Тема 8. Аксіологічний вимір новітніх біотехнологій, проблеми біобезпеки та охорони навколишнього середовища.

5. Наслідки генно – інженерних перетворень

Спеціалісти з біоетики, філософи вже декілька десятиліть попереджають про небезпеку коректування геному. Наприклад Ф. Фукуяма, у роботі «Наше постлюдське майбутнє. Наслідки біотехнологічної революції», виданої майже двадцять років тому, зазначав, що під впливом біотехнологій може звузитись генетичне біорізноманіття особистостей. Коли «генетичну лотерею», в якій талановиті діти народжуються у «звичайних» батьків з різних соціальних верств, змінить цілеспрямований вибір дітей з певними заданими здібностями (що, зрозуміло, буде доступно лише найзаможнішим верствам населення), розрив між найбагатшим і найбіднішими у соціальній ієрархії лише збільшиться. Це буде ще один аспект соціальної несправедливості у майбутньому, адже бідні люди у справі продовження свого роду, все ще змушені будуть покладатися на «генетичну лотерею». 

Тим не менш, китайський вчений Хе Цзянькуй здійснив генетичну модифікацію людини. Його дії були засуджені і світовим науковим співтовариством, і правовою системою Китаю, хоча наміри вченого були досить гуманні: він видалив з ДНК ембріонів сестерблизнят ключовий білок ССR5, який відповідав за ВІЛ. Ця справа набула широкого розголосу і активно висвітлювалася світовими ЗМІ. Професор Джуліан Савулеску, експерт з етики, пояснив причину засудження зазначеного вчинку так –внаслідок цього експерименту нормальних здорових дітей було піддано ризику, який несе у собі редагування генів, тоді як реальна користь від цього видається сумнівною. І з цим не можна не погодитися. У багатьох країнах подібна практика законодавчо заборонена. Ми поділяємо думку, що робити досліди на дітях (хоча і з непоганих намірів) неприпустимо. Бо, як правило, якщо за якимось показникам вони не підходять (чи хвороба, чи певна аномалія), то їх можуть або зовсім вбити (припинити вагітність), або ж використовувати, як біоматеріал (для пересадки органів, тканин, клітин, тощо). А це є не що інше, як злочин.

П. Тищенко писав, що безкорисливий дар існування набуває рис продукту біотехнології, що має цілком певну (і чималу) комерційну ціну. А це означає, що коли ми насильно хочемо змінити певний «клаптик» геному, щоб отримати, як нам здається, добрий результат, то ми і зовсім ризикуємо, що це все закінчиться провалом. 

По-перше, ми не знаємо який результат і які мутації будуть в наступних поколіннях. І, навіть, якщо буде змінено ДНК дорослої особи, а не ембріона, це не виключає, що вже їх діти народяться з мутаціями, або ж матимуть і зовсім нелюдські риси. Відомим є факт, що ДНК людини і банана співпадають практично на 50%, а людини і шимпанзе – 98%. А у спробах відшукати кращу комбінацію генів, ми можемо випадково створити істоту, яка не зовсім є людиною. По-друге, ця тенденція може перетворитися на бізнес. Особливо за умови, якщо все-таки вдасться змінювати ДНК, створюючи «дизайнерських» індивідуумів, в яких будуть риси характеру чи зовнішні показники «на замовлення». Таким чином, люди зроблять з себе штучних ляльок, які матимуть зовсім іншу, відмінну від традиційної, систему цінностей. Підсумовуючи, зазначимо, що розвиток біоінженерії може привести до позитивних наслідків тільки якщо будуть встановлені і дотримані певні правові та моральні межі в експериментах. А якщо цього не відбудеться, то ми матимемо нові незворотні біологічні процеси у людському організмі, які спричинять ланцюг руйнівних наслідків. Вони позначаться не тільки на біологічному, а і на соціальному та духовному рівнях буття. Людина рідко задовольняється тим що має, навіть, якщо це щось позитивне. Вона завжди хоче більшого, як не для себе, так для своїх дітей та онуків. А гонитва за певними фізичними або інтелектуальними якостями, які може диктувати мода, зробить людей агресивними, заздрісними і незадоволеними. І замість чудового і мирного суспільства, ми отримаємо «машину саморуйнування», дії якої не вдасться зупинити.

На початку XXI століття вчені-генетики, філософи, політики, релігійні діячі, соціологи постають перед необхідністю вирішення цілого комплексу реальних етичних проблем генних технологій. Чи може людина (вчений, дослідник-генетик, політик) стати співавтором біологічної еволюції? Чи може і чи повинна реальність біогенетичної нерівності (здібності, здоров’я) стати підставою для соціальної нерівності? Чи етично створювати «запасні частини» для ринку органів, тканин, генів, використовуючи внутрішньоутробні зародки? Чи можна і чи потрібно покращувати людський рід шляхом клонування? Подібні питання становлять суть гуманітарно-філософської проблематики генних технологій. Ліберальна позиція, оцінюючи цю технологію крізь призму безумовної цінності «прав індивіда» і «прав» прогресу науково-технічних досліджень, схиляється до позитивної відповіді. 

Один з аргументів – заборони на наукові дослідження завжди мають обмежений часом характер. Прихильники цієї точки зору вважають, що поява людських генетичних копій – безпечно. Також вони оперують думкою про те, що душа генетично не обумовлена, і саме тому в клонуванні немає нічого аморального.

Прихильники консервативної точки зору нагадують, що реалізація таких проектів означає претензії людини на роль Бога. В «Декларації про проект «Геном людини»» зазначається: «Певна заклопотаність виникає через  побоювання, що дослідник, зайнятий роботою по проекту, може взяти на себе роль своєрідного «бога» або спробує втрутитися в дії законів природи». Представники Церкви вважають, що «метою генетичного втручання не повинно бути штучне « удосконалення » людського роду і вторгнення в Божий план про людину». Релігійні діячі у всьому світі залишаються вірними строгості розуміння сакральності людського життя: кожна людина створена як унікальна особистість «за образом Божим». Тому переважна більшість православних спеціалістів з етики наполягає, що всі форми євгеніки, включаючи маніпулювання з людським генетичним матеріалом поза терапевтичних цілей, в моральному відношенні неприйнятні і загрожують людському життю і благополуччю.

Вважається, що в сучасному світі використання клонування людських клітин призведе до зловживань: комерціалізації «первісних» ДНК, створення дітей з метою отримання «запасних частин», до руху в напрямку створення «вищого» класу людських істот. Можуть бути висловлені й інші побоювання: по-перше, існує небезпека формування навколонаукових напівкримінальних дослідних груп, які прагнуть до незаконного особистого збагачення через «чудо» клонування; по-друге, клонування може створити загрозу людській гідності, унікальності і особистої недоторканності, роблячи спадковість людини беззахисною перед стороннім втручанням; по-третє, широкомасштабне клонування може означати вторгнення в спадкове різноманіття людської популяції – природну основу її соціального і біологічного благополуччя, включаючи стійкість до несприятливих зовнішніх впливів і різних захворювань, а це загрожує можливим виродженням і деградацією людства. Резолюція Європейського парламенту від 1989 року визнає клонування серйозним порушенням фундаментальних прав людини, що суперечить принципові рівності людських істот, оскільки допускає расову та евгенічну селекцію людського роду, принижує гідність людини й веде до експериментування на людських ембріонах.

Аргументи, що засвідчують необхідність заборонити клонування людини з моральної точки зору:

1) Клонування порушує людську гідність, зводить людське життя до рівня “біологічного матеріалу”.

2) Воно відділяє сферу дітородження від правдивого людського контексту подружнього акту.

3) Засвідчує брак поваги для людських ембріонів, які будуть знищені, щоб успішно могла відбутися репродукція цього типу (так, при клонуванні вівці Доллі було здійснено 277 спроб, 8 з них доведено до ембріональної стадії, в результаті чого народилася тільки одна вівця).

4) Клонування – це радикальна маніпуляція розмноженням людини, при якій порушуються особові відносини між батьками та дітьми, що може призвести до зникнення поняття сім’ї та сімейних стосунків.

5) Клонування є недопустимим з огляду на гідність клонованої особи. Кожна людина має право на свою унікальність та неповторність. Її тіло та генотип також є інтегральним елементом гідності й унікальності, тоді як клонована істота – це завжди «копія» когось іншого, що може призвести до втрати власної ідентичності, до відчуття меншовартості.

6) Клонування породжує небезпеку суспільної маніпуляції в евгенічному напрямку, вибору «генетично кращих» людей.

7) Створення «клонів» живих осіб виключно як джерела для трансплантації органів є зведенням людини до рівня предмету вжитку, що цілковито недопустимо з точки зору християнського персоналізму.

Проблема клонування людини має не тільки технологічні і моральні аспекти. Її необхідно розглядати ширше, у контексті прогресу науки, можливості і необхідності його регламентації, у тому числі і правової, а також етичного аспекту будь-якої дослідницької роботи. Причому йдеться про правову регламентацію клонування людини на національному і міжнародному рівнях. Міжнародний комітет з біоетики (IBC) при ЮНЕСКО не прийшов до єдиної думки щодо створення і використання ембріонів для терапевтичного клонування. ЮС визнає, що рішення з цього питання, прийняті національними комітетами з біоетики або національними законодавчими органами, можуть бути різні в різних країнах і регіонах. Такі відмінності неминучі в плюралістичному світі, де одні можуть приймати етичні норми, які є неприпустимими для інших. Ставлення до цієї проблеми не збігається як в різних країнах, так і у різних релігій і філософських течій. Що допустимо в буддизмі, то може бути неприпустимим в християнстві і навпаки.

У багатьох країнах Європейського Союзу закони з приводу ембріональних стовбурових клітин відсутні взагалі, а прийняті і діючі в деяких країнах мають діапазон від абсолютного заборони досліджень на ембріонах (у Франції, Німеччині, Ірландії) до дозволу створювати ембріони в дослідницьких цілях. Різноманітність думок відображає існуючі культурні та релігійні відмінності, в окремих країнах емоції настільки сильні, що важко прийти до компромісних рішень. Урядам доводиться балансувати між крайніми поглядами на статус ембріона, з одного боку, і обіцянками успіхів у лікуванні хвороб, з іншого. Конфлікт виникає між обов'язками держави по збереження здоров'я населення та обов'язками по захисту її моральних установок