Тема 6. Архітектура та будівництво Візантії.

6.5. Будівництво та архітектура середньо - і пізньовізантійського періодів (VIII-XV ст.)

Середньо- і пізньовізантійський періоди (VIII - XV ст.) характеризується різким погіршенням розвитку архітектури внаслідок зменшення фінансових можливостей держави. Внаслідок постійних війн Візантія поступово занепадала - у VIII ст. вона ще залишалась однією з наймогутніших держав південної Європи, а до XV ст. перетворилась на пересічне феодальне князівство.

Нові храми і палаци вже не будували величними і пишними. Зменшуються об’єми будівництва, будуються відносно невеликі храми у містах і у монастирях. Виникають місцеві архітектурні школи. Поступово було вироблене оптимальне просторово- конструктивне рішення, що дозволяло без особливих зусиль споруджувати відносно невеликі надійні універсальні храми. Такими стали хрестово-купольні храми - купольні базиліки невеликої довжини із збільшеними прогонами несучих арок, в плані наближених до квадратів. Такі конструктивні рішення розпочали використовувати при будівництві невеликих храмів ще з VI ст. Остаточно хрестово-купольні храми утвердились у провінційній візантійській архітектурі в другій половині IX ст., а пізніше вони стали основними в храмовому будівництві Закавказзя, південних слов’ян і Русі. Храми такої структури продовжують будувати і в наш час.

Найпростіший традиційний хрестово-купольний храм у плані являє собою квадрат, оточений зовнішніми стінами На цей квадрат накладається грецький рівнокінцевий хрест, на перетині гілок якого встановлені несучі стовпи – пілони. Несучі пілони з’єднуються в обох напрямках підпружними арками, які у плані утворюють квадрат - середньо- хрестя; так само арками з’єднуються пілони зі стінами. Підпружні арки з’єднуються між собою і низом барабана купола трикутними криволінійними поверхнями - парусами. Циліндричні склепіння покриття, які находять на фасади, завершують стіни півкруглими арками - закомарами.

Внутрішнє оздоблення храмів створювали за принципом «небо на землі». Головний вхід до храму здійснювався через західний портал, віруючі спочатку потрапляли в притвор - нартекс. Висота приміщення притвору зазвичай була менша, ніж в інших частинах храму, тому що над ним на другому ярусі влаштовували хори, на яких співали хористи. Сходи на хори робили в окремому прибудованому приміщенні або в товщі стіни. У нартексі або біля нього влаштовували спеціальне приміщення для хрещення - хрестильну.

У IX - X ст. значне храмове будівництво велося в монастирях, які набули великого соціально-релігійного значення. За мурами, розміщувалися житлові будинки монахів - келії, господарські будівлі та храми, великий собор для богомольців і менший для монахів. У пізньовізантійський період більшого значення почали надавати зовнішньому вигляду храмів. Їм надавали пірамідальної форми, на поверхнях стін влаштовували декоративні ніші, невеликі пілястри - лопатки.

Одним з найбільш відомих і цікавих хрестово-купольних храмів є собор Св, Марка у Венеції (рис.6.8.), хоч в XI ст., коли він був збудований, північна Італія вже не входила до складу Візантійської імперії. Місто, засноване на початку IX ст., розміщене на 118 насипних островах. Захист Венеції від нападів здійснювався не оборонними мурами, а 150 каналами, завдяки чому в часи середньовіччя місто жодного разу не було захоплене ворогами. Спорудження собору на головній площі Венеції розпочалося в 1073 р. У XIII ст. після захоплення і пограбування Константинополя хрестоносцями. Фасад, який зараз виходить на площу, створений в XIV - XV ст. з елементами готики і ренесансу, повністю змінив первісний суворий вигляд храму, адже для візантійської архітектури характерні цегляні зовнішні поверхні стін.

Рис.6.8. Собор Св, Марка, переріз, план.

Планувально-просторове рішення храму є завершенням розвитку візантійської хрестово-купольної системи. Будівля у формі рівнокінечного грецького хреста, утворена сполученням п’ятьох окремих хрестовокупольних структур з прибудованими з трьох боків притворами.. Над куполами влаштовані високі бані з дерев’яними каркасами, які створюють урівноважений мальовничий загальний вигляд собору. Планувальнопросторове рішення собору Св. Марка є завершенням творчого розвитку системи візантійських хрестово-купольних храмів. Цей пізньовізантійський храм, що включав у себе елементи грецької і римської архітектури, став зв’язком між архітектурою античності та Західної Європи.

Мозаїки собору Св. Марка виконані в XII - XIII ст., а це приблизно на 300 років пізніше від мозаїк константинопольської Софії і на 130 років від київських. Тут зображенні дрібні ілюстративні композиції, а тому розміщення мозаїк втратило канонічну цілісність.

На території Візантійська імперія розвивалися місцеві архітектурні школи, які базувалися на візантійській архітектурі. Це були Греція, Сирія, Болгарія, Сербія, Грузія, Вірменія, Київська Русь. У XIII - XV ст. спостерігається розквіт візантійської архітектури на території Греції. Прикладом є пірамідальна п’ятиглава церква Святих Апостолів у Фесалониках (тепер м. Салоники) - портовому місті на півночі Греції, яка була споруджена на початку XIV ст.

Незважаючи на те, що в XVI ст. в храмі влаштували мечеть, тут збереглися чудові мозаїки і фрески. Мозаїки грецьких храмів XI - XIV ст. суттєво відрізняються від тогочасних константинопольських. Храми такого типу будувалися в той час також у Сербії та Болгарії. В 1988р., церква Святих Апостолів включена в перелік спадщини ЮНЕСКО.

Архітектура Закавказзя візантійського періоду засновується на архітектурі Іраку і має свої особливості. Найвищі досягненння архітектури Вірменії і Грузії припадають на VІІ – VІІІст. Християнські храми споруджували з каменю, найчастіше з туфу. З них мурували зовнішні та внутрішні поверхні стін, між якими влаштовували забутку дрібним необробленим каменем. Мурування і забутовування велися на вапняному розчині з гідравлічними домішками. Склепіння виконували з тесаного каменю з включенням цегли. Для перекриттів іноді використовували кам’яні плити прогоном до 6,0 м великої товщини.

В IV - початку V ст., у Закавказзі споруджували невеликі базиліки. Пізніше перейшли на будівництво центричних купольних храмів, структуру яких дослідники пов’язують з традиційним народним житлом, яке називають «глхатум» у Вірменії та «даргбазі» у Грузії. Ці житлові будинки мали квадратні плани зводили найчастіше з цегли - сирцю на глиняному розчині. Їх використовували для оборони, тому будували без вікон з одними дверима. Приміщення освітлювалося через отвір, влаштований у наметовому покритті, виконаному з дерев’яних брусів, через цей отвір виходив і дим відкритого вогнища.

В VI - початку VII ст., у Закавказзі споруджують досконалі в конструктивному відношенні центральнокупольні храми, що започаткували будівництво подібних храмів по всій Візантійській імперії. Подальший розвиток їх будівництва припадає на X - XIII ст., коли Закавказзя звільнилося від арабських завойовників.

Сентинський храм (рис.6.9). Храм вважається одним з найстаріших християнських храмів Грузії. Він був зведений в X столітті ще до Хрещення Русі князем Володимиром. Археологи навіть озвучили точну дату побудови - квітень 967 року, завдяки виявленоих написів грецькою мовою під однією з фресок. Вчені припускають, що цей храм і широко відомий Зеленчукський храм були побудовані на рубежі X-XI століть під час розквіту Аланського царства на території Північного Кавказу.

Рис.6.9. Сентинський храм.

Початок зодчества Вірменії відноситься до другої половини IV ст., коли утворилася централізована держава. На першому етапі споруджували однонефні та тринефні базиліки. Пізніше - з VII ст. виникає тенденція зводити храми з великим єдиним внутрішнім простором, перекритим куполом. Найкращим зразком центра- льнокупольного вірменського храму є собор Рінсіме поблизу м. Ечміадзін, споруджений в 618 р. Храм присвячений дівчині-вірменці, яка була страчена на початку IV ст., за свої християнські переконання. Це один з найкращих вірменських храмів, який у 2000 р. включений до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. В основу плану будівлі покладений рівнокінцевий хрест із закругленими кінцями. Після звільнення території Вірменії від арабських завойовників у ХІІ – ХІІІст починається розквіт монастирського будівництва, будуються монастирі Ахпат, Гегард, Санаїн (рис.6.10), з 2000р охороняється ЮНЕСКО.

Розвиток архітектури Грузії припадає на ХІст. Прикладом є кафедральний собор Светіцховелі (Живописний стовп) в м. Мцхета споруджений 1010 – 1029рр. У 1994р., цей храм а також храм Джаварі в м. Мсхета, Баграта і Галатський монастирь ХІ – ХІІ ст., у м. Кутаїсі внесені до списку ЮНЕСКО. Внесок Візантії до культури східних слов’ян, яка прилучила Київську Русь до передової тогочасної європейської художньої та духовної культури є безцінним.

Рис.6.10. Монастир Санаїн.

До візантійської архітектури може бути віднесений ще один цікавий об’єкт - головний мусульманський храм Стамбула - Блакитна мечеть (Сулейманіє), споруджена в 1568... 1574 рр., турецьким архітектором Мінар Сінаром. Основний об’єм її повторює просторово-конструктивну структуру храму Св. Софії. Турки, знаючи про можливість землетрусів, наважилися спорудити головний купол діаметром лише 26,5 м, та висотою 53 м. Внутрішнє оздоблення виконане за мусульманськими традиціями без будьяких зображень, з облицюванням поверхонь стін блакитною і білою майолікою, тому мечеть називають «Блакитною». В 2011 р., мечеть Сулейманіє була включена до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.