Тема 4. ІНВЕСТИЦІЇ У ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА

2. Капітальні інвестиції та джерела їх фінансування

Капітальні інвестиції — це частина інвестицій, спрямована на відтворення основних засобів виробничого і невиробничого призначення, на створення нових, реконструкцію і розвиток наявних основних засобів, включаючи об'єкти соціальної сфери (будівництво житла, закладів культури, охорони здоров'я тощо).

Основними об'єктами капітальних вкладень є:

1) будівельно-монтажні роботи — будівництво будинків і споруд, освоєння, підготовка та планування території забудови, монтаж технологічного, оперативного та інших видів обладнання;

2) придбання різних видів технологічного та енергетичного обладнання, машин, механізмів, інструментів та інвентаря строком служби не менш як один рік і вартістю понад 100 грн. за одиницю;

3) капітальні роботи та проектно-дослідна діяльність, утримання дирекції підприємства, що будується, і технічний нагляд, підготовка та перепідготовка експлуатаційних кадрів тощо.

Планування капітальних вкладень на підприємствах здійснюється у два етапи:

—обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій на розрахунковий період;

— визначення джерел фінансування капіталу.

Необхідний обсяг капіталовкладень залежить від економічної ситуації на ринку, яка може бути такою:

а) ринковий попит на продукцію підприємства задовольняється повністю і це не вимагає нарощування обсягів виробництва на даному підприємстві. У такому разі має здійснюватися лише просте відтворення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань. Необхідний розмір капіталу визначається на основі даних про потребу в новому устаткуванні, цін на нього з урахуванням вартості монтажу;

б) попит на продукцію підприємства зростає, тому доцільним є нарощування обсягів виробництва продукції з метою збільшення приросту прибутку. У такому разі необхідне розширене відтворення основних фондів і нарощування виробничої потужності підприємства шляхом реконструкції, технічного переоснащення, розширення виробництва за попередньо розробленим проектом. Такий проект складається за розділами: зведені техніко-економічні показники; заходи за окремими напрямками технічного, технологічного та організаційного розвитку; потреба в устаткуванні. Для визначення необхідного обсягу капіталовкладень в цій ситуації користуються методом прямих розрахунків за даними кошторису технічного переозброєння, реконструкції або розши­рення виробництва;

в) попит на пропоновану підприємством продукцію різко змен­шився, вона втратила конкурентоспроможність. Підприємство повинно модернізувати виробництво або організувати виробництво нової продукції. У цій ситуації слід здійснити докорінну перебудову техніко-економічної бази виробництва. Необхідний обсяг капіталовкладень розраховують, як і за попередньої ситуації, але з огляду на значні розміри капітальних витрат на маркетингові дослідження, можливу диверсифікацію виробництва.

Джерелами фінансування наведених вище заходів, тобто відшкодування капітальних витрат, можуть бути:

1) бюджетні асигнування (на основі неповернення) — виділяються для проектів національного масштабу, міжгалузевого і галузевого рівнів, а також соціальної сфери;

2) державні кредити (бюджетна позика і т. ін.) — надаються на будівництво об'єктів виробничого призначення, які споруджуються згідно із переліком, складеним і затвердженим Міністерством економіки на основі пропозицій міністерств і відомств, які і є замовниками кредиту. НБУ і Міністерство фінансів визначають банки, уповноважені здійснювати подібні кредити, й укладають з ними угоди. Банки, у свою чергу, укладають з Інвесторами кредитні угоди на строк не менше 7 років. Погашення позики здійснюється за рахунок власних коштів інвестора або позикових коштів гарантів, якими виступають міністерства або відомства. Кошти, що надходять як погашення кредиту, перераховуються банком у дохід держбюджету. У свою чергу, контроль за цільовим використанням і своєчасним поверненням позики здійснюється підрозділами банку і Мінфіну, які відповідають за питання фінансування;

3) довгострокові кредити за рахунок централізованих кредитних ресурсів Національного банку України — спрямовуються на витрати, пов'язані з реалізацією цільових програм, зокрема на впровадження нових технологій, конверсію і модернізацію виробництва, збільшення частки виробництва товарів народного споживання. Кожне підприємство складає програму і кошторис витрат, які надаються разом із заявкою в комерційні банки. Банки розглядають заявки підприємств і після попереднього аналізу по­дають їх до НБУ. А НБУ, у свою чергу, укладає з комерційним банком договір і відкриває йому кредитну лінію;

4) державно-комерційне фінансування — здійснюється за рахунок коштів бюджету і залучених вільних кредитних ресурсів комерційних банків. Невід'ємною частиною цього виду фінансування є наявність банку-менеджера, що особливо важливо при формуванні промислово-фінансових груп, банківських асоціацій та інших видів об'єднань;

5) змішане фінансування — це бюджетні кошти, довгострокові банківські кредити, власні кошти підприємств (прибуток, амортизаційні відрахування, мобілізація внутрішніх ресурсів тощо);

6) нетрадиційні джерела фінансування — це випуск і реалізація державних цінних паперів;

7) іноземні інвестиції — формуються за рахунок кредитів
міжнародних фінансових організацій, приватних інвестицій іноземних інвесторів і в результаті надання технічної допомоги.