Лекція № 3. Цінності та права природи

3. Права природи

Права природи – потреби, домагання, інтереси природи, що розглядається як моральний партнер, які захищаються мораллю і законом.

Права природи – це етична ідея, а не факт, не річ. Їх не можна торкнутися руками або спробувати на смак. Права природи не існують самі по собі, а є віддзеркаленням моралі та етики конкретної спільноти людей або її груп. Вони є своєрідним засобом контролю над владою людини, яка не повинна переступати межу свободи, окреслену правами природи. Право – це регулятор суспільних відносин. У цьому випадку права природи регулюють наші відносини з природою. Природа має права в тій мірі, в якій ми приймаємо обмеження своєї власної поведінки заради її інтересів.

Принципи поваги прав природи та обмеження прав людини є основними в екологічній етиці (недарма ще Олдо Леопольд писав, що етика – «це обмеження свободи дій в боротьбі за існування»). Права природи – це нова могутня культурна ідея XXI століття. Це навіть більше ніж ідея – це цілий новий громадсько-політичний та екологічний рух.

«Право – це те, що гарантує життєві інтереси, допомагає задоволенню потреб, досягненню мети. Право належить тому, хто ним користується, а не тому, хто виявляє волю. Суб’єктом права є той, кому призначено користуватися правом, завдання права – гарантувати йому це право», – писав у 1903 році у своїй книзі «Про права тварин» П.В. Безобразов. Іншими словами, право – це те, що викликане необхідністю. Потрібно зазначити, що наявність прав не завжди передбачає наявність обов’язків. Так, немовлята і психічно хворі люди мають права, але не мають обов’язків. Так само і з тваринами, рослинами й екосистемами: у них є права, але немає обов’язків.

Права природи підтримувалися різними народами в різні часи і різними культурами, маючи етичне, релігійне, а то і правове наповнення. Так, судові спори за участю різних тварин відомі в Давньому Єгипті і Середньовічній Європі. Християнство та іудаїзм оголосили право для худоби на відпочинок у сьомий день тижня. Про права природи писали юристи Стародавнього Риму, зокрема Ульпіан. У XIII столітті арабський мислитель Ізздін ібн Абд-Салам написав спеціальний трактат про права тварин. У північно- американських індійців права деяких видів тварин, наприклад лосося, прирівнювалися до прав цілої нації. Деякі види їстівних рослин народи Сибіру вважали власністю певних видів тварин і ставилися з повагою до цього права власності. Права природи підтримувалися і буддистами. Так, Далай-лама у своєму посланні заявив: «Спортивне полювання і рибна ловля є невиправданою жорстокістю, порушенням природного права на життя, яким наділені всі живі істоти». Про права природи писав відомий англійський поет Вільям Вордсворт, американський письменник Сетон-Томпсон, президент США А. Лінкольн, еколог О. Леопольд, засновник американської заповідної справи Джон Мюір. Відомий випадок, що собака Шопенгауера після його смерті успадкував все майно філософа. У своїй статті «Дебати з приводу закону про крадіжку лісу» поняття моральних прав дерев ввів К. Маркс. У 1820 році німецький філософ Краузе заявив, що всі істоти, які володіють душею, повинні мати права, у тому числі і тварини. У 1894 році німецький суддя Брегенцер написав книгу про юридичні права тварин. У 1900 році подібну працю видав французький дипло мат Енгельгард. Проте найґрунтовніше права тварин розглядалися в книзі англійця Сольта «Права тварин», виданій у 1893 році.

До ідеї прав природи знову загострився інтерес в 1965 році, коли відома письменниця Бриджіт Брофі опублікувала своє есе «Права тварин». У 1970–1980 рр. в США, Великобританії, Австралії й інших країнах стало виходити безліч книг і статей, присвячених розробці теорії прав природи. Найбільш значний внесок у розвиток і популяризацію ідеї прав природи зробили такі відомі західні екофілософи, екологи і юристи, як Річард Райдер, Пітер Сінгер, Том Ріган, Ендрі Лінзі, Крістофер Стоун, С. Кларк, Ю. Бенсон та інші. З 1984 року в США діє організація «Юристи за права тварин».

Зараз у багатьох вищих і середніх навчальних закладах Захід- ної Європи і США теорія прав природи викладається студентам філософських, юридичних та екологічних спеціальностей, різні природоохоронні організації відзначають 10 грудня День прав тварин¹³⁶. З кінця 1990-х років ідею прав природи підхопили деякі молодіжні контркультури, наприклад панки.

Необхідно особливо підкреслити, що ідея прав природи підтримується прийнятою в 1982 році Генеральною Асамблеєю ООН Всесвітньою хартією природи, в якій записано, що всім формам життя повинна бути забезпечена можливість існування. У 2008 році у Республіці Еквадор затверджені права природи. У США в 1999 році у Сенаті і Конгресі права тварин відстоювало 134 лобісти із 58 організацій.

З початку 2000 року ідею прав природи активно популяризував  Центр етичного ставлення до тварин «Життя» ім. Л. Толстого (м. Харків), Азербайджанське товариство захисту тварин (м. Баку), Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр» та інші організації. У 2003 ро- ці в Києві ними був проведений перший в СНД міжнародний семінар, присвячений правам природи. У 2007 році в Києві був проведений кінофестиваль «СХОДИ» – перший міжнародний правозахисний кінофестиваль, що проводиться на території України та країн СНД, на якому правозахисна тематика представлена у розширеному колі проблем. На кінофестивалі демонструються фільми, присвячені правам людини, захисту тварин та природи, а також фільми духовної, філософської і соціальної тематики, фільми, які висвітлюють політичні проблеми. Назва кінофестивалю «СХОДИ» має на увазі те, що людина та людство взагалі може як підійматися вгору сходами моральності, так і спускатися донизу сходами варварства. Питання лише в тому, який напрямок обере кожен з нас.

Обґрунтування прав природи. Ще за часів Джеремі Бе´нтама (англ. Jeremy Bentham) етики вважали, що правами володіють лише ті живі істоти (вищі тварини: ссавці, птахи), які відчувають біль або мають розум. Проте зараз правами наділяються всі без винятку живі істоти (включаючи мікроби і віруси), а також екосистеми. Річ у тому, що всі вони мають здатність до живлення і росту, дихання і самозахисту, до свідомих бажань і надій, прагнень і імпульсів, волю до життя, а властивості і схильності, подібні цим, визначають їх інтерес. А хто має інтереси – потребує прав з їх захисту. Камінь, на відміну від білки або ромашки, не має здатності до живлення і росту, не має інтересів в цьому, а значить, не може володіти правами з їх захисту. Таким чином, права природи – це природні закони життя природи, живих істот, втілені у законодавстві і правовій культурі людей.

 Права, що належать тваринам

За всіма живими істотами можуть бути визнані такі права.

На рівні видів: право на існування; право спадкоємства; право на критичне місце проживання; право на відшкодування збитку з вини людини; право на генетичну різноманітність (захист від генетичного забруднення); право на процвітання.

На рівні особин: право на життя; право на природну свободу; право спадкоємства; право на захист від страждань з вини людини (на захист від жорстокості); право на необхідну для життя частку земних благ; право на генетичну різноманітність (захист від генетичного забруднення); право на відсутність відповідальності перед людиною; право на опіку (для домашніх і с.-г. тварин і рослин).

Необхідно підкреслити, що правами повинні наділятися не тільки домашні, с.-г. або дикі тварини і рослини (і мікроорганізми), але і знову створені людиною, а також ті, що потрапили на Землю з космосу. Люди і природа (рослини, тварини, мікроорганізми, екосистеми) не володіють рівними правами. Люди володіють великою кількістю прав (оскільки мають більше всього інтересів) і ці права важливіші.

На рівні екосистем (дикої природи): право на існування; право на процвітання; право на свободу; право на відшкодування збитку; право на життєвий простір.

Потрібно зазначити, що деякі з перерахованих прав вже в тій або іншій мірі захищені законом. Так, законами про захист тварин від жорстокого поводження охороняється право індивідуальних тварин на захист від страждань з вини людини, ЗУ «Про Червону книгу України» захищені права індивідуальних рідкісних тварин і рослин на життя і свободу, Конвенцією про охорону біологічного різноманіття захищені права всіх видів живих істот на існування, ЗУ «Про екологічну мережу України» та законодавчими актами про природні території, що охороняються, охороняються права деяких екосистем на існування і права деяких індивідуальних вікових дерев на життя.

На жаль, у сучасних умовах поки неможливо здійснювати на практиці захист усіх наведених вище прав природи. Особливо це стосується прав нижчих тварин, рослин і мікроорганізмів. На практиці завжди можна знайти достатньо підстав, щоб ігнорувати права та інтереси індивідуальних жуків, черв’яків і кульбаб. У наявності позиція, яку ми хотіли б прийняти та яка поки не може бути здійснена, проте ми повинні до неї прагнути в майбутньому. Адже етика – це перш за все моральний компас у нашому русі до досконалості і справедливості. Як приклад можна навести аналогію з правами людей другого покоління (соціальними, економічними, культурними). Ці права для багатьох держав поки нездійснимі, оскільки для їх задоволення знадобилися б величезні кошти. Проте, задекларувавши їх, держави продемонстрували, що вони вживатимуть заходи для виконання цих прав у майбутньому. Більш того, у майбутньому у тварин (принаймні у вищих) можуть з’явитися й інші права, наприклад, право обирати (через своїх опікунів).

Наявність у живих істот моральних (захищаються традиціями, мораллю), а потім і юридичних (захищаються законом) прав має далекосяжні наслідки для природоохоронної практики. По-перше, біологічний вид перестає бути власністю. Жодна фізична або юридична особа не може ним володіти.

По-друге, включається розвинений механізм правового захисту (штрафи, ув’язнення за порушення прав природи або подання позову до суду від опікунів). І не тільки майнових інтересів, якщо популяція понесла збиток. Якщо цей збиток суб’єкта права незворотний, то включається, наприклад, кримінальне законодавство за фактом геноциду.

По-третє, будь-який біологічний вид, а не тільки людина, може стати власником фінансових активів, які можуть накопичуватися в місцевих або національних бюджетах саме для їх охорони, а також можливість видів та індивідів живих істот успадковувати фінанси, природні території і т. ін.

По-четверте, велике значення концепції прав природи полягає в тому, що вона стимулює людей обмежувати, по можливості, вбивства і страждання живих істот з вини людини.

Разом з тим необхідно підкреслити, що в самій природі прав немає, але у природи (живих істот) – є. Те, що вовк задер лося, – не означає, що він порушив його права. Права природи – це чисто людська конструкція, і вона існує тільки у відносинах між людиною і природою, права лосів ми захищаємо не від вовків, а від насильства з боку людини і держави. Більше того, тварини не відповідають за свої вчинки, коли порушують людські закони. За це їх не можна вбивати або переслідувати іншим способом.

У суспільстві формується думка, що у майбутньому для захисту прав природи повинен бути створений Міжнародний суд з прав природи.

Сьогодні закон проголошує, що людина не може бути чиєюсь власністю. Це – необхідна умова існування людини як особистості. Якщо ми хочемо кардинально поліпшити становище тварин (а потім і рослин), ми повинні поширити на них той же принцип. Разом з тим надання прав тваринам і рослинам не означає припинення їх використання (як і люди, що володіють правами, продовжують один одного використовувати), ми лише припиняємо їх використання із зловживанням.

Ідея прав природи не повинна залишатися тільки ідеєю, вона повинна стати громадським рухом за визволення найбільш пригноблюваних істот світу. Як і у всіх революціях, природа отримає свої права лише тоді, коли достатня кількість людей стануть екологічно свідомими і з’явиться новий соціальний договір з урахуванням прав тварин.