Тема 1. Феномен біоетики. Проблемне поле біоетики: предмет, статус, коло проблем.

3. Формуванні наукової термінології біоетики.

Прогресуючі соціальні та екологічні негаразди надзвичайно стимулюють пошуки «нової моралі» («Етика ненасильства» – Р. Емерсон, Г. Торо, Л. Толстой, М. Ганді, М. Л. Кінг; «Культура вини» та «Культура сорому» – Р. Бенедикт; «Принцип відповідальності» – Г. Йонас; концепція «Спільносвіту» – К. М. Маєр-Абіх та ін.). Заслуговує на увагу, майже забутий сьогодні, «принцип співчуття» С. Мейєна, в основі якого міститься впевненість в тому, що в центрі будь-яких практичних дій людини мусить бути етика. Стає очевидним, що попри всю можливу прагматичну ефективність проєкти, в яких не враховуються етичні та екологічні вимоги, приречені на провал. Саме на цих засадах формується «нова інвайронментальна парадигма».

Саме на перетині науки та етики, що традиційно розглядалися як несумісні, й виникають «нові етики». Нині своєрідним епіцентром таких етик постають екологічна та біологічна етика. Біологічна етика – сучасний напрям прикладної етичної думки, де робляться продуктивні спроби поєднання новітніх досягнень біології та медицини з духовністю та етичними принципами. Таке поєднання все більше визнається як необхідна передумова подальшого існування людини як родової істоти, що надає підстави визначати біологічну етику як «етику виживання», яка закладає фундамент цивілізації «любові та життя». Біологічна етика, визначаючи міру дозволеного втручання в природу взагалі й у природу людини зокрема, стає важливим компонентом ціннісно-духовних підвалин людської цивілізації, орієнтує на подальше етичне вдосконалення людини, створює умови для захисту її прав та гідності. Її проблеми стосуються не лише біологів та медиків, а всього суспільства. Вони відзначаються безпрецедентною складністю та неоднозначністю, вимагають від дослідників високого професіоналізму, розвиненого відчуття міри та такту, граничної вимогливості до себе та відповідальності.

Біологічна етика є одночасно академічною дисципліною та соціальною інституцією й є можливою лише за умов міждисциплінарного підходу до її проблем. К. М. Маєр-Абіх вважає, що етика майбутнього має бути не антропоцентричною, а голістською, згідно з якою ми є відповідальними за інші Біоетика: від теорії до практики життя, з якими живемо поряд. «Живі істоти існують у світі не тільки задля нас, а й разом із нами. Кожна жива істота потребує власного довкілля, свого специфічного життєвого простору. Наше довкілля є тільки одним із багатьох довкіль, людський життєвий простір є тільки частиною природного універсуму». Навіть термін «довкілля» він вважає антропоцентричним, позаяк у такій редакції воно постає як лише наше (людське) довкілля. Аби подолати це враження, цей світ слід розглядати й визначати як наш природний спільносвіт.

Загалом, сучасна біоетика інтегрує в єдине концептуальне ціле елементи етики класичної та новітні тенденції, зініційовані екологією, медичною деонтологією та бурхливим розвитком біотехнологій. Складність біоетичного дискурсу, крім всього іншого, спричинюється необхідністю інтеграції й поєднання природничонаукової та соціогуманітарної культури. Стосовно цього досить влучно висловився В. Хесле: «Людина, що нічого не розуміє в хімії й біології, навряд чи може сьогодні сказати що-небудь суттєве відносно нагальних конкретних етичних проблем, навіть у випадку, якщо вона оволоділа всією етичною традицією від Платона до Шеллера» [Хесле В. Философия и экология]. Американський поет-романтик Уїльям Вордсворт уподібнював ученого з його запалом до пізнання й браком етичного відчуття, з людиною, що збирає гербарій на могилі власної матері. В. Р. Поттер особливо наголошує на необхідності поєднання біологічного знання й загальнолюдських цінностей (гуманітарії). Сучасна етика, перш за все, мусить бути біологічно обґрунтованою. «Біоетика, як я собі уявляю, повинна прагнути до відтворення мудрості, виходячи з усвідомлення існування біологічного світу та природи людини й розуміння того, як можна використати отримані знання для досягнення соціального блага» [Поттер В. Р. Биоэтика: мост в будущее].

На думку В. Р. Поттера, відсутній належний діалог між «двома культурами» – наукою та гуманітарним знанням. Прогресуюче погіршення екологічної ситуації в світі та розвиток екологічних досліджень висувають настійну вимогу взаємної корекції Біоетика: від теорії до практики науковості та «софійності», корекції, без якої ми назавжди будемо приречені на нарощування «природоперетворюючої» могутності, порушуючи при цьому передумови й підвалини своєї власної життєдіяльності, втрачаючи сенс власного існування.

Поттер: «Сьогодні ми мусимо усвідомити, що етика людини більше не може вивчатися без реалістичного розуміння екології у самому широкому значенні цього слова. Етичні цінності не повинні розглядатися поза біологічними фактами. Ми відчуваємо велику потребу в Земельній етиці, Етиці живої природи, Популяційній етиці, Етиці споживання, Урбаністичній етиці, Інтернаціональній етиці, Геріатричній етиці тощо. Проблеми, які ними розглядаються, закликають до дій, що спираються на знання цінностей і біологічних фактів. Усі вони включають Біоетику, бо виживання всієї екосистеми є своєрідною перевіркою системи наших цінностей».

Нині на теренах біоетики все більш відчувається «дрейф» від власне етики до права. Абсолютне домінування права над мораллю породжує прагнення до уніфікації етики, надання їй рис правового регулятора, або, у кращому випадку, імперативної моралі, що спирається на вимоги та заборони. Попри всі спроби об’єднати етику та право, як головних регуляторів людської поведінки, право не може замінити етику, а етика – права. Апостол Павло в посланні до римлян зазначав: закон необхідний, але це лише перша стадія на шляху до внутрішньої досконалості, бо сам по собі він не може змінити гріховні нахили людини. Необхідно йти до моралі – закону «внутрішньої людини», яка погоджується з Богом. Як слушно зазначав К. Аксаков, право робить непотрібною совість. Саме тому біоетичну конкретику майже неможливо «втиснути» у певний біоетичний «кодекс». Бюрократична регламентація нездатна в належній мірі регулювати складні ситуації, що постійно виникають у біоетичній практиці. Але, попри все зазначене, право та етика як головні регулятори поведінки людини мають доповнювати одне одного.

Формується особлива галузь юриспруденції – екологічне право. Як зазначає директор Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАНУ академік Ю. С. Шемшученко, екологічне право є комплексною галуззю, що регулює суспільні відносини в сфері охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини). Виникає поняття «екологічний злочин». Під впливом реалій сьогодення, заговорили про «особисте моральне право природи». Зокрема, набуває поширення міркування, що й тварини є свідомими суб’єктами життя, здатні відчувати біль і задоволення, і тому заслуговують на моральну повагу.

Усі природні об’єкти мають природні потреби й піклувальники повинні їх захищати. «Права природи» підтримує «Всесвітня хартія природи», прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1982 році.

Безпрецедентна актуалізація проблем, що нині об’єднується терміном «біологічна етика», є своєрідним індикатором корінного перелому в історії людства. Проте прогресуюча актуалізація цього терміна, крім усього іншого, приводить до того, що він робиться модним, суперечливим і, отже, потребує постійної семантичної корекції, а сама біоетика – уточнення меж і можливостей своєї компетентності, адекватної кореляції між ейдотичними та практичними аспектами.