Тема 13. Професійний відбір та трудова адаптація на робочому місці

2. Поняття трудової адаптації. Види адаптації та чинники, що її визначають

Поняття «адаптація» означає пристосування особистості до нового для неї оточуючого середовища. Трудова адаптація – це процес освоєння індивідом предметно-речового, професійного і соціального середовища при включенні його до нової трудової діяльності.

Розпочинаючи роботу, людина вже має конкретні цілі, установки і орієнтири на майбутнє, можливість реалізації їх вона пов’язує з даною роботою. У свою чергу підприємство (організація) ставить свої вимоги до робітника, до рівня його освіти, кваліфікації,дисципліни праці, вміння працювати в колективі. У процесі взаємодії працівника і колективу підприємства проходить їх взаємне пристосування, процес трудової адаптації. Цей процес буде більш активним і ефективним, чим швидше і свідоміше працівник буде сприймати цінності і норми поведінки нового колективу. Якщо працівник вважає цілі підприємства власними, то він підпорядковує свою поведінку інтересам підприємства, і процес адаптації працівника проходить швидше.

Про адаптацію людини до конкретного трудового середовища можна робити висновки з її поведінки, результатів праці, підвищення трудової і суспільної активності, яка прямо залежить від змісту праці, можливості професійного росту, досконалості трудових відносин. Завдання трудових колективів – зробити адаптацію нових працівників швидкою, безболісною і результативною.

Прийнято ділити адаптацію на первинну – при первинному входженні молодої людини в трудову діяльність, вторинну – при переході на нове місце роботи (не обов’язково зі зміною професій) або при зміні умов виробництва, його техніко-економічних чи соціальних елементів.

Функції трудової адаптації:

1. На рівні суспільства в цілому – формування робочої зміни і реалізація принципу наступності поколінь;

2. На рівні окремого працівника – завершується формування сукупності соціальних, психологічних і біологічних характеристик, що визначають його як суб’єкта трудової діяльності, здатного до створення й розвитку навколишньої реальної дійсності;

3. На рівні трудового колективу – матеріалізуються основні функції колективу: предметно-цільова, соціально-інтегративна, соціально-інтегративна та соціально-виховна, здійснюється їх коригування.

Основні складові трудової адаптації - професійна, соціально-психологічна і психофізіологічна. Окремі вчені виділяють ще і суспільно-організаційну та культурно-побутову складову.

Професійна адаптація – це освоєння професійних навичок і вмінь, достатніх для виконання функціональних обов’язків, формування тривалого позитивного відношення працівника до своєї професії. Професійна адаптація і її тривалість визначаються рівнем знань і вмінь працівника, необхідних для виконання його трудових обов’язків. Але пряме входження працівника у вибрану професію проходить вже безпосередньо на підприємстві. Працівник знайомиться зі змістом праці, з вимогами співвідносити індивідуальну працю з загальною, з правилами, прийнятими в даному колективі. При високому рівні підготовки працівника, раціональній організації праці і уважному ставленні до працівника професійна адаптація проходить більш ефективно.

Соціально-психологічна адаптація – це процес включення робітника в систему взаємовідносин, що склалася в колективі, встановлення позитивної взаємодії з його членами, свідоме сприйняття традицій, норм життя і ціннісних орієнтацій колективу. В цей період новий працівник ніби вживається в колектив. Потрапляючи в колектив із здоровим соціально-психологічним кліматом, сумлінним відношенням до праці, взаємодопомогою і підтримкою, адаптант швидко засвоює норми поведінки даного колективу і веде себе у відповідності з вимогами даного середовища.

Психофізіологічна адаптація – це освоєння виробничих і соціально-побутових умов, необхідних для здійснення процесу праці (рівень санітарно-гігієнічних умов, режим праці, зручність робочого місця, робоча поза і т.д.). Несприйняття існуючих соціально-гігієнічних норм виробничого стану часто призводить до плинності кадрів. Психофізіологічна адаптація характерна і для службовців, праці яких притаманна монотонність, нервові навантаження.

Суспільно-організаційна адаптація виявляється в засвоєнні організаційної структури, системи управління і обслуговування, режиму роботи, в дотримуванні дисципліни праці та активній участі у самоврядуванні. Через організаційну сферу відбувається залучення працівників до організації суспільної праці як способу поєднання їх із засобами праці.

На темп і строки трудової адаптації, її результативність впливає багато чинників, до числа яких належать практично всі умови виробничого середовища: форми організації праці, санітарно-гігієнічні умови виробництва, соціально-психологічний клімат виробничого колективу тощо. Важливе значення мають і фактори особистого характеру. По-перше, це вік працівника, що входить у колектив. Краще адаптуються працівники старше 30 років. По-друге, це сімейний стан, який зобов’язує коригувати працівника відповідно до його ролі в сім’ї. Причому цей фактор неоднозначно впливає на конкретні види трудової адаптації: професійна адаптація швидше проходить у сімейних, соціально-психологічна – у осіб, що не мають сім’ї.

Наявність стажу роботи сприяє адаптації. Рівень освіти неоднозначно впливає на успішність адаптації. Чим вище рівень освіти, зокрема у осіб молодого віку, тим складніше їм адаптуватись на робочих місцях, що не потребують високого рівня знань. Важливу роль в проходженні адаптації відіграє соціальний статус працівника, його життєва позиція, що сформувалася в сім’ї.

Чим вищий рівень потреб працівника, тим складніше проходить адаптація, оскільки така людина прагне до більшого успіху, щоб почувати себе впевнено. Треба враховувати і особливості самої особи, її самооцінку, характер, темперамент; наприклад, наскільки легко сангвініку адаптуватись в новому колективі, і настільки складно меланхоліку ввійти в контакт з новими людьми.