Тема 3. Понятійний апарат міркувань.

3. Логічна характеристика поняття.

     Як цілісна форма думки поняття має свою структуру – є закономірною єдністю двох елементів: обсягу і змісту. Зміст поняття – такий елемент його структури, що відображає сукупність істотних і відмітних ознак, властивих предмету, явищу чи їх множині.

     Для розкриття змісту необхідно шляхом абстрагування, порівняння і узагальнення встановити ознаки, котрі необхідні та достатні для виділення даного предмета з множини інших. Так, змістом поняття „людина” є розумна суспільна істота, здатна робити знаряддя праці. А змістом поняття „держава” виступає влада економічно пануючих соціальних сил і т.д. Повний перелік істотних ознак даного предмету може зробити тільки фахівець, що його досліджує. Логіка не може замінити такого конкретного наукового дослідження. Вона лише вказує, що входить в зміст окремих думок про предмет. Обсягом поняття називається сукупність (клас) предметів, що мислиться в даному понятті. Сукупність предметів, на які поширюється дане поняття, називається ще логічним класом (або множиною) предметів. Логічний клас – це така сукупність предметів, що мають спільні ознаки, внаслідок чого вони виражаються загальним поняттям. Наприклад, клас реактивних літаків, клас хребетних тварин, множина товарів – ці сукупності однорідних предметів складають обсяг відповідних понять. Інші поняття мають набагато вужчий обсяг, наприклад, „планети сонячної системи”, „економічно розвинуті країни”, „справедливі війни” і т.д. Логічні класи предметів бувають менш або більш широкі, обмежені і безмежні. Так, клас хімічних елементів чи множина планет сонячної системи обмежені визначеним числом, а клас дерев – безмежний, тому що він включає всі дерева, що росли, ростуть і будуть рости на нашій землі. Більш широкий логічний клас (він має назву підпорядковуючого, або родового) може містити в собі інші, менш широкі (підпорядковані, видові). Необхідно зазначити, що „рід” і „вид” – категорії співвідносні. Одне й те саме поняття може бути як родовим, так і видовим, в залежності від місця в родо-видовій ієрархії. Наприклад, поняття „держава” буде родовим щодо видового поняття „українська держава”. Але щодо поняття “елемент політичної системи” поняття “держава” буде вже видовим поняттям. Так само поняття “українська держава” стане родовим щодо поняття “сучасна українська держава”. Так, додавання до переліку істотних ознак загального поняття “економіка” ще й ознаки “ринкова” – збільшує зміст , але одночасно і зменшує обсяг початкового поняття до нового – “ринкова економіка”. Додавання ще однієї ознаки, наприклад “в Україні”, скорочує обсяг ще більше. Зворотний процес – скорочення змісту – буде супроводжуватися збільшенням обсягу поняття (наприклад, чорношкірий американець – чорношкіра людина – людина). Внутрішнім законом структури поняття є закон зворотного відношення обсягу і змісту: збільшення обсягу поняття спричиняє зменшення його змісту, а збільшення змісту – зменшення обсягу. Зворотне відношення обсягу і змісту поняття є головним законом структури даної форми думки. Всі поняття поділяються на конкретні види, в залежності від їх змісту (якісна характеристика) і обсягу (кількісна характеристика).

     За обсягом (за кількістю) поняття поділяються на одиничні, загальні, збірні і нульові. Поняття за обсягом одиничні загальні збірні нульові за змістом конкретні абстрактні відносні безвідносні позитивні негативні реєструючі нереєструючі хибні гіпотетичні необхідні. Одиничним називається поняття, у якому мислиться один предмет (наприклад, „великий український письменник Тарас Григорович Шевченко”, „Організація Об’єднаних Націй”, „столиця України” і інші). Загальним називається поняття, у якому мислиться певна множина предметів (наприклад, „столиця”, „держава”, „правознавець”, „економіст” і інші). Загальні поняття можуть бути реєструючими і нереєструючими. Реєструючими називаються поняття, у яких множина мислимих у них предметів піддається обліку, реєстрації (наприклад, “дні тижня”, “пори року”, лауреати Нобелівської премії” „народний депутат України” та інші). Нереєструючими називаються загальні поняття, котрі відносяться до невизначеного числа предметів (наприклад, „людина”, „філософ”, „вчений” і інші). Нульовими (порожніми) називаються поняття, обсяги яких являють собою класи реально не існуючих предметів чи явищ. Нульові поняття – поділяються на хибні, гіпотетичні та ідеалізовані. Нульові хибні – відображають предмети, які не існують в принципі, наприклад: „русалка”, „золота рибка”, “круглий квадрат”. Нульові гіпотетичні – відображають предмети, існування яких висувається як гіпотеза: „житель Венери”, „інопланетянин”, „вічний двигун”. Нульові необхідні (ідеалізовані) – відображають так звані наукові ідеалізовані об’єкти: “ідеальний газ”, “абсолютне чорне тіло”. Збірними називаються поняття, у яких група однорідних предметів мислиться як єдине ціле: „ліс”, „сузір’я”, „гай”, „студентський будівельний загін” та ін. Зміст збірного поняття не можна віднести до кожного окремого елемента, що входить в обсяг цього поняття. За змістом (за якістю) виділяють такі поняття: конкретні, абстрактні, відносні, безвідносні, позитивні та негативні. Конкретні – це поняття, у яких мислиться предмет чи сукупність предметів з їх ознаками: „академія”, „студент”, „романс”, „будинок”, „поема Т.Шевченка „Гайдамаки” і ін. Абстрактні – поняття, у яких мислиться не сам предмет, а будь-яка ознака предмета, взята окремо від самого предмета: „сміливість”, „сумлінність”, „хоробрість”, „синява”, „тотожність” і ін. Відносні – такі поняття, у яких мисляться предмети, існування одного з яких, припускає існування іншого: „батьки” – „діти”, „учитель” – „учень”, „начальник” – „підлеглий”, „позивач” – „відповідач” “копія” – “оригінал”, “більше” – “менше” і ін. Безвідносні – такі поняття, у яких мисляться предмети, що існують самостійно, поза залежністю від іншого предмета: „фермер”, „правило”, „село”, „людина” і ін. Позитивні – це поняття, зміст яких фіксує наявність певних властивостей у предметі: „принциповість”, „шляхетний вчинок”, „агресивність”, “розумна істота” і ін. Негативними називаються поняття, у змісті яких вказується на відсутність у предмета визначених властивостей (наприклад, „некрасивий 30 вчинок”, „незграбний робітник”, „некошена поляна”, безвідповідальність, і ін.). В українській мові негативні поняття виражаються звичайно словами з негативними префіксами „не” чи „без”: „неписьменний”, „невіруючий”, „беззаконня”, „безладдя” і ін. У словах іноземного походження – найчастіше словами з негативним префіксом „а”: „агностицизм”, „аморальний” і ін.

     Визначити, до якого з зазначених видів відноситься конкретне поняття, означає дати йому логічну характеристику, тобто спершу потрібно визначити поняття за обсягом (одиничне, загальне чи нульове) та змістом (конкретне чи абстрактне, збірне чи незбірне, позитивне чи негативне, відносне чи безвідносне). Наприклад, поняття „неуважність” – загальне, незбірне, абстрактне, негативне, безвідносне; „неосудність” – загальне, незбірне, абстрактне, негативне, безвідносне. Логічна характеристика понять допомагає уточнити їхній зміст і обсяг, виробляє навички більш точного вживання понять у процесі міркування.