Тема 24. ОРГАНІЗАЦІЯ ТУРИСТИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ, ЙОГО КОНТРОЛЬ ОБЛІК ТА РОЗРАХУНКИ

2. Види та форми розрахунків за туристичне обслуговування

  Законодавство допускає оплату споживачем турпродукту як у готівковій, так і в безготівковій формі. При цьому порядок і терміни оплати повинні бути зазначені в договорі турфірми з туристом. З урахуванням особливостей комплексу послуг, що входять в турпродукт, необхідно також передбачити в цьому договорі передоплату послуг туристом.

1. Безготівкова форма розрахунку - її суть полягає в процесі переказу коштів на банківський рахунок відповідної сторони, яка надає туристичні послуги. Усі безготівкові форми розрахунків на туристичних підприємствах здійснюються за допомогою таких основних принципів: - збереження туристичними підприємствами грошових коштів в установах банків; - самостійність вибору туристичним підприємством установи банку; - самостійність розпорядження туристичного підприємства своїми коштами в межах чинного законодавства; - максимальне наближення моменту грошових розрахунків до моменту реалізації продукції; - здійснення грошових розрахунків у межах коштів на рахунках туристичного підприємства.

2. Готівкова форма розрахунку — передбачає внесення готівки клієнтом у касу туристичного підприємства та видачі готівкових коштів клієнту з каси туристичного підприємства. Розрахунки в готівковій формі для туристичних підприємств усіх видів діяльності і форм власності проводяться з оформленням таких документів:

- податкова накладна;

- прибуткові і видатковий касові ордери;

- касовий або товарний чек;

 - квитанції;

- договір купівлі-продажу туристичних послуг;

- акт про закупівлю товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

 Останнім часом бурхливо розвиваються розрахунки з туристами за допомогою платіжних карток (еквайринг). Еквайринг прирівнюється до розрахунків готівкою, тобто при оформленні платежу туристу повинен видаватися касовий чек або заповнений бланк «Туристська путівка» (у бланку для відображення подібних операцій передбачено відповідне поле) на всю списану з його карткового рахунку суму. Фактично ж гроші надходять безготівковим порядком на банківський рахунок фірми. Для отримання можливості еквайрингу турфірмі необхідно укласти договір з одним із банків, що надають таку послугу. При цьому відкриття власного рахунку в такому банку зовсім не обов'язково.

За договором еквайрингу банк забезпечить турфірму (безкоштовно, на умовах оренди або на умовах купівлі-продажу) РOS-терміналом (для електронного списання коштів з карток) та / або імпрінтером (для механічного списання коштів). Останній зазвичай буває необхідний при відключенні електроенергії або проблемах зі зв'язком. Надалі банк буде перераховувати на вказану турфірмою суму на банківський рахунок, списуючи її з карток клієнтів. При цьому банк буде стягувати з туристичної фірми платіж за свої послуги, виражений, як правило, у відсотках від списаної з картки суми. З досвіду, цей відсоток для різних банків, платіжних систем і видів карт знаходиться в межах 1,5 - 4% (зазвичай близько 2%). Важливою умовою як договору еквайрингу, так і подальшої фактичної роботи по ньому є не тільки ціна цієї послуги, але й термін, який проходить з моменту оформлення туристичним підприємством платежу клієнта за допомогою платіжної карти до моменту фактичного надходження грошей на її рахунок.

Розрахунки за туристичне обслуговування можуть бути наступних видів:

1. Розрахунки з туристами через операційну касу банку, що знаходиться в офісі турфірми. Для організації таких розрахунків необхідно досягти з банком домовленості про створення на території туристичного підприємства операційної каси. За функціонування операційної каси банк стягуватиме оплату. Ця оплата, залежно від домовленості, може стягуватися або з фірми, або з платників-туристів. З туристів оплата може стягуватися банком у вигляді відсотка від суми платежу (про що вони повинні бути попереджені менеджером турфірми). Це фактично збільшує вартість туру для туриста на величину такого відсотка, що не завжди прийнятно для турфірми. Тому, як правило, витрати на операційну касу турфірма бере на себе. Вони складаються з разового платежу по створенню і постійних (зазвичай щомісячних) платежів з утримання операційної каси. Разовий платіж звичайно дорівнює сумі витрат банку по зміцненню приміщення і його технічного устаткування (пожежна та охоронна сигналізація та інше). Сума постійних витрат може бути виражена або у відсотку від обороту коштів через операційну касу, або у фіксованій сумі. Вона повинна покривати орендний платіж (за договором оренди або суборенди касового приміщення між турфірмою і банком), витрати банку на охорону, інкасацію та оплату праці касових працівників, пов'язані з нею податки і збори, а також забезпечувати банку прийнятний маржинальний дохід.

Технологія оплати через операційну касу наступна: турист отримує у менеджера турфірми рахунок на оплату туру, пред'являє його в операційній касі, вносить в неї гроші (при цьому можливе внесення не тільки гривні, але і іноземної валюти), банк приймає гроші, при необхідності конвертує інвалюту в гривні і перераховує їх на банківський рахунок турфірми, а клієнтові видає банківські документи, що підтверджують платіж. При цьому залежно від особливостей даного конкретного платежу оплата може здійснюватися як з відкриттям, так і без відкриття туристу рахунку в банку. Основними перевагами використання в розрахунках з туристами операційної каси є:

- відособленість її території;

 - можливість обслуговувати клієнтів при фактичній оплаті ними інвалютою або змішаним валютно-гривневим платежем ( банки зазвичай мають ліцензію на роботу з іноземною валютою);

- можлива відмова від змісту власної каси (ця економія повинна бути врахована при фінансовому обгрунтуванні доцільності операційної каси);

 - можливість обслуговування однією операційною касою декількох юридичних осіб, розташованих поруч.

Крім того, в операційній касі можуть обслуговуватися і клієнти з платіжними картами. Щоправда, не у варіанті еквайрингу, а у варіанті зняття готівкових зі свого карткового рахунку (за стандартну плату) і подальшого їх внесення до оплати турпродукту (витрати по платежу несе не турфірма, а сам власник карти).

2. Оплата послуг турфірми фізичною особою платіжним дорученням - досить рідкісне явище. Але, тим не менш, такий вид розрахунків цілком має право на існування. Найчастіше він застосовується, коли турист і турфірма територіально віддалені один від одного, що ускладнює внесення туристом платежу готівкою. При такому способі розрахунків кошти надходять на банківський рахунок фірми. Слід розуміти, що за турфірми договором з банком він стягує оплату за надходження грошей на рахунок. Розмір цієї оплати встановлюється договором банківського рахунку. Оплату за свої послуги може стягувати також і банк платника (з туриста, зрозуміло), що робить таку форму оплати менш привабливою для туриста.

Необхідно враховувати, що платник може відкликати своє платіжне доручення (якщо воно не було ще виконане). При недостатності коштів на рахунку платника для виконання його платіжного доручення воно може бути прийняте банком, але не виконано ним або виконано тільки частково (з приміщенням в картотеку невиконаних документів). Розрахунки платіжними дорученнями можуть ефективно застосовуватися турфірмою замість розрахунків готівкою, якщо поруч з її офісом знаходиться офіс банку. У цьому випадку доцільно домовитися з цим банком про прийом ним платежів туристів для перерахування на рахунок фірми, що дозволить звільнитися турфірмі від метушні з готівкою. Технологія такої взаємодії аналогічна технології роботи з банківською операційною касою.

 3. Розрахунки з туристами через платіжних агентів, які з’явилися відносно недавно. Для організації цього способу розрахунків турфірма може укласти з оператором по прийому платежів договір, на підставі якого він буде приймати від фізичних осіб готівкові гроші і перераховувати їх на її рахунок. Необхідно відзначити, що прийом платежів платіжним агентом може здійснюватися як за безпосередньої участі його співробітників, так і через платіжні термінали, що функціонують в автоматичному режимі.

До переваг цього різновиду оплати слід віднести можливість здійснення клієнтами територіально віддалених платежів, низькі витрати фірми на утримання терміналу платіжного агента (порівняно з операційною касою або касою підприємства), можливість однієї юридичної особи бути платіжним агентом всіх афілійованих юридичних осіб (фактично - одна каса на кількох юридичних осіб). До недоліків відносяться оплата послуг платіжного агента (за договором з ним), право платіжного агента стягувати ще й платіж з клієнта (це право може бути обмежене в договорі з платіжним агентом, або вплинути на розмір сплачуваної йому винагороди турфірмою), а також недостатнє охоплення платіжними агентами території нашої країни.

 4) Розрахунки векселями, які також можуть мати певний інтерес для деяких турфірм. Простий вексель є цінним папером, що засвідчує нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (туриста) виплатити по настанні передбаченого векселем терміну отримані в борг грошові суми. Відносини сторін за векселем регулюються законодавчо. Вимоги до оформлення векселя і подальшому його зверненням давно і чітко регламентовані.

Суть вексельної форми розрахунків полягає в тому, що в оплату туру турист видає турфірмі не гроші, а вексель. Вексель передається за актом, ніяких інших документів (чеків і т.п.) не оформляється. При цьому в момент його передачі всі зобов'язання туриста за оплату турпродукту вважаються виконаними і між ним і турфірмою залишаються тільки відносини, пов'язані з векселем. У зазначений на векселі термін і в зазначеному на ньому місці турист- векселедавець зобов'язаний сплатити турфірмі-векселеотримувачу зазначену на векселі суму. Крім іншого, виготовлення векселя не вимагає майже ніяких витрат: при дотриманні всіх формальних вимог до реквізитів він може бути оформлений навіть на зошитовому листі від руки. Проте, при використанні вексельної схеми розрахунків існує ряд ризиків. Головний з них - ризик неспроможності векселедавця. Ще одним недоліком вексельної схеми розрахунків є підвищена увага до неї фіскальних органів (як наслідок рідкісного використання). Існують і інші, менш поширені види розрахунків (поштові перекази, накладений платіж та ін.). У цілому, використовувані турфірмою види розрахунків повинні відповідати законодавству, бути економічними, надійними, сприяти залученню і утриманню клієнтів (зручністю здійснення платежу), а також бути простими і зрозумілими як для платника, так і для одержувача коштів.