6. ПРОТИРАДІАЦІЙНИЙ ЗАХИСТ І РАДІОСЕНСИБІЛІЗАЦІЯ

3. Хімічні радіозахисні речовини і радіосенсибілізатори

В 1949 pоці практично водночас радіобіологи З. Бак і А. Ерве в Бельгії і Г.М. Патт з співробітниками в США повідомили про дві хімічні сполуки, введення яких лабораторним тваринам перед рентгенівським опроміненням підвищує їх виживання. Перші встановили, що таку дію має дуже сильна отрута ціаністий нат­рій, ін'єкція якого мишам в кількості всього 5 мг/кг перед опроміненням знижувала ступінь радіаційного ураження. Другі – про амінокислоту ци­стеїн, яка при введенні мишам в кількості 1000 мг/кг підвищувала їх виживання при опроміненні в летальній дозі.

Через два роки З. Бак зі своїми співробітниками виявили, що декарбоксильований цистеїн, названий цистеаміном, та його дисульфід цистамін мають набага­то більш виражену здатність знижувати ступінь радіаційного ураження як при ін'єкції, так і при згодовуванні тваринам. При вве­денні мишам лише (в порівнянні з цистеїном) 150 мг/кг цистеаміну ФЗД склав 1,8–2 (у ціаністого натрію і цистеїну він не перевищує 1,4). Це означає, що при використан­ні цього препарату дозу опромінення можна збільшити удвічі, щоб одержати такий же радіобіологічний ефект, як без нього.

Незабаром була показана протирадіаційна ефективність всіх трьох сполук і їх аналогів в експериментах з найрізноманітнішими лабораторними тваринами, рослинами, комахами, мікроорганізмами, тобто була продемонстро­вана універсальність їх радіозахисних властивостей.

Початок 1950-х років слід вважати часом, коли в радіобіології зародилося вчення про біологічний хімічний, або фармацевтичний, захист і про радіопротектори. Радіопротектори – це речовини, введення яких в організм перед опромінення або під час опромінення іонізуючою радіацією зніжує ступінь прояву радіобіологічних ефектів.

Ідеальний радіопротектор повинен відповідати трьом ос­новним вимогам: мати високу протирадіаційну ефективність – це, безперечно, головна його властивість; бути ста­більним, тобто зберігати свої протирадіаційні властивості протягом певного часу; і не проявляти токсичної дії при введен­ні в організм.