Тема 9. Розуміння живого в постнекласичній науці.

2. Світоглядні пріоритети в дослідженні “живого” (постнекласичний етап).

У другій половині XX століття виникли й отримали поши­рення ідеї постмодернізму. Постмодерністські тенденції сучас­ного постіндустріального споживчого суспільства характерні відсутністю канонічності, асистематичністю, розчаруванням в Ідеалах і цінностях Відродження та Просвітництва. Виявилися втраченими основні ідеї людства: прогрес, емансипація особис­тості, абсолютизація наукового знання, віра в безмежність мож­ливостей людини і торжество розуму. Ідеологія постмодернізму вплинула не тільки на етику, а й на світогляд у цілому, спосіб життя, науку, мистецтво і релігію.

Сьогодні теорії модернізму і постмодернізму замінює ідея глобалізації, що, на жаль,  не дає відповіді на проблеми, пов'язані з нерівномірністю розвитку різних ре­гіонів планети, вестернізацією, ослабленням національної само- ідентифікації. Виникнення глобальної біоетики як особливого світогляду кінця XX - початку XXI століття було зумовлено у першу чергу усвідомленням небезпеки дегуманізації науки, за­буття справжньої людяності, відірваності людини від справж­нього життя, коли воно являється йому тільки опосередковано, тільки як образ у процесі пізнання замість того, щоб сприймати­ся безпосередньо. Цьому багато в чому сприяли події, що відбу­лися в другій половині минулого століття і які стали початком суспільного обговорення питань моральної відповідальності за широке використання новітніх технологій. 

Глобальна біоетика - це певною мірою результат взаємопроникнення і взаємовпливу різ­них культур і різних етичних систем. Її виникнення, поряд з іншими культурними феноменами, стало точкою відліку в за­родженні нової людської самосвідомості, для якої характерна демократизація поглядів, деідеологізація, толерантність, плю­ралізм смаків, ідеалів, множинність етичних парадигм. Як мультидисциплінарний напрямок глобальна біоетика прагне перебо­роти обмеженість філософських і теоретичних основ колишнього наукового знання. Вона критикує одномірність традиційних фі­лософських аксіом, прагне до створення якісно нового сплаву з різних етичних точок зору. У полі наукового аналізу глобальної біоетики знаходиться великий набір етичних установок, правил і принципів, які в чомусь суперечать один одному: утилітарних, деонтологічних, комунікативних, теологічних.

Знадобилося накопичення величезного запасу даних у найрізноманітніших галузях науки, щоб з’явилася нова галузь знання – реаніматологія – наука про закономірності помирання й оживлення організму. Реаніматологія навчилася повертати до життя тих, хто «переступив поріг». Кожен успіх реаніматології наближає медицину до її кінцевої мети, що була висловлена ще давньогрецькими лікарями в їхньому знаменитому девізі «Зціли!» У цьому заклику закладено глибокий філософський зміст, який визначає роль медицини в суспільстві, що, в силу своєї гуманності, не може виправдати насильницьке передчасне припинення життя.

Розвивається наука транплантологія, в сучасному світі здійснюється більше 40 тис. операцій з пересадки органів щорічно, а за прогнозами спеціалістів, у майбутньому кожна друга операція буде трансплантацією.

Основоположником експериментальної трансплатології життєво важливих органів, зокрема серця, є Алексіс Каррель, удостоєний за це в 1912 році Нобелівської премії. Він проводив експерименти з трансплантації органів, консервації їх і техніці накладення судинних анастомозів. Він розробив основні принципи консервації донорського органу, його перфузії. Першу трансплантацію органу від людини до людини в 1933 році в Херсоні виконав Ю. Ю. Вороний. Один із основоположників російської трансплантології – В. П. Деміхов, який в 1951 році детально розробив пересадку донорського серця собаці. 3 грудня 1967р. хірург з ПАР Крістіан Барнард, пройшовши попередньо стажування у Деміхова, а також у низці світових хірургічних клінік, вперше в світі здійснив успішну трансплантацію серця людині. З тих пір зроблено вже більше 40 тисяч таких операцій. 

 У червні 2008 року була проведена перша пересадка людського органу, вирощеного із стовбурових клітин, професором Паоло Макіаріні в клініці Барселони. Пацієнтом була доросла жінка, чия трахея постраждала від туберкульозу. Трахея була створена за складною технологією: медики використовували трахею недавно померлої людини, і нейтралізувавши в ній хімічними препаратами живі клітини, вони ввели в волокнисту білкову тканину стовбурові клітини, взяті з кісткового мозку пацієнтки. Ці клітини розвивалися чотири дні в спеціальному біореакторі, після чого трахея була готова для пересадки. Через місяць кровопостачання пересадженого органа повністю відновилося.

Рекордсменом за тривалістю життя з донорським органом (серцем) став американець Тоні Хьюсман, який прожив після трансплантації 30 років і помер від раку.