Тема 7. Взаємовиключні альтернативи та нормування капіталу

2. Джерела формування капіталу

Кругообіг (обіг) капіталу — безперервний процес його руху, що супроводжується послідовним переходом однієї форми в іншу. Капітал на підприємстві в процесі виробництва під час його кругообігу функціонує в трьох основних формах — грошовій, виробничій і товарній. У процесі кругообігу капітал підприємства проходить три стадії. Стадія кругообігу характеризує період перебування капіталу в одній зі своїх специфічних форм до початку його перетворення в іншу функціональну форму. На першому етапі капітал у грошовій формі авансується в конкретні фактори виробництва - засоби виробництва, предмети праці, тобто в оборотні активи (оборотні та необоротні), перетворюючись у виробничу форму. На другому етапі виробничий капітал у процесі виробництва перетворюється на товарну форму (до якої також відноситься форма вироблених послуг). На третьому етапі товарний капітал під час реалізації вироблених товарів і послуг перетворюється на грошовий капітал. Протягом одного циклу обороту капітал, авансований у виробництво, повертається до своєї початкової форми.
Повний кругообіг капіталу характеризується:
1) його тривалість у часі;
2) зміна загального розміру капіталу підприємства.
Тривалість одного обороту капіталу підприємства характеризує період
час, протягом якого здійснюється повний цикл його обігу. Це так
визначається як відношення середньої величини капіталу підприємства до ст
середньорічний (середньомісячний, середньодобовий) обсяг реалізації її
продуктів. (Відповідно тривалість обороту капіталу в роках,
місяців, днів).
Зміна сукупної вартості капіталу за один оборот характеризується терміном “вартісний кругообіг капіталу”.
Рух вартісного кругообігу капіталу підприємства здійснюється по спіралі.
У процесі цього руху підприємство може за рахунок прибуткового використання в
капіталу в окремі періоди, збільшують свою загальну вартість або частково втрачають її за рахунок
збиткова господарська діяльність.
Рух циклу вартості капіталу служить важливим показником темпів розвитку конкретного підприємства, динаміки його ринкової вартості та конкурентної позиції.

Загалом формування інвестиційних ресурсів є досить складним процесом. Головним у процесі формування інвестиційних ресурсів є визначення їх джерел

Джерела капіталу прийнято поділяти на:
1) внутрішній. Використовуються найчастіше для фінансування невеликих проектів (наприклад, впровадження системи стандартів якості, модернізація деяких видів обладнання, модифікація продукції тощо). Серед них виділяють:
- статутний капітал. Формується як за рахунок коштів акціонерів, так і за рахунок доходів від майна (споруди, будівлі, транспортні засоби, обладнання, сировина), цінних паперів та іншого;
- прибуток (після сплати податків) - йому належить важливе місце в сукупності внутрішніх джерел фінансових ресурсів. Він складає більшу частину власних фінансових ресурсів, забезпечує зростання власного капіталу;
- продаж активів. Активи підприємства — матеріальні елементи, які беруть безпосередню участь у процесі виробництва (машини, верстати, обладнання, інструменти, прилади, господарський інвентар, будівлі, споруди, транспортні засоби тощо). Підприємство може продати активи, якщо в них немає потреби, або якщо воно хоче отримати додаткові кошти, які можна спрямувати на інвестиційні цілі;
- зменшення оборотних коштів. Оборотний капітал — це частина капіталу підприємства, інвестована в його оборотні активи (грошові кошти та їх еквіваленти, інші активи, призначені для продажу або споживання протягом періоду, що не перевищує одного року). Реалізація цих оборотних активів може принести підприємству певний прибуток, який є джерелом інвестиційних ресурсів;
- амортизаційні відрахування відіграють значну роль у складі внутрішніх джерел фінансування проекту, особливо для підприємств з високою вартістю капіталу та нематеріальних активів. Економічна роль амортизації полягає у фактичному відшкодуванні операційних основних фондів, крім того, відповідні амортизаційні відрахування відображають реальний знос основного капіталу в процесі виробництва та надання послуг і застосовуються на витрати суб'єктів господарювання;

2) зовнішні, які прийнято поділяти на:
а) кредитні кошти:
- банківські кредити (у тому числі факторингові, форфейтингові, іпотечні) - суть полягає в тому, що фізична або юридична особа отримує гроші або товари в кредит на певних умовах їх повернення (термін, ставка банківського кредиту, мета кредиту, забезпечення);
- комерційний кредит - отримується на будь-якому підприємстві, яке має можливість надати такий кредит. Між продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником) укладається відповідний безготівковий договір, документом якого є вексель;
- лізинг - це один із способів інвестування, коли 

коли компанія, маючи вільні фінансові ресурси, може брати участь у фінансуванні бізнес-проектів інших компаній (найчастіше малих і середніх), коштів яких недостатньо для повномасштабного фінансування цих проектів. Застосовується при вирішенні завдання швидкого промислового освоєння серйозних технічних новинок, що вимагає придбання дорогого обладнання;
- франчайзинг - це найбільш повна фінансова схема залучення інвестиційних ресурсів у процесі тиражування інноваційних проектів, що пройшли апробацію на ринку. Він передбачає взаємодію двох сторін — франчайзера (сторона, яка є власником певного нематеріального ресурсу і диктує умови договору) і франчайзі (сторона, яка готова виготовляти продукцію за технологією та умовами, запропонованими франчайзер);
- безпроцентні позики - можуть надаватися, як юридичними, так і фізичними особами, за умови повернення основної суми позики без сплати відсотків (як правило, даний вид позики надається зацікавленими особами);
- пайова участь, створення спільних підприємств - це механізм формування капіталу підприємств за рахунок внесків суб'єктів підприємницької діяльності на умовах розподілу прав і обов'язків в управлінні підприємством;
- спеціальні фонди та програми - забезпечують цільову підтримку підприємств і, таким чином, стимулюють розвиток окремих галузей народного господарства;
- випуск боргових цінних паперів - випуск облігацій, векселів, ощадних сертифікатів та інших цінних паперів;
б) залучені кошти є способом збільшення власного капіталу, оскільки вони не повертаються людям, які їх надали. Формами залучення коштів є:
- емісія акцій - спосіб залучення інвестицій шляхом додаткової емісії акцій організації. Доступні лише тим з них, які мають організаційно-правову форму приватних (закритих) або публічних (відкритих) акціонерних товариств. Поширений в економічно розвинених країнах, але не популярний в Україні, зокрема через недостатній розвиток фондового ринку. Це джерело платне, оскільки акціонери купують акції в очікуванні дивідендів. Недостатній розмір дивідендів може призвести до того, що додаткова емісія акцій для фінансування інноваційного інвестиційного проекту не буде розміщена. Тому всі обставини, пов'язані з додатковим випуском акцій, повинні бути ретельно проаналізовані та зважені;
- інвестиції державних програм - у цьому випадку між підприємством і державою виникають певні економічні відносини, які виражаються або в купівлі підприємством державних цінних паперів, або в отриманні бюджетних чи позабюджетних позик від держави;
- кошти благодійних фондів;

в) безоплатне фінансування ґрунтується на отриманні коштів з бюджетів різних рівнів та коштів від об'єднань громадян без зобов'язання повернення. Формами безкоштовного фінансування є:
- кошти централізованих об'єднань громадян;
– бюджетні інвестиційні призначення;
– кошти позабюджетних фондів.
Джерела формування інвестиційних ресурсів є визначальними для вибору методів їх фінансування. Вибір методів формування інвестиційних ресурсів залежить від їх необхідного обсягу, тривалості інвестиційного проекту, інтересів власників та інших зацікавлених сторін, підтримки держави та органів місцевого самоврядування.
Враховуючи зазначені фактори, до основних методів фінансування інвестиційної діяльності підприємства в порядку їх пріоритетності для суб’єктів господарювання належать самофінансування; боргове фінансування; акціонування; фінансування за рахунок державних субсидій та змішане.
Для вітчизняних підприємств характерна мобілізація внутрішніх джерел, тобто самофінансування. Проте дуже часто самофінансування здійснюється у прихованій формі, оскільки кошти вітчизняних інвесторів повертаються в Україну через офшорні зони у вигляді іноземних інвестицій, хоча реальним інвестором може бути сам власник підприємства.