Тема 4. ІНВЕСТИЦІЇ У ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА

5. Інвестування оборотного капіталу

Для забезпечення безперервності процесу відтворення товаровиробникам необхідно мати не тільки основний, а й оборотний капітал (оборотні кошти).

На відміну від основного капіталу, оборотний споживається в одному виробничому циклі і його вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. Він не бере участі у створенні вартості, а обслуговує тільки процес обігу товарів.

Інвестиції в оборотний капітал призначені забезпечити запуск виробництва та його ритмічне функціонування протягом всього життєвого циклу. Вони носять довгостроковий характер і в цьому розумінні не відрізняються від Інших реальних інвестицій.

Інвестиції, вкладені у запаси сировини, основні матеріли, конструкції, вироби та допоміжні матеріали, пальне, запчастини, тару, малоцінні і швидкозношувані предмети, у незавершене ви­робництво, напівфабрикати власного виготовлення та витрати майбутніх періодів, становлять оборотні виробничі фонди. Вони обслуговують процес виробництва і необхідні для грошових розрахунків за товарно-матеріальні цінності і для погашення дебіторської заборгованості.

Інвестиції, вкладені у готову продукцію і виконані роботи, призначені для реалізації, кошти на рахунках у банках, у дорозі, розрахунках, касі, становлять фонди обігу.Готова продукція — це уречевлений інвестиційний капітал у вигляді основних виробничих фондів і необхідного виробничого запасу сировини, основних і допоміжних матеріалів.

Функція обігових коштів — здійснення платежів, розрахунків за поставлені товари, виконані роботи, готову продукцію. Вони постійно обслуговують усі стадії переміщення виробничих і обі­гових фондів. Отже, обігові кошти не «витрачаються» (такий вираз зустрічається в літературі), а лише поступово переходять від однієї стадії кругообігу до іншої, кожного разу повертаючись у свою вихідну грошову форму.

Іноді поняття «обігові кошти» ототожнюється з грошовими коштами. Це не зовсім правильно. Обігові кошти — це грошовий вимір авансованої вартості продукції. Для фінансового планування, звітності і контролю за правильністю використання обігових коштів застосовують укрупнене їх групування згідно з балансовими статтями.

В інвестуванні оборотного капіталу можна виокремити три етапи:

1. Первісне інвестування при створенні підприємства. Воно базується на формуванні статутного капіталу підприємства. Мінімальні вимоги щодо нього мають бути істотно збільшені для того, щоб він виконував не формальну, а активну роль у фінансах підприємства.

2. Підтримка кругообігу капіталу діючого підприємства. Цей етап не потребує довгострокового інвестування коштів. Однак тут неможливо обійтися без активізації короткострокового банківського кредитування.

3. Інвестування у приріст оборотних засобів при розширенні обсягів і масштабів господарської діяльності. Цей етап передбачає пошук додаткових інвестиційних можливостей щодо довгострокових вкладень для збільшення оборотного капіталу підприємства. Джерелами фінансування можуть стати прибуток підприємства, довгострокові кредити банків, фінансова допомога вищих організацій і кошти бюджету.

Комплекс галузей і виробництв, фінансово-кредитних закладів та інших інституційних суб'єктів інвестиційної діяльності, де обертається довгостроковий інвестиційний капітал з метою розширеного відтворення основних фондів, є інвестиційною сферою. Реалізація продукції в Інвестиційній сфері — це складний і тривалий процес перетворення авансованого інвестором капіталу у виробничі запаси, поступово залучені у процес виробництва І створення готової продукції інвестиційної сфери — будівель і споруд, які передаються інвестору як засіб погашення авансова­ного капіталу.

В умовах ринку цей процес може відбуватися зовсім в іншій формі, перетворюючи класичну форму обігу капіталу: гроші— товар—більші гроші (Г — Т — Г¹) у форму консорціалізації процесу обороту капіталу. Створений консорціум (угода) передбачає спільне авансування інвестором і виконавцем оборотного капіталу з метою спільного подальшого володіння новоствореною власністю (підприємством). Форма консорціуму була найбільш прийнятною в умовах роздержавлення незавершеного будівельного виробництва і подальшої його приватизації — спільно інвестором (замовником) і підрядною будівельною організацією після введення в експлуатацію.

Питому вагу окремих елементів або статей оборотних коштів у складі їх загальної суми, яка є у будівельної організації, виявляє структура оборотних коштів. Як видно з наведеної схеми, питома вага оборотних фондів більш як у два рази перевищує питому вагу фондів обігу. Таке співвідношення характерне для останніх років і пояснюється зростанням обсягу незавершеного будівництва і несплатами за готову продукцію. Розмір оборотних коштів будівельної організації залежить від швидкості їх обороту та обсягів виконаних будівельно-монтажних робіт. Чим швидше оборотні кошти переходять з однієї стадії кругообігу в іншу, тим менше часу знаходяться вони в товарній і грошовій формі, тим менша сума потрібна будівельній організації. Прискорення обороту — це показник ефективності використання оборотних коштів, одне з важливих джерел економії грошових ресурсів.

Залежно від сукупності дій оборотних коштів показники їх обороту можуть бути загальними і частковими. Останні відображують використання окремих груп або елементів матеріальних ресурсів і впливають на загальний показник обороту всіх оборотних коштів.

Для загальної характеристики оборотних коштів, що знаходяться у розпорядженні будівельної організації в цілому, розраховується загальна норма оборотних коштів(Н_о, %) як відношення їхньої середньорічної величини (ОС) до обсягу виконаних і сплачених будівельно-монтажних робіт (ОР) за їхньою кошторисною вартістю

Ступінь використання оборотних коштів характеризується двома основними показниками:

а) коефіцієнтом обертання або числом оборотів коштів за повний період;

б) середньою тривалістю одного обороту в днях.

Коефіцієнт обертання являє собою відношення обсягу виконаних і сплачених робіт до середнього розміру оборотних коштів, використаних на ці роботи:

К_0Б= ОР/ ОС

Середня тривалість одного обороту дорівнює відношенню тривалості обороту в днях (Т_0Б) до коефіцієнта оборотності ( К_0Б )

Д= Т_0Б/ К_0Б= Т_0Б* ОС/ ОР

Показники оборотності коштів залежать від їх середніх залишків і величини обороту відповідного періоду. Так, для розрахунку середньорічних залишків до напівсуми їх на початок і на кінець року додають залишки на початок кожного з останніх 11 місяців (з 1 лютого по 1 грудня) і отриманий результат ділять на 12. При визначенні оборотності коштів за один оборот прийма­ється виручка від реалізації замовнику продукції, тобто виконаних будівельно-монтажних робіт за їхньою кошторисною вартістю, а також вартість продукції (послуг) допоміжних виробництв, що знаходяться на балансі підрядної організації, і реалізована на сторону.

Поряд із загальними показниками оборотності оборотних коштів розглядаються часткові показники за певними елементами — наприклад, за виробничими запасами, незавершеним будівництвом. Розрахунками визначається основна частина кожного елемента у загальній тривалості обороту коштів підрядної організації і, відповідно, розмір вивільнених (або додатково залучених) оборотних коштів у зв'язку з прискоренням (уповільненням) їхньої оборотності за кожним елементом.

Розраховуючи часткові показники, потрібно мати на увазі, що середні залишки оборотних коштів визначаються за конкретним елементом, а величина обороту і кількість днів розрахункового періоду залишаються такими самими, що й у розрахунках загаль­них показників оборотності.

Внаслідок прискорення оборотності оборотних коштів відбувається вивільнення їх і виникає можливість використання в інших напрямах господарської діяльності. Вивільнення коштів може бути абсолютним і відносним. Абсолютне свідчить про скорочення фактичних середніх залишків оборотних коштів за звітний період порівняно із середніми залишками за попередній (базисний) при тому самому обороті або його збільшенні. Відносне вивільнення коштів виникає тоді, коли темп зростання обороту у звітному періоді випереджає темп зростання середніх залишків оборотних коштів.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів. Управління оборотними коштами підприємства має забезпечувати баланс між ризиком втрати ліквідності та ефективністю виробничо-господарської діяльності, що характеризується показниками рентабельності.

Цей процес необхідний для вирішення двох основних завдань:

1) забезпечення платоспроможності. Підприємство, що не має достатнього рівня оборотних коштів, може зіткнутися з ризиком неплатоспроможності;

2) забезпечення прийнятного обсягу, структури та рентабельності активів.

Отже, можна визначити основні завдання у сфері управління оборотними коштами з урахуванням ризиків. Це:

• мінімізація поточної кредиторської заборгованості. Завдання спрямоване на скорочення ризику ліквідності. Такий підхід потребує використання довгострокових джерел і власного капіталу для фінансування більшої частки оборотних коштів;

• мінімізація сукупних витрат фінансування. При цьому перевагу віддають короткотерміновій кредиторській заборгованості як джерелу покриття оборотних активів;

• максимізація повної вартості підприємства. Це завдання включає управління оборотними коштами до загальної стратегії управління капіталом підприємства.