Тема 6. ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ

2. Способи та форми залучення іноземних інвестицій

Основними формами здійснення іноземних інвестицій є:

- часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними й фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

- створення підприємств, що повністю належать іноземним інве­сторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

- придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використан­ня природних ресурсів на території України;

- придбання інших майнових прав;

- господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

- в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Найпоширенішою формою іноземних інвестицій в Україні є спільні підприємства або підприємства з іноземними інвестиціями — це підприємство (організація) будь-якої організацій­но-правової форми, створене відповідно до законодавства Ук­раїни, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його на­явності, становить не менше 10 відсотків. Підприємство набирає статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахуван­ня іноземної інвестиції на його баланс.

При здійсненні іноземних інвестицій інвестор має враху­вати їх специфіку, а саме:

□ Психологічні бар'єри. Психологічні бар'єри обумовлені незнан­ням економіки, політики та культури інших країн, іноземних мов, методів торгівлі на фінансових ринках, порядку звітності та інше. Тому іноземні інвестори здійснюють свою діяльність через брокерів відповідних національних ринків.

□ Інформаційні проблеми. В інвестора можуть виникати пробле­ми з одержанням інформації про іноземні ринки та емітентів. Найчастіше для одержання інформації для іноземних інвести­цій використовуються такі міжнародні інформаційні системи:

- інформаційні системи Reuters. Telerate, Tenfore, Forex. які не тільки повідомляють новини, але й приводять ціни по окремим ринкам та цінним паперам;

- спеціальні цінові системи Exshar, Telekurs та інші, які дають повну інформацію по усім світовим ринкам, зокрема, дані про рух капіталів та дивідендів;

- спеціальні пакети комп'ютерних програм (Datastream), які за­безпечують дані з котировок цінних паперів та надають допо­могу при фінансовому аналізі.

□ Юридичні проблеми. В різних країнах можуть існувати юри­дичні проблеми для іноземних інвесторів, при розміщенні їх капіталу та повернення його з одержаним доходом, включаю­чи особливості оподаткування. У зв'язку з цим іноземному інвестору слід грунтовно вивчити законодавчу та нормативну базу країни, куди вкладатимуться кошти.

□ Додаткові витрати. Іноземні інвестиції як правило пов'язані з додатковими витратами, які включають у себе: більші комісійні посередникам на іноземних ринках; більшу плату за оформлення угод; більшу плату керуючим портфелем інозем­них інвестицій.

□ Ризики іноземних інвестицій. Ризики, пов'язані з іноземними інвестиціями, включають, по-перше, ризики національних ринків, тобто загальні ризики для усіх інвесторів — резидентів та нерезидентів. Наприклад, інвестори з країн із розвиненою економікою можуть зіткнутися з такими ризиками як політич­на нестабільність, корупція, недосконале податкове законодав­ство та законодавство про права власності акціонерів, погане інформаційне забезпечення, недостатній рівень корпоративно­го управління, низька ефективність роботи юридичної та адміністративної систем. По-друге, додаткові ризики для нере­зидентів пов'язані з можливим введенням обмежень на їх діяльність та вивіз капіталу та доходу. По-третє, існують ризи­ки падіння курсів іноземних валют, що призводить до зменшення доходності інвестицій у перерахунку на валюту інвестора.

Таким чином, враховуючи специфіку та особливості іно­земних інвестицій інвестор, який має намір здійснити їх, повинен:

■ ґрунтовно проаналізувати стан та структуру міжнародного ринку інвестицій;

■ вивчити характеристики та особливості цінних паперів, які обертаються на різних національних ринках;

■ визначити основні показники, які характеризують ринок інвестицій та їх проаналізувати в динаміці;

■ проаналізувати інформацію з засобів масової інформації про ринки інвестицій їх структуру;

■ визначити фактори, які впливають на ціни активів на міжна­родних ринках, та про їх взаємозв'язок;

■ визначити методи та інструменти зменшення ризику іноземних інвестицій;

■ визначити показники якості (доходності) портфеля іноземних інвестицій.

Міжнародна інвестиційна діяльність — це сукупність практичних дій суб'єктів по вкладенню інвестицій за рубіж та іно­земних інвестицій. Вона перерозподіляє у просторі і часі ресурси між окремими суб'єктами й об'єктами різних країн. Зрозуміло, що головним суб'єктом інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладення коштів є інвестор. Його іноземна діяльність зумовлена розвитком господарських зв'язків між кра­їнами світу, і залежить вона як від об'єктивних економічних за­конів, так і від політико-економічної мети діяльності національ­них держав у світовому політичному та господарському просторі.

Здійснюється міжнародна інвестиційна діяльність у двох напрямках: вивезення капіталу та залучення іноземних інвестицій.

Вивезення капіталу зумовлюється під дією таких чинників:

• надлишком капіталів у країні (низькі норми прибутку, чи брак відповідної економічної структури для застосування ка­піталів.)

• потребою у нових ринках збуту, сировини.

• формування певного рівня конкурентноспроможної економі­ки.

• міжнародний поділ праці.

• транс націоналізація економіки.

• пошук стабільних умов застосування капіталів.

Необхідність залучення іноземних інвестицій виникає за:

• обмеженості внутрішніх інвестиційних ресурсів;

• низької інвестиційної активності власних інвесторів;

• необхідності забезпечення разом з інвестиціями нової техніки та технології;

• бажання створити конкурентноспроможну економіку та ос­воїти світові ринки;

• потреби в модернізації соціальної інфраструктури суспільства.

Головною мстою приватний іноземних інвестицій є екс­порт інвестиційного капіталу за кордон у грошовій або товарній формі з метою отримання прибутку чи розширення економічно­го впливу.

Головною метою державний іноземних інвестицій є створення правових, економічних та організаційних умов для сталого розвитку економіки країни, куди вкладаються інвестиції.

Основу підприємницького капіталу становлять прямі та портфельні інвестиції.

Прямі інвестиції— це вкладення у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль інвестора або його участь в управ­лінні підприємством. Прямими інвестиціями є як первинні вкла­дення так і реінвестиції. крім того до них відносять всі внутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позичок між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями.

Масштаби прямих інвестицій і темпи їх вкладання зале­жать від обсягів капіталів країн донорів і змін в економіці, юрис­дикції, внутрішнього господарського механізму країн, що прийма­ють іноземний капітал. Створення необхідних умов для сприятливого клімату для залучення прямого, реального капіталу – це комплексна проблема, яка містить у собі економічну, соціальну, політичну й технічну складові. Світовий досвід доводить, що умо­ви іноземним інвесторам створюються за допомогою економічних та соціальних заходів, юридичних норм, що є складовою інвес­тиційного законодавства держави, яка приймає капітал; міжна­родних договорів; інвестиційних договорів між іноземним інвесто­ром і державою, яка приймає; страхових полюсів при страхуванні інвестицій у національних та міжнародних страхових організаціях. Виходячи з цих умов, прямі інвестиції можуть здійснювати­ся в таких формах:

Інвестиції в Україні можуть здійснюватися у таких формах:

· часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

· створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

· придбання нерухомого чи рухомого майна шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

· придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

· придбання інших майнових прав;

· господарська (підприємницька) діяльність на основі угод про розподіл продукції;

· інші форми, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Основною правовою формою здійснення інвестицій є договір. Тому під час здійснення інвестиційної діяльності застосовуються норми договірного права, зокрема, щодо власне інвестиційних договорів, засновницьких договорів, договорів купівлі-продажу, угод про розподіл продукції тощо. Україна гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів.