Лекція 15. ФІЛОСОФІЯ МОРАЛІ. ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ. ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ. ФІЛОСОФІЯ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

2. Філософія релігії

Філософія релігії – наука і навчальна дисципліна, предметом якої є філософська інтерпретація релігії. Це сукупність актуальних і потенційних філософських установок щодо релігії і Бога, філософське осмислення їхньої природи, сутності та сенсу. Одним із її фундаторів є Бенедикт Спіноза, у творчості якого феномен релігії вперше постає як проблема, набуває концептуального оформлення.В широкому смислі слова вона існує стільки, скільки і філософія в цілому. Філософія релігії у вузькому значенні – це автономне філософське вчення про Бога, вищі сутності. Наприклад, вчення Платона, Томи Аквінського, І.Канта тощо. Існує філософське релігієзнавство і філософська теологія. Філософське релігієзнавство – це філософське осмислення релігії, релігійного ставлення людини до дійсності, до божественної реальності. Філософська теологія – це філософсько-релігійні концепції буття віруючого. Під терміном "філософія релігії" слід розуміти або мислення, для якого релігія є джерелом і базою побудов, або мислення, що має своїм об'єктом релігію. Релігія разом із філософією, як зауважував Г.Гегель, майже рівноцінно увінчують грандіозну споруду людського знання. Вони є тотожними. Адже філософія також є релігією, оскільки вона за своєю суттю є відмовою від суб'єктивних домислів і думок у своєму занятті Богом. З іншого боку, релігія, як вважає К.Ясперс, назавжди залишається „філософією" звичайної людини, єдиним авторитетом, який вона визнає у найвищих світоглядних питаннях. Тому, попри відмінності в особливостях і методах осягнення Бога, філософія і релігія взаємопов'язані.

Робота філософії релігії виявляється найбільш плідною тоді, коли релігія та її явища не будуть приводитися у відповідність із закінченим філософським світоглядом, а будуть отримувати своє висвітлення від філософського дослідження, що саме і ставить своєю метою пояснити можливий в певній галузі кінцевий результат. Задача полягає у тому, щоб досліджувати співвідношення між релігією та життям духа в цілому. Релігія сама є формою духовного життя, і тому вірну оцінку вона може отримати лише тоді, коли розглядається у зв'язку з іншими видами і формами цього життя. Задача філософії релігії полягає у тому, щоб знайти засоби для пояснення, наскільки релігія за даних умов нашої культури здатна до виконання вказаної ролі.

Релігія — це форма духовного життя, в якому людство на протязі тисячоліть вкладало найбільш глибокі і найбільш інтелектуальні результати свого досвіду. Релігія і релігійне життя зазнають постійних змін і, отже, неминуче постає питання, чи залишились непорушними цінності, заповідані нам класичним часом релігії, чи зберігається в межах сучасного християнства первісне християнство та духовна цінність і енергія, якими це останнє володіло. Філософія релігії торкається не тільки збереження цінності в людському світі, вона ставить не тільки психологічне, а й космологічне питання, а саме: питання про співвідношення між всією сукупністю буття і тим, що людині уявляється вищою цінністю, чи пов'язані якимось чином цінності з законами і силами буття. Релігійно-філософську проблему не можна повністю відділяти від інших філософських проблем, хоча її і зручніше розглядати самостійно. Вона більшістю аналогічна іншим філософським проблемам. Релігію не можна зробити чи збудувати. Вона постає з самого життя, в ній відображається настрій людини, яка веде життєву боротьбу, ЇЇ бажання за всіх обставин підтримувати перевагу вищої цінності, відомої їй з її переживань.

Існує гіпотеза, що сутність релігії є віра у збереження цінності. Ця сутність не може складатися з прагнення дати таке розуміння чи таке пояснення буття, якого потребує інтелектуальний інтерес. В галузі релігії люди знайшли один з найбільш глибоких, психологічних досвідів. Всі елементи духовного життя діють тут (якщо вона щира і глибока) з такою енергією і з такою гармонією, як чи навряд в якій іншій області. Тому вивчення релігійного життя має таке важливе значення для психології, яка більше цікавиться індивідуальним життям віруючого. В історії релігії не так легко спостерігати первинну діяльність психічних сил. Історія релігії звертається, головним чином, до загального, до тих форм релігії, які притаманні великим групам людей.

Суспільні функції релігії: 

світоглядна, 

компенсаторно-терапевтична, 

регулятивна, 

комунікативна 

інтегративно-дезінтегративна 

культуротранслююча, 

легітимуючи-делегітимуюча 

Основні теорії походження релігії Релігієзнавство здійснює аналіз феномену релігії, апелюючи здебільшого до логіко-теоретичних критеріїв істини, широко спираючись при цьому на філософську теоретичну базу. 1.Теологічні теорії походження релігії Це теорії походження релігії, які акцентують увагу на природних причинах і обставинах цього складного процесу. В їх розробці беруть участь видатні філософи, які поділяють релігійну точку зору на світ, вони містять чимало глибоких міркувань, їх можна об'єднати загальною назвою — теологічні теорії. Це: традиціоналістична теорія, представлена Василем Великим, Григорієм Назіанзіном, Йоанном Златоустом, Августином Блаженним, Фомою Аквінським, теїстична теорія, представлена Р. Декартом, Г. Лейбніцем, Й. Гербартом, Й. Фіхте, Ф. Шеллінгом, академічний теїзм, представлений Ф. Голубинським, В. Кудрявцевим-Платоновим. 2. Світські (наукові) теорії походження релігії: політико-державна гіпотеза Критія, евгемеризм, натуралістична теорія, представлена Епікуром, Лукрецієм, Демокрітом, Лукіаном Самосатським, Д. Юмом, Т. Гоббсом, Ф. Ніцше, К. Марксом, Л. Фейєрбахом, соціологічний підхід, представлений О. Контом, М. Вебером, Е. Дюркгеймом, Т. Парсонсом, етнологічні теорії (міфологічна теорія Ф. Мюллера, анімістична теорія Е. Тайлора, аніматична теорія В. Богораза, Л. Штернберга, преанамістична теорія Р. Маретта, магічна теорія Дж. Фрезера), біологічні і психологічні концепції, представлені В. Джемсом, В. Дільтеєм, Л. Леві-Брюлем, З. Фрейдом.