольн-центр, Нью-Йорк, США