Тема 2. Система заходів у галузі охорони земель

3. Створення екологічної мережі

Одними з наймасштабніших викликів сучасності є швидкі темпи втрати біологічного та ландшафтного різноманіття. З метою вирішення даної проблеми було розроблено сучасну концепцію збереження біологічного та ландшафтного різноманіття в межах Європи – Загальноєвропейська екологічна мережа. Україна також приєдналась до спільної європейської концепції збереження біологічного та ландшафтного різноманіття і почала формувати екологічну мережу України.

У відповідь на вирішення цих завдань сформувалася ідея екологічної мережі як основи збереження ландшафтної і біотичної різноманітності в умовах антропогенно трансформованих ландшафтів і домінування вторинних екосистем у біогеоцентричному покриві. 

Ідею Загальноєвропейської екологічної мережі вперше було запропоновано колективом голландських дослідників у 1993 році на конференції в Маастріхті.

Екологічна мережа є комплексним явищем, яке в правовій доктрині і на законодавчому рівні піддається різним трактуванням, але водночас несе в собі єдине уявлення про призначення цих територій та їхню цінність у сучасному світі. 

Поняття «екологічна мережа» в Україні розкривається у двох законодавчих актах – Закон України «Про екологічну мережу України» та Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки». Відповідно до статті 3 Закону України «Про екологічну мережу України» екологічна мережа (далі - екомережа) – це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов’язань України підлягають особливій охорони.

Відповідно до Закону України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» екологічною мережею виступає єдина територіальна система, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, і території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об’єкти інших типів, що визначаються законодавством України, і є частиною структурних територіальних елементів екологічної мережі – природних регіонів, природних коридорів, буферних зон.

Отже, терміном «екомережа» позначають сукупність ділянок відносно недоторканної природи, де тварини і рослини практично позбавлені впливу людини (ядра екомережі), та шляхів, якими ці ділянки сполучаються між собою (екологічні коридори). Так, наприклад, ядрами екомережі можуть бути два ліси, а коридором – річка, що протікає між ними. Руслом і берегами ріки тварини зможуть пересуватися з однієї ділянки лісу в інший. Це приклад локальної мережі; такі системи поєднуються у більші, котрі, в свою чергу, формують глобальнуекомережу, що охоплює всю планету. 

Природні ядра – слугують для збереження екосистем, середовищ існування видів і ландшафтів. Це природно-заповідні території та обєкти, а також водно-болотні угіддя міжнародного значення.

Екологічні коридори – ділянки, що забезпечують взаємозвязки між ядрами та цілісність екомережі  - можуть бути прибережні смуги та інші території .

Буферні зони  - території які оточують зовні природні ядра і захищають їх від зовнішніх впливів; є перехідними смугами між природними територіями

і територіями господарського використання -  можуть бути водоохоронні території. Буферні зони створюється для підтримки направленого управління 

захищеною територію, з метою послаблення впливу, для уникнення загроз.

Відновлювані райони  - де є потреба у відновленні порушених елементів екосистем, середовищ існування і ландшафтів або повне відновлення деяких районів. Це території з проявами негативних процесів (ерозія , зсуви),осушені торфовища, вибиті луки, зріджені ліси, тощо. Після проведення відповідних заходів відновлювана територія може бути включена до складу природних ядер чи екокоридорів

Сформовані екологічні мережі мають важливе значення для підвищення стійкості природних екосистем, тим самим допомагаючи розробляти адекватні стратегії адаптації та пом’якшувати негативні наслідки зміни клімату 

Вагоме значення в регулюванні відносин у сфері формування, збереження та використання екологічної мережі України відіграє і міжнародне законодавство, зокрема Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (1971 р.), Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (1972 р.), Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ їх існування в Європі (1979 р.), Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (1979 р.), Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (1992 р.), Конвенції про охорону біологічного різноманіття (1994 р.), Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.), Конвенції про охорону та відтворення транскордонних водотоків та міжнародних озер (1999 р.). 

Відносини, що виникають у сфері формування, збереження та використання екологічної мережі України регулюються також наступними нормативно- правовими актами: Земельний кодекс України, Водний кодекс України, Лісовий кодекс України, а також Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про Червону книгу України», «Про природно-заповідний фонд України», «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», «Про охорону земель», «Про оцінку впливу на довкілля», постанова Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року No 1286 «Про затвердження Положення про Зелену книгу України» тощо .

Екологічна мережа виступає єдиною територіальною системою, що направлена на забезпечення можливості міграції тварин через поєднання природоохоронних територій природними коридорами, збереження ландшафтного різноманіття, біорізноманіття тощо. 

Отже: державне управління територіями екологічної мережі України є комплексним та здійснюється значною кількістю державних органів. Роззосередженість в управлінні спостерігається не лише в залежності від складових території екомережі, а й в середині самих складових, яскравим прикладом якої виступають території та обєкти природно-заповідного фонду. На місцях же повноваження від територіальних органів Мінприроди віднесено до компетенції місцевих державних адміністрацій, що розширює автоматично залученість оранів державної влади різних рівнів до процесів формування, збереження та використання екологічної мережі. На жаль, не завжди це виправдовується, наприклад, в питаннях фінансування заходів, спрямованих на формування, збереження та використання екомережі. Це пов’язано з тим, що в  основному такі заходи фінансуються за залишковим принципом, що жодним чином не сприяє активному розвитку екомережі на місцях. На сьогоднішній день жодним чином не передбачено юридичної відповідальності за порушення режиму території екологічної мережі України. А це може  сприяти повсюдному порушенню природних процесів в межах спільної екосистеми, внаслідок чого екомережа не в змозі буде виконувати найголовнішісвої функції.