2. Кольорові гармонії та їх типологія

Колірна гармонія – це співрозмірне та узгоджене сполучення всіх кольорів, що входять у композицію.

Колірна гармонія повинна відповідати таким правилам гармонізації:

1. Колористичне вирішення внутрішнього простору повинно відповідати його образному вирішенню і призначенню.

2.   Пропорційне сполучення кольорів між собою та із кольором фону повинно бути узгоджене і допомагати, а не ускладнювати сприйняття інтер’єру в цілому, кольори не повинні сперечатися один з одним.

3.   Кольори, що входять у композицію, повинні ставати «багатше» у сполучені один з одним, ніж взяті поодинці.

4.     Доцільніше використовувати незначну кількість кольорів, ніж перенаситити дизайн кольором. Композиція, що має безліч неузгоджених кольорів, є ознакою непрофесійного дизайну.

У різні часи питанням кольорознавства та колористичними гармоніями займались німецький поет Й. Гете, винахідник Е. Ленд, математик і астроном Т. Майєр, фізик Д. Максвел, живописець Ф. Рунге, фізик В. Освальд, художники М. Кримов, О. Волков, В. Кандинський та ін.

Вільям Освальд: «… деякі сполучення деяких кольорів приємні, інші неприємні, не викликають емоцій… приємні кольори – між якими існує закономірний зв’язок, тобто порядок, гармонія.

Гармонійне колористичне оформлення інтер’єру залежить не тільки від гарного смаку та художнього сприйняття, а безпосередньо від конкретно вибраних кольорів і їх сполучення.

Гармонію кольорів можна розглядати як гармонію колірних сполучень, як сукупність колірних комбінацій з урахуванням всіх основних характеристик кольорів – світлоти, насиченості, колірного тону, а також форми і розмірів площі, що займається цими кольорами.

Типологія кольорових гармоній

Кольори – це ніби ноти у музиці, а кольорові схеми можна уявити у вигляді акордів. Це групи кольорів, підібрані відповідно до їх відтінків, яскравості й насиченості. Кольорові гармонії ґрунтуються на співвідношенні відтінків.

Типологія кольорових гармоній визначається за допомогою кольорових систем, кольорових кругів В.М. Шугаєва та І. Іттена. За допомогою колористичного кола можна наочно виявити основні закономірності побудови гармонійних колористичних сполучень.

У кольорознавстві виділяють наступні типи колористичних гармоній (рис. 2.11):

1.          Однотонова (або монохромна гармонія, одноколірна) – використовуються кольори, розташовані тільки в одному секторі. В однотоновій гармонії розрізняють кольори тільки за світлотою і насиченістю. Часто використовують ахроматичні кольори (рис.2.12).

Рис. 2.12. Монохромна гармонія в інтер’єрах Келлі Хоппен

2. Аналогова гармонія (або родинна). Основою аналогової гармонії можуть стати будь-які три кольори, що йдуть один за одним на колірному колі з 12-ти частин. Як правило, один з відтінків домінує. У колористичному колі є чотири групи аналогових кольорів: синьо-червоні, зелено-сині, жовто-зелені, жовто-червоні.

3. Комплементарна гармонія (або контрастна додаткова). Комплементарна гармонія – будь-які два кольори, розташовані на протилежних сторонах колірного кола. Комплементарні поєднання забезпечують максимальну активність, напругу, динамічність  дизайну.  В композиції повинен бути базовий (вихідний) колір, що доповнюється додатковими кольорами.

4. Подвійна комплементарна гармонія (або родинно-контрастна) є комбінацією, як правило, двох пар комплементарних   кольорів. Оскільки кольори, котрі застосовуються у такому сполученні, підвищують явну інтенсивність кожного з них, то деякі пари можуть бути неприємні для ока. При застосуванні чотирьох кольорів потрібно запобігати використанню кольорових плям однакової площі. Така колористична гармонія є активною і складною.

5. Аналогова гармонія у поєднанні з комплементарною – гармонія заснована на будь-якому аналоговому поєднанні плюс колір, який є комплементарним середньому кольору обраної аналогової схеми.

6. Тріадна гармонія. Кольори подібного поєднання лежать на вершинах рівностороннього трикутника, розміщеного всередині колірного кола.

Різновидом кольорових гармоній є сполучення – чорний і білий + який-небудь інший колір.

Багатобарвними називають інтер’єри, в оформленні яких використано чотири і більше кольорів. Необхідно намагатися включати в палітру аналогічні за насиченістю й чистотою відтінки.

Існують дві основні категорії кольорових схем. Одна ґрунтується на подібності, інша – на контрасті. Схеми, засновані на контрасті (динамічна гармонія), використовують відтінки, розміщені з протилежних сторін кольорового кола. Схеми, що ґрунтуються на подібності (м’яка гармонія), можуть складатися з одного або з декількох близьких кольорів. Вони забезпечують гармонію і єдність. Різноманітність вноситься шляхом зміни яскравості та насиченості з включенням невеликої кількості інших кольорів як акценту чи використання форми і текстури. Створення динамічної гармонії (рис. 2.13):

1)       перш ніж визначити остаточне колірне рішення композиції, необхідно проаналізувати його півтоновий варіант. Це дозволить визначити співвідношення темних і світлих площ композиції та вирішити, де необхідна контрастність, а де вона буде відволікати глядача;

2)     досягти динамізму можна за рахунок використання насичених кольорів. Для фону можна вибрати неяскраві кольори приглушених відтінків, а для об’єктів переднього плану підійдуть насичені кольори з високими показниками яскравості;

3)    не слід зловживати кольором. Практично в будь-якому випадку більш вигідним буде поєднання мінімальної кількості кольорів.

Створення м’якої гармонії (рис. 2.14):

1)    провести коригування кольорів за яскравістю – характеристики яскравості фону і великих об’єктів переднього плану повинні бути максимально наближеними один до одного, а градації – м’якими і непомітними;

2)         визначити за допомогою кольору домінантні зони вашої композиції. У разі м’якої гармонії слід використовувати приглушені відтінки;

3)        створити акценти за допомогою контрасту за яскравістю. Невелика кількість більш темного або світлого кольору дозволить уникнути монотонності композиції, викличе візуальний інтерес;

4)     створити акценти за допомогою невеликих ділянок насиченого кольору. Колір цього акценту повинен бути більш насиченою версією використаного раніше в композиції приглушеного кольору. Подібний контраст пожвавить інтер’єр.

Існує сім типів колірних контрастів (рис. 2.15 – 2.17):

Рис. 2.15. Типи колірних контрастів

-     контраст за кольором, побудований на різниці між кольорами;

-     контраст світлого і темного;

-     контраст холодного й теплого;

-     контраст додаткових кольорів;

-     симультанний контраст – це створення ілюзії додаткового кольору на сусідньому відтінку. Найбільше це проявляється у поєднанні чорного або сірого з іншими кольорами;

-     контраст за насиченістю;

-     контраст за площею колірних плям.

Розробляючи колористичну схему інтер’єру, потрібно правильно підбирати і розподіляти кольори за хроматикою (відтінками) та тональністю (яскравістю). Схема повинна не тільки відповідати призначенню приміщення, але й ураховувати характер архітектури.

Потрібно прийняти рішення по основних площинах приміщення, розподіливши кольори так, щоб вони могли змінити видимі розміри, форму і відстані. Визначити, які елементи розмістити на передньому плані, які – на середньому, а які відсунути на задній план. Можливо, якісь архітектурні та конструктивні деталі слід підкреслити, а деякі, навпаки, зробити непомітними.

Нейтральні кольорові схеми найбільш гнучкі. Для створення драматичного ефекту можна пофарбувати основні площини приміщення в більш яскраві кольори, використовуючи при цьому вторинні елементи меншої яскравості. Однак фарбувати великі площини у яскраві кольори слід з обережністю, особливо у невеликих приміщеннях. Такі кольори сприяють візуальному зменшенню відстані та можуть стати нав’язливими і драматичними.

Важливим є поняття новизни кольору як чинника, що бере активну участь у формуванні комфортного середовища. Колірне вирішення інтер’єру повинно наділяти внутрішній простір образно-емоційними якостями, створювати психологічний комфорт.