Тема 1. «Природа і закономірності ерозійних процесів на території україни»

2. Класифікація ерозійних процесів

Систематизоване вчення про ерозію на початку 20-го століття почалося з досліджень щодо класифікації ерозійних процесів. В літературі зустрічається досить значна низка термінів, що визначають види ерозії. Але і сьогодні немає єдиної думки відносно показників, за якими слід класифікувати ерозію.

Необхідною умовою виникнення водної ерозії грунту є стік поверхневих вод або поверхневий стік. Розрізняють три види поверхневого стоку: дощовий, повеневий при сніготаненні і поливних вод. Їм відповідають три види ерозії: 1) дощова ерозія (або зливова); 2) ерозія при сніготаненні; 3) іригаційна ерозія. Означені види ерозії розрізняють не тільки за вихідними параметрами стоку, а і за механізмом ерозійного процесу, а також за розміром збитків, що завдаються ерозійними процесами (Кузнецов, Глазунов, 1996).

Ерозія при сніготаненні відрізняється меншою інтенсивність, але більшим терміном проявлення, ніж дощова ерозія. Схематично: в зоні Полісся робота (об’єм) ерозії від повеневих вод при сніготаненні вище за дощову ерозію, у Лісостепу – на рівні, у Північному Степу – нижча у 2-3 рази, на півдні України – добігає до нуля. Час проходження ерозійної події при сніготаненні вимірюється у добах, годинах; при дощових опадах – хвилинами, секундами. Тобто потужність (інтенсивність) ерозійного процесу при зливах перевищує при сніготаненні на 2 порядки (у 100 і більше разів). Звідси принциповий висновок – якщо конструкція “витримує” вплив зливової ерозії, то при сніготаненні гарантовано ерозії не буде. У наступних главах цей висновок покладений в основу інженерного формування надійного протиерозійного захисту.

За морфологічними ознаками ерозійних форм розрізняють:

2) поверхневу ерозію, або змив грунту; 2) лінійну ерозію, або розмив грунту. Кожний з вище перелічених видів ерозії може проявлятися у вигляді змиву або розмиву грунту, але у більшості випадків – і змиву і розмиву, що визначається місцезнаходженням вивчаємої ділянки на схилі.

Поверхнева ерозія, або змив, розподіляється на площинну і струмкову, що є досить умовним. Вважається, що площинна ерозія викликається суцільною пеленою стоку. Практично таке явище мало імовірне і змив грунту відбудеться переважно струминними потоками. Межа переходу поверхневої ерозії в лінійну також досить умовна: вважається, якщо сліди ерозії у полі зникають після агротехнічного обробітку, то це – поверхнева ерозія, якщо ні – лінійна.

Необхідною умовою вітрової ерозії грунтів є вітер, швидкість якого достатня для переміщення часток грунту. За такими зовнішніми показниками, як інтенсивність, тривалість і масштаб явища, розрізняють повсякденну вітрову ерозію і пилові бури. Відмінність ця досить умовна. Тут слід ще відмітити так звану технологічну вітрову ерозію, або технологічне видування грунт при безпосередньому проведенні агротехнічних операцій, яку можна вважати як підвид повсякденної вітрової ерозії. При значних швидкостях вітру, які значно перевищують критичну для грунтів, істотно збільшується висота підйому грунтових часток у повітря, яка може сягати навіть стратосфери. Це пилові бури – дуже небезпечне явище, масштаби якого неодноразово перетворювалися у стихійне лихо. Саме пилові були 30-х років 20-го століття обумовили створення Служби охорони грунтів США.

Кількісно процес ерозії грунтів характеризується інтенсивністю змиву (або видування) у т/га за певний термін, який у більшості випадків дорівнює року. Небезпеку ерозії можна виражати через співвідношення інтенсивності ерозійних втрат до швидкості грунтоутворення. Якщо це співвідношення дорівнює одиниці і менше, ерозія відсутня (називають її ще нормальною, але далі буде показано, що “нормальної” ерозії не буває); більше одиниці – має місце прискорена ерозія.

Сучасна ерозія грунтів є, безперечно, результатом людської діяльності, тому її називають антропогенною ерозією.