Тема 7. Ранньохристиянська та романська архітектура і будівництво.

7.2 Християнські базиліки

Після легалізації християнства в 313 року починається масове будівництво християнських храмів (рис.7.5) спочатку у Римі і Константинополі – новій столиці, у священних для християн містах Палестини – Єрусалимі, Віфлеємі, а надалі по всій імперії. Питання про походження християнського храму типу базиліка є й досі дискусійним. Вважалося, що спочатку відбувалося пристосування існуючих до того громадських базилік – залів зібрань та інших судових приміщень.

Планувальні структури їх виявилися найбільш зручними для проведення богослужінь і молитовних зібрань; пізніше й нові храми споруджували у формах базилік. Цілком імовірно, що перші нові християнські храми за правління Костянтина І будували на основі розроблених раніше просторовопланувальних рішень римських базилік, і тільки пізніше, через 50…80 років, з’явилася можливість переобладнувати римські базиліки та великі язичницькі храми під християнські. Важливим було те, що планувальне рішення базилік відповідало потребам християнського храму, і вони не були пов’язані з ідеологічно ворожим язичницьким культом.

Отже, більшість перших християнських храмів були новими, спеціально спорудженими, але часто з використанням старих конструкцій, розібраних будівель етичного часу. Іноді храми зводили поряд з великою старою будівлею, яка послуговувала джерелом будівельних матеріалів. Використанню старих конструктивних «мементів сприяла й простота конструктивних рішень нових християнських храмів.

Основна конструктивна система християнських базилік - каркасностінова. Ці найпростіші базиліки мали відносно тонкі зовнішні несучі стіни, здебільшого виконані з цегли (рис.7.6), та два паралельних ряди внутрішніх колон, які через поздовжні балки або арки сприймали навантаження від верхніх стін. Їх покриття виконували не циліндричними бетонними склепіннями, а з легких дерев’яних кроквяних ферм, або з підвісною кесонованою стелею. В об’ємах бокових нефів часто влаштовували два поверхи(рис.7.7., рис.7.8).

Рис.7.5. Плани ранньохристиянських базелік.

Зовнішньому виду храмів приділяли значно менше уваги, ніж внутрішньому простору. Головна зала храму мала назву - «неф», корабель, в якому члени ранньохристиянського об’єднання, які називали себе «святі» - світлі, пливуть по бурхливому житейському морю.

Рис.7.6. План і конструкція християнської базилікт.

                        Рис.7.7. Базиліка Константна                            Рис.7.8. Апсида базилікп св. Павла

Просторова структура християнських храмів визначалася необхідністю об’єднати в одній будівлі залу для загальних зібрань і святилище, де проводиться богослужіння, чого не було в язичницьких храмах. Ймовірно, перші християнські храми, особливо у східній частині імперії, де зародилося християнство, мали центричну структуру, але найбільше розповсюдження отримали базиліки.

Вони були більш простими в конструктивному відношенні, а об’ємно-планувальна структура дозволяла об’єднати витягнуту за довжиною залу для великої кількості віруючих з місцем відправи - вівтарем. Біля вівтаря у великих храмах влаштовувався поперечний об’єм - трансепт, призначений для духовенства, хористів. Перехід від об’єму середнього нефу до трансепту здійснювався через велику арку, яку називали тріумфальною. У ранньохристиянських храмах перед головним входом часто зводили атрій - відкритий простір, оточений галереями з басейном посередині для хрещення або омовіння.

З ім’ям імператора Костянтина І пов’язують спорудження у IV ст., першого великого християнського храму в Римі - базиліки апостола Петра (рис.7.9).

Рис.7.9. Внутрішній вигляд базилікп св. Петра в Римі, план.

Цей храм не зберігся до наших часів, в XV - XVI ст., його стіни розібрали для спорудження існуючого тепер собору Св. Петра Будівлю споруджували з використанням конструктивних елементів взятих зі споруди цирку Нерона. У базиліці на чотирьох внутрішніх поздовжніх осях були встановлені з невеликими відстанями по 22 античні колони з полірованого мармуру і граніту, на які спиралися балки архітраву, також взяті з античних споруд. Внутрішні поверхні сгін були покриті мозаїками, а підлога вимощена мармуровими плитами.

Базиліка Св. Петра у Римі, яка мала розміри у плані 84 х 58 м, протягом наступних сторіч постійно добудовувалась і прикрашалась. Вона стала головним храмом католицької церкви.

Ще більша базиліка в 386 р. була закладена на могилі іншого великого апос- хола-мученика Павла. П’ятинефна базиліка Св. Павла, яку спорудили за міськими мурами неодноразово добудовувалась. У 1823 р., вона згоріла і була відновлена з оздобленням у класичному стилі. За довжиною храм у кожному ряду має по 80 колон, які були перенесені з різних античних будівель. Колони з’єднані по верху не балками, а арками, що надає інтер’єру більшої урочистості й динамізму. Вівтар орієнтований на схід, що надалі стало каноном не тільки у східній, а й у західній церкві.

Один із перших римських ранньохристиянських храмів є базиліка Санта Маріа Манжоре (Св. Марії). Несучі мармурові колони іонічного ордеру також античного походження, розставлені досить щільно, на них спирається балочний архітрав. Храм неодноразово добудовували: дзвіниця висотою 75 м (найвища у Римі) зведена в 1377 р. у готичному стилі, головний фасад виконаний з елементами класицизму в 1740-х роках.. В сучасному інтер’єрі від первісної будівлі V-го сторіччя збереглися: мармурова підлога, оздоблення колон і стелі, фрески у вівтарі.

У V - VI ст. по всій імперії, а особливо у Римі, населення якого перевищувало 200 тисяч, було споруджено або реконструйовано велику кількість однотипних храмових базилік, Більшість з них дійшли до нас у перебудованому вигляді, але їх первісні високохудожні інтер’єри збереглися. Нових конструктивних і художніх рішень в них не було. На сході імперії, зокрема у Сирії, були споруджені базиліки, які справили великий вплив на подальший розвиток храмової архітектури. Такою була базиліка у сирійському місті Турманіні(рис.7.10) - монументальна будівля з двома оборонними баштами на західному фасаді, з’єднаними колонадою, яка не збереглася до наших днів. Важливе місце у храмовій архітектурі раньохристиянських часів займали й центричні будівлі, подібні до античних, але їх внутрішній простір із-за складності влаштування покриттів не міг бути великим, тому центричними споруджували тільки невеликі церкви, баптистерії (хрестильні), мавзолеї.

Рис.7.10. Базиліка в Турманіні. Сирія 520 – 547 рр.

У ранньохристиянській архітектурі, яка зародилася в останній період існування Західної Римської імперії, сформувалися нові типи храмів, які у наступні сторіччя стали основою для подальшого розвитку європейської архітектури.