6. ПРОТИРАДІАЦІЙНИЙ ЗАХИСТ І РАДІОСЕНСИБІЛІЗАЦІЯ

8. Захист навколишнього середовища від радіонуклідного забруднення

У другій половині 20-го століття на полігонах випробувань атомної зброї людство вперше зіткнулося з картиною радіаційного ураження окремих компонентів навколишнього середовища. З 1960-х років на місці Східно-Уральського радіоактивного сліду проводяться детальні наукові дослідження наслідків ядерної аварії на Південному Уралі в 1957 році, яка супроводжувалась викидами великої кількості радіоактивних речовин, радіонуклідним забрудненням  навколишнього середовища і масовим ураженням живих об’єктів. Радіаційну небезпеку для довкілля продемонстрували ядерні аварії у Великій Британії, США, зрештою, аварія на Чорнобильській АЕС, яка призвела до сильних радіаційних уражень, аж до загибелі, багатьох видів живих організмів.

В той час в області радіаційного захисту навколишнього середовища переважно домінувала антропоцентрична концепція, сформульована Міжнародною комісією з радіаційного захисту (МКРЗ). Згідно неї, якщо радіаційними стандартами забезпечена охорона здоров’я людини, то в цих умовах захищена від дії іонізуючої радіації і біота. Вона цілком логічна і важко висунути проти неї достатньо обґрунтовані контраргументи. Проте, буквально в останні 15-20 років все частіше почала відзначатись недостатність цієї концепції. І проблема радіаційного захисту одержала нове бачення – одержала визнання і підтримку серед багатьох екологів і радіоекологів точка зору о необхідності радіаційного захисту саме навколишнього середовища, довкілля. Це стало наслідком усвідомлення того, що виживання і існування людини як виду безпосередньо залежать від зберігання самої природи, яка піддається все наростаючому тискові техногенезу, в тому числі і радіаційного, пов’язаного з діяльністю підприємств ядерного паливного циклу. І почала формуватись ексцентрична концепція, в якій акценти зміщені у бік охорони компонентів навколишнього середовища, особливо живої складової біосфери - біоти.

Ще одним принципом захисту навколишнього середовища від радіонуклідного забруднення є підтримка стійкого розвитку біосфери. Під цим розуміється інтегральне збереження основних параметрів стійкого розвитку природних і штучних екосистем в умовах техногенезу, що розширюється. Будь-яких кількісних характеристик цей термін поки що не вводить, а застосовується у теперішній час скоріше як загально філософське поняття, яке закликає звернути увагу на значення проблеми охорони навколишнього середовища від забруднення радіоактивними речовинами і ураження його живої компоненти іонізуючою радіацією.

Як вже підкреслювалося у попередній главі, попередити повністю міграцію радіоактивних речовин, що надійшли у якусь ланку біосфери, звичайно це буває атмосфера, значно рідше водойма, трофічними ланцюгами неможливо. Але, слідуючи виконанню одного з похідних головного завдання радіобіології – зниження вражаючої дії іонізуючої радіації на живі організми, можна суттєво знизити швидкість і об’єми, зменшити надходження радіонуклідів, як джерел іонізуючих випромінювань, в біоту і в першу чергу організм людини. І в попередній главі вже було розглянуто деякі сугубо прикладні аспекти цієї проблеми, зокрема про захист сільськогосподарських рослин і продуктивних тварин як джерел продуктів харчування людини і формування дози внутрішнього опромінення. Тут цим об’єктам біоти і в цілому навколишнього середовища буде приділено значно менше уваги. І більше уваги буде приділено його абіотичному компонентові, як важливих ланок міграції радіонуклідів до біотичного компоненту.