Лекція № 1. Вступ до екологічної етики

Сьогодні, коли на всій планеті під впливом людини відбулися помітні зміни як живої, так і неживої природи, дедалі більшого значення набуває гармонійна взаємодія суспільства і природного довкілля, оскільки людина отримує від природи все необхідне для життя: енергію, продукти харчування, матеріали, черпає в ній емоційну й естетичну наснагу. Тому вкрай необхідна не лише чітка стратегія охорони природного середовища та посилення контролю за природокористуванням, але й добре продумана система екологічної освіти й виховання населення.

Екологія – відносно молода наука, ще не так давно нею цікавилося невелике коло спеціалістів. Останніми десятиріччями вона почала швидко розвиватись. Цьому сприяла необхідність вирішення таких важливих проблем сучасності, як раціональне використання природних ресурсів, профілактика забруднення середовища промисловими відходами та транспортом, запобігання знищенню природних угруповань, збереження генофонду рослинного і тваринного світу. Екологія дає уявлення про те, яким чином досягти симбіозу техніки, виробництва і природи.

Слово “екологія” утворене від грецького oikos, що означає дім, помешкання, місце перебування, та logos – наука. В дослівному розумінні екологія – наука про живі організми “у себе вдома”. Першим поняття “екологія” (“наука про баланс”) 14 вересня 1866 році ввів видатний німецький біолог, зоолог Ернст Геккель, професор Єнського університету, використавши його у передмові до фундаментальної двотомної праці “Загальна морфологія організмів”. Після Геккеля в поняття екологія вносились різні по змісту визначення, які розширювали предмет цієї галузі знань, тай сама наука екологія перебуває у постійному розвитку. В зв’язку з цим зараз існує багато різних визначень поняття “екологія”, одні автори дотримуються первинного визначення Геккеля, інші істотно його розширили, одні більше звертають уваги на соціальний аспект екології, інші – на біологічний, ще інші – на філософський, проте незважаючи на різні формулювання, суть екології залишається незмінною.

Екологія – це наука про взаємодію тварин, рослин та мікроорганізмів між собою і з оточуючим їх неживим середовищем, про структуру і функціонування надорганізмових систем, та про зв’язки в цих системах.

Класичними стали вислови американського еколога Ю. Одума: “екологія – це біологія довкілля”, “екологія – це міждисциплінарна галузь знань про структуру та функціонування багаторівневих систем у природі й суспільстві у їх взаємозв’язку”.

Поняття екологічної етики дуже молоде. Як писав батько екологічної етики О. Леопольд — екологічна етика це обмеження волі дій у боротьбі за існування.

Екологічна етика — вчення про належні відносини людини з природою, що сприймається як суб'єкт, заснованих на визнанні морального статусу природи, високому оцінюванні її внутрішньої і нематеріальної цінностей, повазі прав природи. Як правило, екологічну етику розділяють на дві складові частини: філософську екологічну етику і нормативну екологічну етику.

Проблема етичного ставлення до природи, моральних проблем взаємовідносин людини і природи, етики відносин до тварин і інше мають різноманітну спрямованість і простежуються у творах відомих мислителів, таких як Піфагор, Геракліт, Сенека, Августин Блаженний, Кант спрямовані на вирішення глобальних проблем людства сприяли появі нової дисципліни – екологічної етики.

Уже на початку 1970-х років екологічна етика на Заході була виокремлено в самостійну філософську дисципліну, внаслідок чого виникає необхідність розширення традиційного кола предмета етики. Етика розширює межі, якщо екологія раніше була біологізована, а етика – соціалізована, то тепер, навпаки, внаслідок чого відбулося не лише розширення кола екологічних відносин і взаємодій, а й включення етики до сфери екології, і навпаки.

Яскравим прикладом, втілення гармонійної взаємодії людини та природи є схвалення «Декларації прав живих істот» на Міжнародному семінарі «Трибуна-9», «Природні права природи» (2003) у м. Києві

На сучасному етапі розвитку екологічної етики, характерним є множинність підходів та різноманітність світоглядних напрямів, що викликали різнобічні точки зору стосовно предмета та визначення екологічної етики, розглядаючи екологічну етику як прикладну етику, професійну етику та ін.

Так, екологічна етика як професійна етика виступає своєрідною діяльністю з охорони природи, що здійснюють контроль за станом навколишнього середовища. Як зазначає американський дослідник Р. Атфілд, це особливі сфери екологічної етики, які безпосередньо пов'язані з людською діяльністю: сільськогосподарська етика, етика ставлення до тварин, етика розвитку, а також проблеми розвитку транспорту, господарства, індустрії туризму та ін. Водночас екологічна етика як особлива система цінностей і принципів, що регулює відносини людини і природи, виступає неодмінною складовою усіх видів діяльності у рамках різноманітних професій, адже бережливе ставлення до навколишнього середовища є обов'язком не лише тих людей, чия професійна діяльність пов'язана з охороною довкілля або впливом на нього, а й обов'язком кожної людини.

Екологічна етика виступає універсальною етикою в умовах кризового стану сучасного буття та є дієвим засобом у поліпшенні відносин між людиною та природою, внесенням екологічної орієнтації у різних галузях людської діяльності, доповнюючи ставлення людини до людини ставленням її (людини) до живої природи. Та є мірою сутності людини та її гідності, вона створює передумови дій, зорієнтованих на збереження і розвиток людського природного буття і відображає становлення нової форми свідомості, яка синтезує глобальне бачення природи людини (де єдність і спільність набувають практичного значення).

Отже, кожна людина повинна осмислити, що людина, якій притаманна свобода волі та свобода вибору, здатна осмислено обирати той або інший шлях поведінки (з урахуванням можливих наслідків), а тому й нести відповідальність за обране нею та здійснене.

Велике значення нормативної екологічної етики в розробці спеціальних етичних правил і етичних принципів поведінки. Філософська етика припускає більш високий рівень узагальнень і абстракцій, на якому нормативні судження й оцінки, а також доводи, що приводяться на їх користь, аналізуються й оцінюються. Це рівень загальних концепцій, ідей і теорій, на основі яких пояснюються і захищаються нормативні судження.

Основні екоетичні принципи ставлення до природи

В екологічній етиці розроблені основні, базові принципи відносин людини із природою. Вони вказують, які дії ми морально зобов'язані здійснювати стосовно природи, або навпаки, утриматися від їх здійснення.

1.        Принцип неспричинення шкоди чи збитків жодній істоті в навколишньому природному середовищі чи екосистемі. Він-включає обов'язок не вбивати жоден організм, не нищити популяції живих видів, біотичні угруповання, екосистеми в цілому, а також обов'язок утримуватися від будь-яких дій, що можуть виявитися для них згубними. Даний принцип забороняє згубні чи руйнівні дії з боку людини.

2.       Принцип невтручання. Під цей принцип попадають два типи зобов'язань: одне вимагає утримуватися від яких-небудь обмежень волі окремих організмів, друге стосується загальної стратегії “руки геть” по відношенню до цілих екосистем і біотичних угруповань.

3.     Принцип порядності. Він закликає не обманювати, не порушувати довіри, не вводити в оману ніяку дику або свійську тварину.

Корінне питання екологічної етики – яке наше відношення до Природи: як до об’єкта (речі) чи суб’єкта (тобто до рівного собі, що має моральний статус і права). Екологічна етика існує лише тоді, коли ми відносимось до природи як до суб’єкта. У цьому випадку шкода, нанесена природі, буде розглядатись з погляду нанесення збитку самій природі. На відміну від екологічної етики антропо-центристська етика розглядає природу як об’єкт, і тому будь-яка шкода, нанесена їй, оцінюється лише з погляду збитку іншій людині, державі і т. д., у чиїй власності знаходиться природа.

Умови коли природа може визнаватися людиною як суб’єкт:

1.   Якщо природний об’єкт визнається таким відповідно до визна- ченої філософської концепції.

2.   Якщо схожий на людину.