Тема 2. СУБ'ЄКТИ Й ОБ'ЄКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3. Фінансово-кредитна система України. Фінансове посередництво

Дійовими суб'єктами інвестиційного процесу є фінансові установи, до яких відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року № 2664 -III відносять банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інститути спільного інвестування та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

На інвестиційному ринку ці установи можуть виконувати такі функції як:

- випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування;

- довірче управління фінансовими активами;

- залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;

- фінансовий лізинг;

- надання коштів у позику, у тому числі і на умовах
фінансового кредиту;

- надання гарантій та поручительств;

- переказ грошей;

- послуги у сфері страхування та накопичу вального пенсійного забезпечення; торгівля цінними паперами;

- факторинг;

- та інші операції.

Діяльність фінансових посередників є вигідною як для заощаджувачів, так і для позичальників, оскільки вона:

• спрощує проблему пошуку заощаджувачами та інвесторами один одного;

• знижує ризик неповернення позички або неефективних інвестицій;

• знижує витрати інвестора на отримання позички за рахунок зменшення витрат на пошук заощаджувачів для отримання позички;

• уможливлює акумуляцію заощаджень індивідуальних інвесторів у єдиний пул і подальшу диверсифікацію вкладень нагромадженого капіталу в різні проекти;

• забезпечує рівновагу на ринку капіталів через узгоджування попиту на фінансові ресурси та їх пропозиції;

• зменшує вартість фінансових операцій за рахунок уніфікації діяльності фінансового посередника;

• перерозподіляє і знижує фінансові ризики. Професійні посередники при купівлі-продажу фінансових активів торгують саме ризиками, перерозподіляючи їх між консервативними та агресивними учасниками ринку, між більш і менш схильними до ризику інвесторами.

Фінансові посередники є інституційними учасниками фондового ринку. На відміну від індивідуальних учасників, вони проводять різні види професійної фінансової діяльності і розподіляють прибуток між засновниками відповідно до правових норм і конкретної угоди. Прибуток індивідуального інвестора повністю належить йому.

Фінансове посередництво поділяється на дві групи — банківське (універсальні банки, інвестиційні банки) і небанківське (інститути спільного інвестування, довірчі товариства, страхові компанії та пенсійні фонди, брокерські та дилерські контори, тощо).

Зокрема, банки в інвестиційному процесі поряд із традиційними функціями кредитно-розрахункового та касового обслуговування, депозитними операціями значно розширюють свою діяльність через запровадження операцій з цінними паперами, зокрема, виконують функції депозитаріїв та незалежних реєстраторів цінних паперів акціонерних товариств; інвестиційного кредитування; проектного фінансування; довірчих операцій; обслуговування іноземної інвестиційної діяльності.

З прийняттям Закону України «Про кредитні спілки» від 20 грудня 2001 року № 2908 - III активізувалась діяльність і кредитних спілок — неприбуткових організацій, заснованих фізичними особами на кооперативних засадах із метою задоволення потреб їх членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитні спілки надають своїм членам кредити; залучають на договірних умовах внески (вклади) на депозитні рахунки; виступають поручителем виконання членом спілки зобов'язань перед третіми особами та інші фінансові послуги.

Активними суб'єктами інвестиційної діяльності є також інститути спільного інвестування (ІСТ), до яких відносять корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, які провадять діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів із метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Інститути спільного інвестування залежно від порядку здійснення їх діяльності можуть бути:

• відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами).

• інтервального типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік.

• закритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) до моменту його реорганізації або ліквідації.

Інститут спільного інвестування може бути також строковим або безстроковим.

Строковий створюється на певний строк, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого зазначений ІСІ ліквідується або реорганізується. Безстроковий ІСІ створюється на невизначений строк. ІСІ закритого типу може бути лише строковим.

Інститут спільного інвестування може бути диверсифікованого й недиверсифікованого виду. Зокрема, інститут вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає таким вимогам:

- кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не перевищує 10 відсотків загального обсягу їх емісії;

- сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій, ніж 5 відсотків загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40 відсотків вартості чистих активів ІСІ;

- не менш як 80 відсотків загальної вартості активів ІСІ становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі.

Довірчі товариства за чинним законодавством є товариствами з додатковою п'ятикратною відповідальністю, що здійснюють представницьку діяльність із довіреним майном щодо реалізації прав власності довірителів.

Відносини довірчої власності можливі у випадку, коли власник майна, засновуючи траст, передає своє майно іншій особі у довірчу власність для використання його з визначеною метою і в інтересах відповідної особи — бенефіціарія. Довірчий власник щодо третіх осіб виступає як власник, який несе відповідальність перед засновником трасту і бенефіціарієм за належне використання майна та його зберігання.

Отже, процес формування та існування трасту передбачає наявність трьох осіб: засновника трасту, довірчого власника і бенефіціарія.

Довірчі товариства створюються для надання різноманітних довірчих послуг, а саме:

—для громадян — виконують роль опікуна і зберігача майна; обслуговують борги кредиторів; розпоряджаються спадщиною згідно з умовами заповіту щодо збереження активів;

— щодо юридичних осіб — розпоряджаються активами юридичних осіб; здійснюють агентські послуги: ведуть рахунки власників цінних паперів; беруть участь у роботі загальних зборів акціонерного товариства.

Сьогодні довірче управління — це взаємний ризик довірителя-інвестора і трасту внаслідок слабкої регламентації надання трастових послуг і базових методологічних неузгоджень.

До числа провідних інституцій посередників на розвинених ринках входять страхові компанії і пенсійні фонди.Акумулюючи значні кошти у формі страхових резервів і пенсійних внесків, ці структури розміщують їх на фінансових ринках. Такі посередники є класичними прикладами консервативних учасників ринку і традиційно орієнтуються на придбання високонадійних фінансових активів (наприклад, державних цінних паперів).

Кредитні спілки — це небанківські фінансово-кредитні заклади, суспільні організації, що залучають грошові заощадження своїх членів для взаємного кредитування. Діяльність кредитних спілок в Україні регламентується Тимчасовим положенням про кредитні спілки, затвердженим Указом Президента від 20.09.1993 р.

Спілки мають право кредитувати тільки фізичних осіб. Більшість спеціалізується на дрібному «споживчому» кредитуванні під придбання побутових приладів, техніки, будівництво, ремонт квартири, машини, навчання тощо, але найпопулярнішою нині послугою кредитної спілки є кредитування розстрочки при придбанні товарів народного споживання.

Спілки видають своїм членам позички під невисокий процент (З—8 % на місяць), які використовуються ними на споживчі та інвестиційні цілі.

Крім фінансових установ, активними суб'єктами інвестиційної діяльності є функціональні учасники, до яких належать:

• Фірми-девелопери — юридичні особи, які беруть на себе функції з повної реалізації капіталу, що інвестується. Такі фірми самостійно здійснюють пошук найвигіднішого місця вкладання коштів інвестора, розробку проекту, його фінансування, реалізацію та введення в експлуатацію. Окремі функції з реалізації проекту в цілому чи його окремого етапу може брати на себе проект-менеджер (керівник проекту), який залучається спеціально на період реалізації інвестиційного проекту.

• Фірми-ріелтери — це фірми посередники з торгівлі нерухомістю. Вони працюють не лише за угодами з продавцями нерухомості, а й визначають інвесторам економічну доцільність придбання тих чи інших готових будівель, споруд чи незавершених будівельних об'єктів.

• Інжиніринго — консалтингові фірми — це фірми. Які займаються розробкою на договірних засадах різного роду документації — інформаційної, науково-технічної, проектно-кошторисної та інших. За замовленням окремого інвестора інжиніринго-консалтингові фірми виконують також техніко-економічне обґрунтування проекту, розробляють бізнес-план, здійснюють моніторинг проекту, авторський та технічний нагляд при його виконанні, організовують та проводять тендерні торги.

• Будівельні фірми — виконують весь комплекс робіт за інвестиційним проектом (проектно-кошторисні, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні) та здають інвестору готовий об'єкт «під ключ».

Аудиторські фірми — виконують в інвестиційному процесі функції перевірки фінансово-господарської діяльності як самого інвестора так і інших його партнерів. Аудитори дають оцінку активів та пасивів балансів фірми, розраховують показники ліквідності балансу, здійснюють оцінку інвестиційних якостей цінних паперів, оцінку капіталу самого інвестора та його акціонерів.