Тема 11. Технологія кам’яної кладки

3. Розчини для кам'яної кладки

За видом в’яжучого розчини поділяють на прості (цементні, вапняні, гіпсові) й складні або змішані (цементно-вапняні, цементно-глиняні). 

Цементні розчини використовують для зведення підземних і надземних конструкцій, які несуть великі навантаження, а також конструкцій, що працюють у насичених водою ґрунтах.

Вапняні розчини застосовують для кладки конструкцій, які працюють у
сухих умовах.

Цементно-вапняні розчини використовують у сухих і вологих умовах. Як
заповнювач використовують кварцовий, шлаковий або пемзовий пісок.
Щільність – до 1500 кг/м3.

Марка розчину визначається межею міцності на стиск кубу з ребром 70 мм на 28 добу твердіння. За нормальних умов використовують розчини марок М4, М10, М25, М50, М75, М100, М150, М200; в осінньо-зимовий період – розчини марок від М100 до М300.

Розчини мають бути пластичними й водоутримувальними. 

Пластичність залежить від водов’яжучого відношення (В/В) і визначається величиною занурення в нього стандартного конуса. 

Для бутової кладки застосовують розчини з рухливістю 4-6 см, для кладки з цегли, бетонних каменів – 9-13 см. В умовах сухого й жаркого клімату рухливість розчину – 12-14 см.