Лекція №6 "Структурно – функціональна організація людини з точки зору взаємодії з навколишнім середовищем"

5.1. Основні властивості організму

5.1. Основні властивості організму

1. Розвиток –  це незворотна, спрямована і закономірна зміна організму (від запліднення до смерті). Процес розвитку  організму нерозривно пов'язаний з його зміною. У ході зміни організму відбуваються зміни його станів. Тобто можна сказати, що змінюються ті параметри, які визначають стан організму.

Стан організму характеризується параметрами обмінних процесів, за допомогою яких організм обмінюється з навколишнім середовищем речовиною,  енергією та інформацією. Таким чином, однією з умов розвитку організму, як системи, є метаболізм, тобто обмін речовиною всередині  організму, а також необхідність збереження внутрішньої структури організму,  його самоорганізації – стаціонарності. Стаціонарний стан – це стан динамічної рівноваги,  при якому деякі істотні для  організму величини і характеристики не змінюються з часом. Стан стаціонарності забезпечується гомеостазом.

2. Гомеостаз (від грец. homoios – подібний, однаковий і stasis – нерухомість, стан) – відносна динамічна сталість складу і властивостей системи. Стаціонарність і гомеостаз системи забезпечують її стійкість і самобутність.

Кардинальною властивістю організму є здатність його адаптуватись (пристосовуватись) до умов зовнішнього середовища. В основі адаптації лежать функціональні або структурні зміни, скеровані на збереження відносної сталості внутрішнього середовища організму  гомеостазу.

Гомеостаз - відносна сталість внутрішнього середовища організму людини (кров, лімфа, тканинна рідина) і стійкість основних фізіологічних функцій (кровообіг, дихання, терморегуляція, обмін речовин ).

Кров, лімфа і тканева рідина утворюють внутрішнє середовище організму, яке омиває його тканини та клітини. Кров має рідку консистенцію, завдяки чому може вільно переміщуватись по кровоносних судинах. Кров виконує такі функції: транспортну, захисну, дихальну, терморегуляційну, трофічну, екскреторну.

Кров складається з рідкої частини - плазми (близько 58% об'єму) і формених елементів - клітин (42%): еритроцитів, тромбоцитів, лейкоцитів (табл.1). Загальна кількість крові в організмі дорослої людини в нормі становить 6 − 8% маси тіла (приблизно 4,5 - 6 л).Об'єм циркулюючої крові становить 40 − 45% загального об'єму крові, остання частина крові знаходиться в кров'яному депо: печінці, селезінці, тканинах.  Втрата 1/2 − 1/3 об'єму крові небезпечна для життя. Невелика крововтрата (до 0,5л) компенсується організмом самостійно за рахунок викиду крові в судинне русло зі селезінки і переходу води з тканин у кров'яне русло.

Коливання великої кількості показників гомеостазу в певному діапазоні свідчать про те, що живий організм є динамічною системою, яка спроможна адаптуватися до конкретних умов існування, але можливості пристосування обмежені певними  параметрами  

(температура тіла – 36⁰ - 37⁰,  вміст глюкози 3.3 – 3.5 моля/ л).

Відхилення головних показників гомеостазу від норми - це вже перехід до іншого стану існування – до хвороби або навіть до смерті.

3. Реактивність - здатність організму відповідним чином реагувати на впливи зовнішнього середовища визначається станом реактивності людини.

Розрізняють індивідуальну і групову реактивність. Індивідуальна реактивність зумовлена спадково набутими факторами. Вона залежить від умов, в яких організм розвивається, характеру харчування, кліматичного поясу, вмісту кисню в атмосферному повітрі. Реактивність залежить від статі (жінки більш стійкі до гіпоксії, крововтрати, голодування), від віку. Ранній дитячий вік характеризується низькою реактивністю. Найвища реактивність у зрілому віці, найнижча − в старості. За формами прояву розрізняють підвищену (гіперергія), понижену (гіпоергія), видозмінену (дезергія) реактивність.

4. Резистентність - це стійкість організму до дії патогенних факторів. Реактивність і резистентність тісно пов'язані між собою. Разом вони відтворюють основні властивості живого організму. Якщо вплив зовнішнього середовища буде значним або тривалим, це може зламати функціональну систему (виникнуть структурно-фізіологічні порушення), і, як наслідок, людина захворіє або в неї буде змінено спадковість.

5. Витривалість (живучість) – це здатність організму зберігати свої функціональні особливості або можливість їх відновлення при відхиленні умов зовнішнього середовища від оптимальних для нього параметрів. Іншими словами, йдеться про збереження будь-яких форм існування системи (включаючи латентні – тобто пригнічені, приховані), що дозволяють уникнути необоротного припинення функціонування системи (тобто руйнування, смерті).

6. Толерантність (від лат. tolerantia – терпіння) характеризує здатність сприймати ті чі інші несприятливі параметри зовнішнього середовища. Найчастіше цей термін застосовується при бажанні  виразити відношення до конкретних чинників середовища. Наприклад, організми можуть бути толерантні до охолоджування, нагрівання, висихання, голоду, дефіциту кисню і т. ін. Це означає, що вони можуть витримувати помітні відхилення даних параметрів убік несприятливих значень.

порушенні функцій і структури системи(межа стійкості) або в повному припиненні існування системи(межа витривалості).

7. Еластичність організму – це його здатність відновлювати числові значення параметрів свого стану (повертатися в колишній стан) після зняття навантажень, що впливають на систему.