1. Зайнятість і безробіття.

Зайнятість можна розглядати з різних точок зору. У найбільш узагальненому визначенні – це передусім господарська діяльність людей, спрямована на виробництво матеріальних і духовних благ.

З погляду соціально-економічних відносин між людьми – це певна їх сукупність з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування і підготовка трудових ресурсів, їх розподіл і перерозподіл.

 ЗАЙНЯТІСТЬ - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі.

До зайнятих належать:

- особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством;

- особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств),

- проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу,

- на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості,

- особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійнотехнічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

До зайнятого населення також належать:

- непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особам з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80- річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства;

- батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

 - особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства.

Основні види зайнятості:

 - повна;

 - ефективна.

ПОВНА ЗАЙНЯТІСТЬ – зайнятість, що передбачає надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно-корисною працею. Повна зайнятість найбільшою мірою відповідає соціальній природі людини, а в Україні гарантується Конституцією.

ЕФЕКТИВНА ЗАЙНЯТІСТЬ – зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці. Трудова діяльність за формами власності здійснюється на державних, колективних та приватних підприємствах. Переважна частина працездатного населення в розвинених країнах світу зайнята в недержавному секторі.

З погляду структури народного господарства більша частина працездатного населення працює у сфері нематеріального виробництва (майже 2\3 від загальної кількості, а в США – 75%). У сільському господарстві зайнято від 2,5 до 5% загальної кількості робочої сили, в Україні – до 18%.

Форми зайнятості:

- основна форма – регулюється трудовим законодавством і типовими правилами внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників;

 - спеціальні, або нетрадиційні форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна і кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм. У США та Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили. В Україні переважає тип зайнятості, що відповідає технологічному способу виробництва, який базується на ручній та механізованій праці. Це переважання сільськогосподарської діяльності з широким застосуванням простої фізичної праці (понад 40% загальної кількості працюючих). Розвинені країни світу пройшли цей етап у 40-50-х роках ХХ ст.

Ринковій економіці традиційно притаманна неповна зайнятість. Ті працездатні, які бажають працювати, але не знаходять відповідного їх професійній підготовці робочого місця, отримали статус безробітних.

БЕЗРОБІТТЯ – соціально-економічне явище, коли частина працездатного населення не може знайти роботи, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Характеризуючи кризу як фазу, з якої починається цикл, ми зазначали, що цій фазі властиве безробіття. Безробіття як соціально-економічне явище є характерним для ринкової економіки, потребує уваги з боку урядових структур та ґрунтовного аналізу економічної науки. Це складна економічна, соціальна та психологічна проблема. Воно робить економіку неефективною, а відносини напруженими. Людина, що стала безробітною, зазнає психологічного навантаження, відчуває свою непотрібність, нездатність утримувати себе та свою сім′ю…

 До безробітних, за методологією МОП відносяться особи віком 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом основним умовам: а) не мали роботи (прибуткового заняття); б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню, тобто робили конкретні кроки протягом останніх чотирьох тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом чи на власному підприємстві; в) були готові приступити до роботи впродовж 2-х найближчих тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві.

 До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості населення.

Безробіття вперше виникло в Англії на початку ХІХ ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру.

За концепцією МОП, працездатними вважаються люди віком від 15 до 70 років. Саме ці вікові межі визначають чисельність робочої сили (ЧСР). ЧСР називають трудовими ресурсами, або економічно активним населенням.

 В економічній теорії існує кілька напрямків, які намагаються визначити головні причини безробіття.

1. Теорія безробіття Т. Мальтуса пояснює це явище дією біологічного закону, властивого всім живим істотам – розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Засобами усунення безробіття представники теорії вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності.

2. Технологічна теорія безробіття (50-ті роки ХХ ст.) – причиною безробіття є прогрес техніки. Вихід – обмеження нових технологічних процесів, сповільнення НТП.

3. Кейнсіанська теорія безробіття (найпоширеніша) – причина безробіття – недостатній попит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощадження та недостатніми стимулами до інвестицій. Вихід – стимулювання попиту на інвестиції, які спрямовуються на розширення громадських робіт.

4. Неокласична теорія безробіття – пояснює його високим рівнем заробітної плати: щоб знизити безробіття,слід зменшити заробітну плату.

5. Марксистська теорія пояснює безробіття законами конкурентної боротьби, які змушують капіталістів збільшувати витрати на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що призводить до збільшення безробіття.