Тема 4. Критичне мислення і логічний характер судження.

2. Логічна характеристика простого та складного судження.

     Судження є досить різноманітними за своїми формами. Розподіл всієї множини суджень на види і підвиди здійснюється за різними ознаками, що і лежить в основі класифікації суджень.

    Розглянемо деякі основні групи в класифікації суджень. За кількістю суджень в одному судженні вони поділяються на:

• прості;

• складні.

За характером предикату:

• атрибутивні (судження про ознаку предмета);

• релятивні, або судження з відношенням (про відношення між предметами);

• існування, або екзистенційні (про факт існування предмету).

За модальністю:

• можливості;

• дійсності;

• необхідності.

За відношенням даних в судженні (за характером зв’язку S і P):

•     категоричні;

·       атрибутивні

·       релятивні

·       існування

 За об’єднаною якісно – кількісною характеристикою судження поділяються на:

• загальностверджувальні;

• загальнозаперечні;

• частковостверджувальні;

• частковозаперечні.

 Окрему групу суджень, що уточнюють знання, складають:

 • виділяючі судження;

• судження, що виключають;

• судження, що включають.

     Розглянемо види та форми простих суджень більш детально. Всі судження поділяються на прості і складні. Простими називають такі судження, які виражають зв’язок двох і тільки двох понять (S і Р). Прикладом простого судження є наступне: “Студент Петренко добре підготувався до семінарського заняття”, або – в нормальній формі – “Студент Петренко є тим, хто добре підготувався до семінарського заняття” (S є Р).

  Складні судження – такі, що складаються з декількох суджень. Поки, що наведемо приклади складних суджень, щоб чіткіше уявити собі, чим вони відрізняються від складних. Складним судженням буде наступне: “Студенти Петренко і Попов добре підготувалися до семінарського заняття” (у цьому судженні – два суб’єкта, два різних предмети думки, яким притаманне однакове поняття про їх ознаки, – єдиний предикат). Інший приклад: “Студент Петренко добре підготувався до семінарського заняття і тому заслуговує на високу оцінку” (у даному випадку складне судження містить в собі два поняття про різні ознаки єдиного предмету думки, – тобто два предикати).

      Прості судження можуть бути трьох видів:

• атрибутивне судження, в ньому відображається зв’язок між предметом та його ознакою (“Добро є однією з вищих загальнолюдських цінностей”, “Демократія - це захист прав і свобод особистості”);атрибутивні судження називають категоричними, оскільки знання про притаманність чи не притаманність ознаки предмета висловлюються в безумовній формі.

• релятивне, або судження з відношенням; в такому судженні виражаються відношення (рівності, нерівності, просторові, часові тощо) між предметами (“Добро сильніше за зло”, “Демократія – це більше, ніж народовладдя”); релятивне судження записується так: “х R y” або: - (а R б), тобто “х” знаходиться у відношенні до ”у”, або: невірно, що “а” знаходиться у відношенні до “б”;

• судження існування, в ньому відображується сам факт буття або небуття предмета (“Добро є, існує”, “Альтернативи демократії немає”). За модальністю, тобто за ступенем достовірності, або доведеності думки, є три основних види суджень:

• судження можливості вказує на реально існуючу, але ще нездійснену можливість, в логічному плані в такому судженні ( його ще називають імовірним або проблематичним) щось стверджується або заперечується з певним ступенем припущення або передбачення (“Навряд чи завтра відбудуться збори”, “Можливо, економічна ситуація в країні стабілізується”);

• судження дійсності відображує наявність або відсутність існування чогось, певної ознаки предмету (“Завтра відбудуться збори”, “Економічна ситуація в країні поступово стабілізується”).

• судження необхідності вказує на неминучість явища, на безумовну належність чи неналежність предмету певної ознаки; в суто логічному плані таке судження ще називають достовірним (“За будь-яких обставин, завтра відбудуться збори”, “Економічна ситуація в країні обов’язково стабілізується”); Дані в судженнях можуть бути підкорені одне одному як предикат суб’єкту (категоричне судження – “Всі S є Р”), або як висновок – логічній підставі (умовне судження, “якщо А, то В”), або як член поділу – поділеному поняттю (розділове судження, “або А, або В”).

     Категоричне судження є простим, умовне і розділове – формами складного судження. Стверджувальна або заперечна форма судження називається його якістю. Стверджувальні – вказують на приналежність предмету певної ознаки (S є Р), заперечні – на її відсутність (S не є Р). Якість судження залежить тільки від характеру логічної зв’язки і не залежить від форми вираження суб’єкта і предиката( мається на увазі судження, що вже приведено до нормальної форми). Наприклад, ”Він – недобра людина,(в нормальній формі: “Він є недоброю людиною”) – стверджувальне судження. “ В науці немає жодної нової ідеї, яка би не здавалася спочатку абсурдною”(в нормальній формі: ”Всі нові наукові ідеї є такими, що здаються спочатку абсурдними”) – теж стверджувальне судження. “Не все є золотом, що блищить” (в нормальній формі: “Дещо з того, що блищить, не є золотом”) – заперечне судження. Відображення в судженнях того чи іншого кола предметів називається його обсягом, або кількістю. За кількістю судження поділяються на одиничні, часткові і загальні. Одиничними називаються судження, в яких дещо стверджується або заперечується про один предмет(логічна формула одиничних суджень “Це S є Р” або “Це S не є Р”). Наприклад, “Ці яблука виросли на півдні”. Частковими називають судження, в яких дещо стверджується або заперечується про частину класу (множини) предметів (логічна формула часткового судження “Деякі S є Р або “Деякі S не є Р”). Часткові судження висловлюються реченнями, в яких є кванторні слова “деякі”,” дехто”, “не всі”, “майже всі”, “більшість”, “меншість” тощо. Наприклад “Не все, що дозволено, варто поваги”, “Бувають осінні дні, схожі на літні”. Загальними називаються судження, в яких дещо стверджується або заперечується про всі предмети даного класу (логічна формула: “Всі S є Р” або “Жодне S не є Р”. Загальні судження висловлюються реченнями, в яких містяться слова (квантори) “всі”, “жоден”. “всякий”, “ніхто” і таке інше (хоча граматична форма такого висловлювання може і взагалі не мати кванторів) Наприклад, ”Немає величі там, де немає істини і добра” (в нормальній формі: “Велич не є тим, що можливо без істини і добра” – “Жодне S не є Р”). “Нема таких думок, які би поділяли всі люди” (“Жодна думка не є такою, яку поділяють всі люди”) – теж загальне судження. “Це неможливо, щоб після зими не настала би весна” (в нормальній формі: “Усяка зима є такою, що змінюється весною” “Всі S є Р”) - загальне судження. Оскільки кожне судження одночасно має якісну і кількісну характеристики, то в логіці вважається доцільним об’єднання двох попередніх поділів суджень за якістю і кількістю в єдину систему.

    В наслідок такого об’єднання отримуємо чотири типи суджень.

• А – загальностверджувальне (тобто загальне за кількістю і стверджувальне за якістю). Його логічна формула – “Всі S є Р” (Всі економічні закони мають об’єктивний характер

• І – частковостверджувальне (часткове за кількістю і стверджувальне за якістю). Його логічна формула – “Деякі S є Р” (“ Деякі економічні закони є загально - історичними”).

• Е – загальнозаперечне (загальне за кількістю і заперечне за якістю). Логічна формула – “Жодне S не є Р” (“Жодний економічний закон не можна відмінити”).

• О – частковозаперечне (часткове за кількістю і заперечне за якістю). Його логічна формула – “Деякі S не є Р” (Деякі економічні закони не є загально історичними”. Потрібно зазначити, що одиничні судження, в яких суб’єктом є поняття, що позначають певну особу, географічні назви та інше, за логічною формою рівноцінні загальним, їх відносять до загальних (оскільки загальні судження дещо стверджують або заперечують про всю множину предметів і явищ, навіть якщо ця множина складається тільки з одного предмету). ”Сократ був філософом стародавньої Греції” – загальностверджувальне судження; “Дніпро не є притокою Дунаю” – загальнозаперечне.

   Окрему групу суджень складають виділяюче судження і судження, що виключає (та включає). Виділяюче судження відображає той факт, що ознака, висловлена предикатом, належить тільки даному і ніякому іншому предметові (множині предметів). Наприклад, “Тільки справжні поети можуть схвилювати душу”, “Ніхто, крім Шевченка, не може вважатися першим поетом України”. Виділяюче судження відноситься до загальних суджень.

     Судження, що виключають застосовуються для висловлювання загального правила з посиланням на виключення. Наприклад, “Всі студенти, за виключенням Іванова і Петрова, брали участь у змаганнях”, або – “Крім незначних стилістичних помилок, ваш твір написаний бездоганно”(судження, що виключають, не можна віднести ні до загальних, ні до часткових суджень). Приклад судження, що включає: “Усі студенти нашої групи, в тому числі і дівчата, захоплюються футболом”(загальне судження). Для того, щоб встановити тип судження (А, І, Е, О) необхідно: - з’ясувати його сенс – стверджувальне воно чи заперечне, а також – що саме стверджується і заперечується (Р) і про яку частину предметів S; - подати судження у нормальній формі. Наприклад, “Неможливо, щоб комусь вдалося би повернутися до дитинства”. В нормальній формі – “Жодній людині не вдасться повернутися до дитинства”, або – “Жодна людина не є такою, кому вдасться повернутися до дитинства”: S – “людина, Р –“здатність повернутися до дитинства” (судження Е – “Жодне S не є Р”).).