Тема 15. Виконання штукатурних робіт

2. В’ЯЖУЧІ МАТЕРІАЛИ І РОЗЧИНИ ДЛЯ ШТУКАТУРНИХ РОБІТ

У сучасному будівництві в’яжучі матеріали – найголовніший будівельний матеріал і сировина для одержання інших матеріалів і виробів. Найпростішими природними в'яжучими, які використовують для штукатурних робіт, є глина, гіпс, вапно. Їх застосовують з давніх часів. У сучасному будівництві також використовують велику кількість неорганічних (мінеральних) і органічних (бітумних, полімерних) в’яжучих із найрізноманітнішими властивостями. 

Основні характеристики в’яжучих матеріалів – міцність, швидкість твердіння і тривалість тужавіння (тобто час, доки в’яжучий матеріал залишається пластичним).

Мінеральними в’яжучими називають порошкоподібні речовини, які при змішуванні з водою утворюють пластичну легкоформовану масу (“в’яжуче тісто”), яке поступово твердіє до каменеподібного стану. Розрізняють повітряні й гідравлічні в’яжучі.

Повітряні в’яжучі – речовини, які твердіють і зберігають свою міцність лише на повітрі. До них належать: глина, гіпсові в’яжучі, повітряне вапно.

 Глину як в’яжучий компонент використовують у місцевому сільському будівництві для штукатурних і мурувальних розчинів. З глини з додаванням соломи одержують також матеріал для мурування стін. Завдяки високій пластичності і здатності утримувати воду глина слугує як добавка до цементу у будівельних розчинах.

Гіпсові в’яжучі – речовини, які одержують термічним обробленням гіпсової сировини. Гіпс при твердінні розширюється. Це дає змогу застосовувати його, на відміну від інших в’яжучих, без заповнювачів. Недоліком гіпсових в’яжучих є їх гігроскопічність.

Вапно – один із найдавніших в’яжучих матеріалів. Сировиною для його одержання слугують гірські породи: вапняк, доломіт, крейда. Одержують вапно обпалюванням цих порід у спеціальних печах. Шматки обпаленого вапна – грудкове вапно – гасять водою. Велика кількість теплоти, що виділяється при цьому, різко підвищує температуру вапна і води, яка може навіть закипіти (тому негашене вапно називають киплячим). З негашеного грудкового вапна методом розмелювання його в кульових млинах одержують негашене порошкоподібне вапно.

Залежно від маси води, яку взяли для гасіння вапна, можна одержати:

 – гідратне вапно (пушонку), якщо води беруть 50...75% від маси вапна, тобто стільки, скільки необхідно для перебігу реакції гідратації (процесу гасіння);

– вапняне тісто, якщо води беруть у 3-4 рази більше, ніж вапна;

 – вапняне молоко, якщо води беруть у 10 разів більше, ніж вапна. Вапняне тісто дуже пластичне. При тривалому твердінні вапно набуває досить високої міцності. Основний недолік вапна – низька водостійкість.

 Гідравлічні в’яжучі – речовини, які твердіють і зберігають міцність як на повітрі, так і у воді. До цієї групи належать: гідравлічне вапно, портландцемент та його різновиди.

Будівельне гідравлічне вапно – продукт помірного обпалювання вапнякових порід із вмістом глини 8-20%. Гідравлічне вапно, що змочене водою, повністю гаситься, утворюючи пластичне тісто. На відміну від повітряного гідравлічне вапно швидше твердіє, набуваючи з часом водостійкості. Використовують його для одержання низькомарочних розчинів та бетонів. Недоліками гідравлічного вапна є низька міцність і морозостійкість.

 Будівельники здавна вели пошуки досконалішого в’яжучого матеріалу. Практично одночасно (у 1824–1825 рр.) незалежно один від одного Єгор Челієв у Росії та Джозеф Аспідін в Англії методом обпалювання до спікання суміші вапняків і глини одержали матеріал, що близький за властивостями до портландцементу.

 Цементи – найпоширеніший гідравлічний в’яжучий матеріал. Наша промисловість випускає більше 30 видів цементу. Найбільший обсяг випуску (близько 66%) припадає на портландцемент. Сировинна суміш для одержання цементу складається із 75% вапняку і 25% глини. В результаті обпалювання її у печі одержують портландцементний клінкер. Його перемелюють у кульових млинах, додаючи 3-5% гіпсового каменю, і одержують цемент. При розведенні портландцементу водою спочатку утворюється цементне тісто, яке поступово густішає, твердіє і переходить у каменеподібний стан. Міцність цементного каменю наростає досить швидко протягом перших 7 діб. Потім, з 7 до 28 діб, зростання міцності сповільнюється, а далі незначне збільшення міцності триває протягом кількох років. Властивості цементу характеризує його марка, яка визначається межею міцності, при стисканні й згинанні зразків балок розміром 40×40×160 мм, що виготовлені з пластичного розчину складу 1:3 (1 частина цементу за масою, 3 частини піску) і випробуваних у віці 28 діб після твердіння їх у стандартних умовах. За міцністю розрізняють цементи високоміцні (марки 500, 600 і вище), підвищеної міцності (марка 500), рядові (марки 300 і 400) і низькомарочні (нижче марки 300).

 Промисловість на основі портландцементного клінкеру випускає багато різновидів портландцементу, які задовольняють різноманітні вимоги сучасного будівництва:

 – швидкотвердіючий портландцемент (ІІІТЦ), який відрізняється швидким зростанням міцності у перші дні твердіння;

– пластифікований портландцемент (розчини та бетони, які одержують на такому цементі, мають високу пластичність, міцність і морозостійкість);

– гідрофобний портландцемент (бетонні і розчинові суміші на цьому цементі відрізняються підвищеною морозостійкістю і водонепроникністю);

 – сульфатостійкий портландцемент; – білий і кольорові портландцементи (застосовують для опоряджувальних робіт);

 – шлакопортландцемент (має високу корозійну стійкість);

– пуццолановий портландцемент (застосовують для гідротехнічного будівництва, оскільки він має високу водостійкість).

Промисловість випускає також спеціальні види цементів: глиноземний, розширювальний і безусадочний, кислототривкий. Цементи для будівельних розчинів. З метою економії цементного клінкеру випускають спеціальний цемент для будівельних розчинів. Марка цементу, який застосовують для будівельних розчинів, 150. Одержують його методом одночасного подрібнення цементного клінкеру, гіпсу і мінеральних добавок. Вміст цементного клінкеру становить 20-30% від маси цементу. Такі цементи застосовують для мурувальних і штукатурних розчинів.

Будівельним розчином називають матеріал, що одержаний в результаті затвердіння правильно підібраної суміші в’яжучої речовини (цементу, вапна), дрібного заповнювача (піску) і води, а в необхідних випадках і спеціальних добавок. Суміш до затвердіння називають розчиновою сумішшю.

 За призначенням будівельні розчини бувають:

мурувальні – для мурування стін з цегли, штучного каменя та блоків; опоряджувальні (штукатурні) – для штукатурення зовнішніх і внутрішніх поверхонь конструкцій;

спеціальні – для зашпаровування стиків збірних залізобетонних конструкцій та інших спеціальних цілей.

Залежно від властивостей в’яжучої речовини розчини діляться на гідравлічні й повітряні, а за видом в’яжучої речовини – на цементні, вапняні, гіпсові і змішані. До складу змішаних розчинів входять в’яжучі двох видів (цементно-вапняні, цементно-глиняні, вапняно-гіпсові і т.ін.).

За середньою щільністю розчини можуть бути важкі і легкі. Середня щільність важких розчинів понад 1500 кг/м ³ . Одержують їх на важких заповнювачах (природний пісок тощо). Легкі розчини мають середню щільність меншу 1500 кг/м ³. Виготовляють їх на пористих заповнювачах (керамзитовий пісок, перліт і т.ін.).

 Заповнювачі – це матеріали, які не вступають у хімічні реакції ні з водою, ні з в’яжучими речовинами. Вони зменшують витрати в’яжучих речовин, утворюють кістяк у затверділому розчині і зменшують його усадку (зменшення об’єму при твердінні). Заповнювачем для штукатурних розчинів є пісок.

 Розчинова суміш повинна мати такі властивості:

добре укладатись (щоб легко розподілятись по поверхні) і мати високу водоутримувальну здатність (щоб не давати пористій основі – цегла, сухий бетон – всмоктувати в себе воду, яка необхідна для твердіння розчину). Затверділий розчин характеризується міцністю і морозостійкістю. Легкоукладальність – властивість розчинової суміші легко розподілятися по поверхні суцільним тонким шаром і добре зчіплюватися з нею. Легкоукладальність оцінюють рухливістю суміші.

Рухливість розчинової суміші визначають за глибиною занурення в неї еталонного конуса і вимірюють у сантиметрах. Залежно від призначення розчини повинні мати різну рухливість. Наприклад, штукатурні розчини – 7...12 см; мурувальні – 9...13 см. Щоб збільшити рухливість розчину, треба вводити пластифікуючі добавки.

Водоутримувальна здатність характеризує те, наскільки розчинова суміш здатна утримувати воду при нанесенні на пористу основу або при транспортуванні. Якщо розчин швидко зневоднюється, то після затвердіння він буде пористим і неміцним. Водоутримувальна здатність залежить від правильності добирання складу розчину.

Міцність будівельного розчину характеризує його марка, яку визначають випробуванням на стискування зразків – кубиків розміром 70,7×70,7×70,7 мм, які твердіють на повітрі протягом 28 діб при температурі 20 °С. За міцністю на стискування будівельні розчини діляться на марки: 4, 10, 25, 50, 75, 100, 150, 200 і 300. Розчини марок 4, 10, 25 виготовляють на вапні й місцевих в’яжучих, розчини вищих марок – на цементних і цементно-вапняних в’яжучих.

 Морозостійкість розчинів, як і бетонів, визначається кількістю циклів “заморожування – розморожування” до втрати 15% початкової міцності (або 5% маси). За морозостійкістю розчини поділяють на марки від Мрз 10 до Мрз 300.

Добирання складу розчинів виконують, враховуючи їх властивості, а також призначення і умови виконання робіт. Склад розчину виражають масою або об’ємом вихідних матеріалів для одержання 1 м³ розчинової суміші або співвідношенням сухих компонентів (за масою або об’ємом), при цьому витрату основного в’яжучого матеріалу приймають за 1. Наприклад, склад розчинової суміші, в якій на 1 частину цементу припадає 0,7 частини вапна і 6 частин піску, записують так: 1:0,7:6.

Приготування розчинів здійснюють централізовано на бетонорозчинних заводах або розчинних вузлах. Відпускають їх у вигляді готових до використання сумішей. При виготовленні розчинової суміші необхідний об’єм вихідних матеріалів завантажують у барабан розчинозмішувача і перемішують до одержання однорідної маси. Невеликі об’єми розчинів можна приготувати на будівельному майданчику за допомогою пересувної розчинозмішувальної установки.

Вибирання розчину для оштукатурювання залежить від виду поверхні, технологічних особливостей виконання робіт, умов роботи конструкцій будівлі і економічних факторів. В якості в’яжучого широко використовують різноманітні види цементів, вапно, глину, гіпс і т.ін. Як правило, для зовнішніх штукатурних робіт в умовах підвищеної вологості використовують цементні розчини. Вапняні розчини, в яких вапно використовується як в чистому вигляді, так і в різних сполученнях, наприклад, з цементом або активізованими доменними шлаками, найчастіше використовують для оштукатурювання зовнішніх стін і бетонних поверхонь усередині будівлі.

Для влаштування звичайної штукатурки рекомендується використовувати прості (цементний, гіпсовий) і складні (цементно-вапняний, вапняно-гіпсовий) розчини. Штукатурні розчини для влаштування звичайної штукатурки за складом компонентів потрібно підбирати в залежності від їх цільового призначення (табл. 3.1).

Таблиця 3.1.

Розчини для звичайної штукатурки

Розчин	Штукатурний шар
	набризк	ґрунт	накривка
Штукатурка внутрішніх поверхонь приміщень з відносною вологістю повітря не більшою 60%
Вапняний (вапно : пісок)	1: (2,5-4)	1: (2-3)	1: (1-2)
Вапняно-цементний (цемент : вапняне тісто : пісок)	1: (0,5-0,7) : (4-6)	1: (0,7-1) : (3-5)	1: (1-1,5) : (2-3)
Вапняно-гіпсовий (вапно : гіпс : пісок)	1 : (0,3-1) : (2-3)	1: (0,5-1,5) : (1,5-2)	1: (1-1,5) : 0
Штукатурка приміщень з підвищеною вологістю і зовнішніх стін, що постійно зволожуються
Цементний (цемент : пісок)	1: (2,5-4)	1: (2-3)	1: (1-1,5)
Цементно-вапняний (цемент : вапняне тісто : пісок)	1: (0,3-0,5) : (3-5)	1: (0,7-1) : (2,5-4)	1: (1-1,5) : (1,5-2)

 

Примітка. Вода підбирається до потрібної консистенції розчину.

Рухливість розчинів для штукатурних робіт повинна бути:

– для першого підготовчого шару (набризку) – 10-12 см;

– для другого підготовчого шару (грунту) – 7-9 см;

– для накривочного шару (накривка) – 12 см.

 Рухливість розчину вимірюють у сантиметрах за глибиною занурення в нього стандартного металевого конуса масою 300 г, який має поділки від одного до п’ятнадцяти сантиметрів. За міцністю штукатурні розчини поділяють на такі марки: 4, 10, 25, 50, 100. 73 Для штукатурення кам’яних поверхонь (цегляне мурування) у сухих приміщеннях рекомендується використовувати вапняні розчини.

Для штукатурення дерев’яних поверхонь і витягування внутрішніх карнизів слід використовувати вапняно-гіпсові розчини, які готуються на основі вапняного розчину, додаючи до нього окремо розведений у воді гіпс. Живучість вапняногіпсового розчину 15-20 хвилин. У вапняний розчин відносно його об’єму додається гіпс: для штукатурення стін 20-50%, для стелі – 30-70%.

Для штукатурення бетонних поверхонь і поверхонь у приміщеннях з підвищеною вологістю слід використовувати цементний або цементно-вапняний розчин. Склад розчину потрібно підбирати в залежності від марки цементу, якості вапна і умов експлуатації штукатурки.

Декоративна штукатурка влаштовується з трьох шарів: ґрунт, підготовчий шар і накривочний оздоблюваний декоративний шар. Для ґрунта і підготовчого шару слід використовувати ті самі розчини, що і для влаштування звичайної штукатурки (табл. 3.1), але з розрахунком, щоб міцність підготовчого шару була вищою накривочного декоративного. Цю вимогу потрібно враховувати за умови, що затверділий декоративний шар штукатурки обробляється механічним способом для надання поверхні різної фактури.

Декоративний шар влаштовується з розчинів, до складу яких входить в’яжуче, заповнювачі та пігменти. Для створення декоративного опоряджувального (накривочного) шару рекомендується використовувати розчини, які готуються із сухих сумішей: вапнянопіщаних, вапняно-цементних, теразитових, кам’яних, та комбінованих (табл. 3.2-3.6).

Таблиця 3.2.

Склад кольорових вапняно-піщаних штукатурних сумішей, % за масою

Колір суміші у зволоженому стані і її компоненти	Відсоток за масою
Білий
Вапняне тісто	10
Портландцемент білий марки 400	7
Мармуровий пісок	70
Мармурова мука	13
Сірий
Вапняне тісто 20	20
Портландцемент білий марки 400	5
Кварцовий пісок	74
Перекис марганцю	1
Зелений
Вапняне тісто	22
Портландцемент білий марки 400	3
Зелений пігмент	5
Окисли хрому	60
Дрібняк офількациту (крупністю 0,5-2,0 мм)	60
Світло-зелений
Вапняне тісто 22	22
Портландцемент білий марки 400	2
Кварцовий пісок	74
Окисли хрому	2
Рожевий
Вапняне тісто	20
Портландцемент білий марки 400	4
Мармуровий пісок	73
Мумія	3
Теракотовий
Вапняне тісто 15
Портландцемент білий марки 400 5	5
Цем’янка	15
Залізний сурик	2
Пісок кварцовий білий (типу Люберецького)	63

 

Примітка. Розмір зерен кварцового і мармурового піску повинен бути 0,3-1,2 мм.

Таблиця 3.3.

Склад кольорових вапняно-цементних сумішей, % за масою

Колір суміші у зволоженому стані і її компоненти	% за масою	Колір суміші у зволоженому стані і її компоненти	% за масою
Білий		Рожевий
Вапно гашене	10	Вапняне тісто	20
Портландцемент	7	Портландцемент	4
Пісок мармуровий фракції 0,25-0,5 мм	70	Пісок мармуровий фракції 0,25-0,5 мм	73
Мука мармурова	13	Мумія	3
Жовтий насичений		Золотисто-жовтий
Вапняне тісто	20	Вапняне тісто	20
Портландцемент білий	6	Портландцемент білий марки 400	6
Охра золотиста	6	Охра журавська	4
Пісок кварцовий білий (типу Люберецького)	68	Пісок кварцовий білий (типу Люберецького	70

Таблиця 3.5.

Склад сумішей для кам’яних штукатурок, % за масою

Компонент	% за масою	Імітується порода природного каменю
Білий портландцемент Крихта білого вапняка крупністю 1-5 мм	25 75	Білий вапняк
Білий портландцемент Вапняне тісто Крихта білого вапняка крупністю 0,6-5 мм	20 5 75	Білий вапняк
Кольоровий цемент (пуцолановий портландцемент – 73%)  Гводиякова мука – 18%; охра журавька -7%; мумія – 2%  Крихта білого вапняка крупністю 0,6-5 мм	25       75	Світло-жовті і жовті вапняки
Кольоровий цемент ( пуцолановий портландцемент – 85%; охра жовта – 15%) Вапняне тісто Крихта доломітова крупністю 0,6 – 5 мм	24   3 73	Світло-жовті і жовті вапняки
Кольоровий цемент ( портландцемент – 85%; окис хрому – 15%) Заповнювач ( крупнозернистий кварцовий пісок – 75%; мармуровий пісок – 25%;	25   75	Піщаник
Кольоровий цемент ( білий портландцемент –90%; охра журавська – 8%; мумія – 2 %) Заповнювач (жовта мармурова крихта крупністю 0,6- 0,5 мм – 25%; крупнозернистий кварцовий пісок – 75%)	25   75	Піщаник
Кольоровий цемент ( білий портландцемент – 25%; портландцемент – 69%; охра жовта – 2%; сурик – 4%) Заповнювач ( червона гранітна крихта – 40 %; сіра гранітна крихта – 40%; крихта лабрадориту – 16,5%)	25     75	Червоний граніт
Кольоровий цемент ( білий портландцемент – 25%; портландцемент –75%) Заповнювач ( червона гранітна крихта –83,5%; крихта лабрадориту – 16,5%)	25     75	Червоний граніт
Кольоровий цемент ( портландцемент – 95%; графіт – 5%) Заповнювач ( крихта сірого граніту – 75%; крихта лабрадориту – 24 %)	30   70	Сірий граніт
Кольоровий цемент ( портландцемент – 96%; графіт – 4%)  Вапняне тісто  Крихта сірого граніту	25   2,5 72,5	Сірий граніт

 Примітка. У наведених складових передбачено портландцемент марок 400; 500.

 Таблиця 3.6.

Склад кольорових комбінованих сумішей, % за масою

Компонент	Колір
	білий	жовтий	зелений	рожевий
Суха вапняно-піщана суміш (білий цемент; вапняна мука)	57	79	79	79,4
Шпаклівка синтетична ( на латексах, клеях: ПВА, КМЦ і т.ін.)	43	19,7	19,7	20,6
Пігменти :
охра золотиста	-	1,3	-	-
окис хлору -	-	-	1,3	-
сурик зелений	-	-	-	0,4

 

Для створення спеціальних гідроізоляційних штукатурок потрібно використовувати звичайний цементно-піщаний розчин з хімічними ущільнювальними добавками (табл. 3.7).

Застосовувати цю штукатурку рекомендується для влаштування і ремонту гідроізоляції підвалів за умов роботи покриття на відривання при гідростатичному напорі до 8 м.

Таблиця 3.7.

Склад цементно-піщаних гідроізоляційних розчинів

Основні компоненти	Добавки, % за масою цементу в перерахунку на суху речовину
( цемент : пісок)
1 : 2	Алюмінат натрію– 3-5
1 : 3	Водорозчинна діетіленгіоклева смола (ДЕГ) – 2-5
1 : 2 ( цемент ВРН )	2 ------
1 : 2	Азотнокислий кальцій 0,5-1,0
1 : 2 (вібропомол суміші цементу і піску питомої поверхні 5000 см2 /г)	Стабілізаційна дисперсія латексу МХ-80- 0,05-0,1
1 : 3	Сульфат алюмінію – 1-2
1 : 3	Рідке скло 5-10
1 : 2	Церезит – 2-3
1 : 2	Епоксидна смола ЕД-16,20-1,8-2,0
1 : 0	Скловолокно рублене – 0,15

 

Спеціальні гідроізоляційні штукатурки на основі холодних асфальтових мастик призначаються для нанесення одним або кількома шарами на поверхні стелі, на вертикальні та горизонтальні поверхні. Мастики можна наносити механізованим і ручним способом на бетонні, залізобетонні, бутові та цегляні основи.

Рекомендується застосовувати холодні асфальтові мастики для влаштування і ремонту гідроізоляції підвалів за умови роботи гідроізоляційного покриття на відривання при зовнішньому гідростатичному напорі до 15 м. Спеціальні гідрофобні штукатурки влаштовуються при застосуванні цементновапняно-піщаних і глиняних розчинів, до складу яких разом з водою уводиться кремнійорганічна добавка фенілетоксілоксон (113–63). При виборі гідрофобізатора для різних штукатурних робіт потрібно враховувати хімічний склад в’яжучого для одержання в них стійкого гідрофобного шару. В гіпсових штукатурних покриттях при додаванні розчину 113–63 гідрофобний ефект не створюється.

Для створення спеціальних кислотостійких штукатурок потрібно застосовувати суміші рідкого скла, кислотостійкого наповнювача і полімерних добавок, які підвищують водостійкість цих розчинів (табл. 3.8). В якості в’яжучих кислотостійких розчинів рекомендується застосовувати рідке скло двох видів – натрієве з силікатним модулем 2,4–2,8 і щільністю 1,38-1,40 г/см2 і калієве з силікатним модулем 3-3,2 і щільністю 1,30-1,32 гм/см2 . Вода, як розчинник, додається для створення розчину потрібної консистенції.

Таблиця 3.8.

Склад розчинів для кислотостійких штукатурок, в частинах за об’ємом

Компонент	Масова доля (частина) в розчині
	на основі натрієвого рідкого скла.					на основі калієвого рідкого скла
	1	2	3	4	5	6
Рідке скло	1	1	1,15	1	1	1,05
Кремнефтористий натрій	0,15	0,15	0.2	0,15	0,15	0,16
Тонкомелений наповнювач	1,1	1,05	2	1.1	1,1	2,18
Пісок кварцовий	3,3	3,3	2	3,3	3,3	2,18
Добавка, що містить ”активний” кремнезит	-	-	-	-	-	-
Фуриловий спирт	-	-	0,9	-	-	-
Парафін	-	-	-	0,2	-	-
Фуриловий спирт і смола ФРВ у відношенні 7:3 за масою					0,06

 

Кислотостійкі сполуки (графа 1-6, табл. 3.8) рекомендується використовувати при дії кислот середньої і високої концентрації, а складові (графа 6, табл. 3.8) – при постійній дії сірчаної, фосфорної, оцтової, хромової кислот, натрієві солі в яких утворюють кристалогідрати з великим вмістом води, що призводить до розтріскування штукатурного покриття.

Для влаштування теплоізоляційних вогнезахисних штукатурок рекомендується використовувати легкі заповнювачі – перліт, вермикуліт, шлаки, пемзу і т.ін. Полімерцементні складові для тепло- і звукоізоляційних штукатурок слід підбирати з таким розрахунком, щоб вони мали невелику об’ємну міцність і хороше зчеплення з бетоном і металом. Для таких покриттів рекомендується використовувати суміші такого складу, маса, г:

- латекс (40%) 100

-казеїновий клей 5

- коркова крихта (зерна крупністю 3 мм) 35

-глиноземистий цемент 70

Для влаштування акустичних штукатурок рекомендується застосовувати звукопоглинальні легкі розчини середньої щільності 600-1200 кг/м³ . Звукоізоляційні розчини наносяться як покривні (накривка) товщиною 10 мм на трохи затверділий ґрунт з цементно-піщаного розчину (склад – 1:3, 5-4 з добавкою 10% вапна) або цементно-вапняного розчину (склад – 1:0, 5-4 до маси цементу). Спеціальні розчини для влаштування рентгенозахисних серпентинітових штукатурних покриттів – це важкі розчини щільністю більшою 2200 кг/м³.

 Рентгенозахисні штукатурки рекомендується застосовувати для штукатурення стін і стелі рентгенівських кабінетів з метою ізоляції суміжних приміщень. Для влаштування рентгенозахисних штукатурок рекомендуються розчини такого складу, об’ємних частин:

1.    Портландцемент марки 400 1

 Вапняне тісто 0,25

Баритовий пісок 4

Вода до потрібної консистенції

2.    Портландцемент марки 400 1

Баритовий пісок 2

Баритовий пил(порох) 1

Вода до потрібної консистенції

Водоцементне відношення рентгенозахисних розчинів не повинне перевищувати 1,4. Для влаштування серпентинітових штукатурок, що захищають від іонізуючого випромінювання, потрібно використовувати розчини такого складу, об’ємних частин:

цемент 1

пісок 3,24

карбід бора 0,96

 вода 3,24