1. Основні положення класичної моделі

Основною проблемою макроекономіки є економічна рівновага. Тобто коли на всіх ринках встановлюється відповідність, попиту та пропозиції, а механізмом, що забезпечує цю відповідність є ціни, які постійно коливаються. В теорії макроекономіки розглядаються, в основному, дві моделі макрорівноваги – класична і кейнсіанська. Під сучасною класичною моделлю розуміють результати досліджень представників Кембриджської та Лозаннської шкіл - А. Маршалла, А. Пігу, Р. Хоутрі, Д. Робертсон і Леона Вальраса та Вільфредо Парето. При розгляді теми слід звернути увагу на те, що:

Класична модель макрорівноваги ґрунтується на гіпотезах: 1)Рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та заощаджень (інвестицій). 2)Вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів, зокрема, праці. 3)На ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врівноважує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як від зайвого попиту так і від зайвої пропозиції.

Перераховані гіпотези характеризують те, що ринкова економіка, на думку класиків, сама, без втручання держави, урівноважує сукупний попит та сукупну пропозицію. Така гіпотеза ґрунтується на законі Ж.Б. Сея, суть якого зводиться до твердження, що виробництво (пропозиція) товарів і послуг само породжує рівний останньому по вартості доход (попит), на який споживачі купують вироблені в суспільстві товари і послуги. Тобто виконується рівність

Обсяг виробництва = Доходи в суспільстві

Під доходом, наприклад, від ресурсу праця розуміють реальну заробітну плату, виражену в одиницях створеного продукту Якщо кондитер випікає тістечка за ціною в 15 коп. і отримує 150 грн. заробітної плати, то його реальна заробітна плата становитиме 1000 тістечок. Таке визначення зарплати важливе для економіки, у якій доход кожного ресурсу (фактору) виробництва не може визначатись інакше, як за його внеском у створений продукт (результат виробництва).

Розглянемо макрорівновагу з позицій класичної школи, що є однією з найбільш відомих в економічній науці. Якщо виходити із сучасних уявлень про економічну рівновагу, то класична модель виглядає малопрактичною хоча б тому, що вона виключає з аналізу фактор держави. Однак, знання класичної моделі необхідне, принаймні, з двох причин.

По-перше, кейсіанська теорія, завдяки, якій, власне, і виникла макроекономіка в сучасному розумінні, розвинулась на грунті конструктивної критики класичної теорії. Для більш грунтовного засвоєння кейнсіанської моделі необхідно усвідомлювати, що передувало її виникненню, від чого в ній з часом відмовились, а що сприйнялося і утвердилось.

По-друге, такі сучасні теоріїї, як монетаризм та теорія, зорієнтована на пропозицію, грунтуються саме на класичній моделі макрорівноваги.

Класична модель макрорівноваги грунтується на кількох гіпотезах:

1)Рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та заощаджень(інвестицій).

2)Вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів.

3)На ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врівноважує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як від зайвого попиту, так і від зайвої пропозиції.

 Тобто класична економічна теорія виходить з двох основних положень. По-перше, стверджується, що навряд чи можлива ситуація, в якій рівень сукупних видатків

Y = C + I + G + Xn

 буде недостатній для закупки продукції, виготовленої при повній зайнятості ресурсів (тобто, навряд чи мижлива ситуація, коли AD = AS).

 По-друге, навіть якщо ця ситуація виникає то одразу ж змінюється заробітна плата, ціни і ринкова ставка процента, слідом за спадом сукупного попиту пройде швидкй і незначний спад виробництва, що стабілізує ситуацію.

 Важливо, що грошовий ринок завжди гарантує рівність інвестицій і заощаджень, а звідси і повну зайнятість ресурсів. Можливе лише “добровільне” безробіття в рамках природнього рівня. Це означає, що в точці рівноваги AD i AS обєм виробництва Y завжди рівний потенційному Y^*.

Згідно класичної економічної теорії, основним фактором, визначаючим динаміку заощаджень та інвестицій, є ставка процента: якщо вона зросте, то домашні господарства починають відносно більше зберігати і менше вживати з кожної додаткової одиниці доходу. Ріст заощаджень домашніх господарств з часом приводить до зниження цін кредиту, що забезпечує ріст інвестицій.