Тема 2. Міждисциплінарність біоетики.

5. Біоетика в наукових контекстах сучасності (постнекласика).

Взаємодія наук, покликаних вирішувати екологічну проблему, відбувається в єдиному "просторово-часовому континуумі", і вихід тієї чи іншої науки за межі цього "континууму" відділяє її від решти наук цього комплексу і віддаляє від проблеми. Ця взаємодія представляє собою дещо більше, ніж просте складання результатів, одержаних кожною наукою окремо. Тут наявний ефект емерджентності, коли сукупність, взята як система, як свого роду цілісність, виявляється неоднакова з арифметичною сумою її складових.

Процес взаємодії наук, що відбувається в соціально-екологічному комплексі, знаходить своє досить чітке відображення у взаємодії понять. Воно відбувається в різних формах: це і переміщення окремих понять із одної області досліджень в іншу, і виникнення "гібридних" понять, і формування загальнонаукових понять. Така взаємодія не представляє собою нічого нового. Так, для визначення якихось нових явищ, відкритих у тій чи іншій області науки, використовувались поняття, взяті з інших наук, котрі іноді виступали не тільки засобом рефлексії, але і первинною моделлю, необхідною для розуміння цих нових явищ. Так, поняття "популяція" в біологію та екологію перейшло з демографії, поняття "етологія" - з психології. Для пояснення взаємозв'язку між відносною стійкістю біоценозу і постійними змінами в ньому міжвидових зв'язків екологи використовують поняття фізики "динамічна рівновага". Там, де проблеми, захоплюючи сферу природних і соціальних явищ, стають особливо гострими, залучення до їх вирішення різних наукових дисциплін відбувається значно енергійніше, інтеграція відбувається швидше, а разом з нею значно інтенсивніше відбувається процес становлення та взаємопроникнення нових наукових понять. Для вирішення екологічної проблеми як на фізичному, біохімічному рівнях, гак і на соціальному, все більшого значення набувають такі поняття як «гомеостаз», 43 «екологічна ніша», «адаптація» та інші, які перейшли із природничих наук у суспільні, стали засобами широкого оперування в них. Проте, некоректне використання чужерідних для даної науки понять може принести не лише користь, але і шкоду. Помилкові ідеї, якщо їм вдається оволодіти розумом людей, стають матеріальною силою в такій же мірі як і істинні, а ті й інші переносяться разом з поняттями. До цього, зокрема, можна віднести спробу ототодження сучасного розвитку всіх країн з періодом регресивної сукцесії. Поняття «антропогенна екологічна безпека» здатне відігравати суттєву методологічну роль і в окремих наукових дослідженнях. Для екологічної проблеми якраз характерно те, що, породжена на межі природних процесів і соціальної діяльності, вона притягує до себе природничі, технічні, суспільні, медичні і інші науки, вимагаючи взаємодії між ними та з навколишньою дійсністю. Кожна з наук соціально-екологічного комплексу, реагуючи посвоєму на загострення екологічної ситуації, виражає таку реакцію в якихось своїх поняттях. Антропогенна екологічна безпека може бути виражена через ряд функцій, серед яких необхідно вказати найголовніші: - узагальнююча, що дозволяє виділити те основне і найбільш суттєве, що одночасно охоплює окремі наукові поняття цього типу; - інтегруюча, що допомагає сконцентрувати результати різноманітних досліджень; - систематизуюча, що сприяє перетворенню різноманітних знань про екологічну безпеку із розрізненого конгломерату в єдину систему; - евристична, що дозволяє використовувати в окремих науках поняття "екологічна безпека" як узагальнюючу ідеальну модель; - ціннісна, що орієнтує різні науки на загальну мету - досягнення повної екологічної безпеки з відповідною оцінкою тих чи інших досліджень й їх результатів. Специфіка комплексного підходу до дослідження екологічної безпеки визначається її багатогранним характером та необхідністю вивчення її з різних сторін, використовуючи методи природничих технічних та суспільних наук. По мірі переходу від науково-дослідної діяльності до практичної комплексний підхід трансформується від дослідження екологічної безпеки до її досягнення. Недостатність врахування багатосторонніх зв'язків виробництва з навколишнім середовищем призводить до негативних екологічних наслідків. До методичних помилок наукових досліджень прибавляються прорахунки практичної діяльності. Саме синтез недосконалості наукової методології в оцінці екологічної безпеки та недосконалість використовуваних технологій разом з прорахунками практичного їх застосування і є основною причиною антропогенних екологічних криз. Екологічна безпека являє собою своєрідну соціоприродну і наукову реальність, дослідження якої повинно проводитись з допомогою відповідного методологічного інструментарія. Його необхідно визначити і пристосувати до дослідження. Основними інструментами, відібраними для такого дослідження, є методологічні підходи. Звичайно, вони не існують самі по собі, незалежно від об'єкта і предмета дослідження, але абстрактно можна виділити деякі з них як засоби, які доцільно було б використати в процесі дослідження.

Проблема екологічної безпеки за своєю природою не може бути віднесена тільки до сфери природознавства або до сфери суспільствознавства, так як вона охоплює складний комплекс взаємозв'язків людини та оточуючої її природи. Внаслідок цього, такого класу дослідження не може обмежуватись одним яким-небудь підходом; передбачається використання різноманітних підходів таким чином, щоб вони могли відображати різні сторони цієї проблеми. Підбір підходів при дослідженні будь-якої проблеми визначається, в першу чергу, характером самої проблеми і тією сферою пізнання, до якої вона належить. Так, Л. Юрченко виділяє такі підходи: філософський, загальнонауковий, ціннісний, гуманістичний, системний та інші специфічні для тієї чи іншої науки, наприклад діяльнісний, соціальноекологічний тощо. Філософський підхід, заснований на глибоких знаннях найбільш загальних законів розвитку природи, суспільства та пізнання, дозволяє виявити особливо важливі вузли цієї проблеми, її найбільш загальні внутрішні та зовнішні сторони, розкрити діалектику її розвитку та зв'язок з іншими проблемами. Поряд з цим, філософський підхід не можна реалізувати поза загальнонауковими підходами, оскільки він узагальнює і концентрує в собі все те найбільш суттєве, що стає його надбанням в процесі розвитку і практичного використання. Стосовно екологічної проблеми, філософія часто не тільки може описувати та пояснювати феномен екологічної безпеки, але і визначати загальний характер пізнання, давати методологічні рекомендації іншим наукам. У цьому зв'язку слід вказати на інтегративну роль філософського підходу до дослідження проблеми екологічної безпеки. Завдяки цій ролі стає можливим на єдиній загальнометодологічній основі інтегрувати такі якісно різні екологічні науки як, наприклад, біоекологію та соціальну екологію, екологічну експертизу та екологічну етику, промислову екологію та екологію людини. Інтегративна роль філософського підходу відбувається в різних формах. Філософський підхід забезпечує єдину світоглядну платформу і єдиний методологічний базис; фіксує загальні напрямки і загальну мету досліджень; визначає систему основних цінностей, значить, і соціальних орієнтирів для дослідження; сприяє виділенню домінанти в цьому комплексі наук; дає можливість використовувати загальнофілософський категорійний апарат; сприяє формуванню загальнонаукових категорій і загальнонаукових підходів. Завдяки філософському підходу виявляються основні етапи і визначаються деякі загальні орієнтири в процесі дослідження проблеми екологічної безпеки, свідомо формується діалектичний шлях її пізнання від явища до сутності. Філософський підхід орієнтує на більш гнучке і раціональне використання природних ресурсів, вдосконалення різних важелів соціально-екологічної діяльності, формування екологічної свідомості, підготовку компетентних, екологічно грамотних спеціалістів.

Безпосереднє відношення до дослідження екологічної безпеки мас ціннісний характер. Розглянуті в такому плані екологічна безпека і екологічні цінності складають протилежності, які не тільки заперечують, але і передбачають у рамках визначеного історичного розвитку одна одну. Діалектика використання ціннісного підходу передбачає не тільки розуміння взаємозв'язку екологічних цінностей, але і тієї межі, за якою відбувається перехід однієї протилежності в іншу. Якщо, наприклад, різко підвищити екологічну безпеку за рахунок скорочення виробництва, то боротьба за екологічну безпеку перейде в свою протилежність, буде нанесено збитки розвитку виробничих сил і суспільному прогресу в цілому. 

  Гуманістичний підхід здебільшого акцентує увагу на людині як визначній цінності в системі "людина - навколишнє середовище". Це нерідко призводить до того, що цінність природи визначається тим, наскільки вона оптимально може служити людині. Це неправильно. Мова повинна йти про утвердження нового архетипу сприйняття природного оточення – розгляду природи як найважливішої цінності, що потрібна людині не лише як матеріал – сировина, а й як "щось ні людиною і ніким не створене, споконвічне, нерукотворне", щоб долучитися до безмежності природи. Така згармонізованість, оптимізація взаємовідносин суспільства і природи (включаючи забезпеченість еквівалентного обміну речовини з природою) неможливі не лише без відповідного технологічного забезпечення, а й без високого рівня екологічних знань і відповідної поведінки, тобто без належної екологічної культури. Отже, подолання екологічної кризи, яка вразила всі континенти земної цивілізації, в сучасних умовах може здійснюватись тільки в межах сформованості екологічної культури як особливої специфічної і, певно, найістотнішої форми культури в цілому. 

 Особливої уваги заслуговує системний підхід, котрий використовується в процесі дослідження складних наукових проблем. Стосовно дослідження біоетики та екологічної безпеки, слід в першу чергу підкреслити здатність системного підходу бути засобом пізнання складних об'єктів з великою кількістю елементів та взаємозумовленням внутрішніх і зовнішніх зв'язків, детермінуючих їх поведінку в навколишньому середовищі. Це сприяє популярності системного підходу в екологічних і соціально-екологічних дослідженнях, так як останній дозволяє врахувати широке коло зв'язків системи з навколишнім середовищем, і чим в більшій мірі це виявляється можливим, тим більш широкі перспективи відкриваються в передбаченні екологічних наслідків, а значить, - в пізнанні і створенні екологічної безпеки.