ТЕМА 13. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ЕТИКА У МЕНЕДЖМЕНТІ

3. Стиль, манери та імідж ділової людини. Модель менеджера.

У зв’язку з кардинальними змінами в політиці та економіці нашої країни з’явилися такі поняття, як імідж, іміджмейкер.

Імідж - це самопрезентація, конструювання людиною свого образу. Стосовно підприємця - це оцінка оточуючими його морально-особистісних, інтелектуальних, професійних та етичних якостей.

Психологи стверджують, що в людині генетично закладено бажання справити позитивне враження на оточуючих й отримати схвалення своїх дій.

Сьогодення - час великого бізнесу, політизації всіх сторін життя - висунуло й нові вимоги: жити на очах усіх.

Кожен із нас перебуває в ринкових відносинах, щоб «продати» себе, інакше кажучи, отримати хорошу роботу, тому насамперед слід подбати про те, щоб скласти гарне враження про себе. Незалежно від нашого бажання, всі ми є представниками тієї соціальної групи, до якої належимо.

Зовнішній вигляд, одяг, манери можуть розказати, де ви працюєте, скільки заробляєте, на що розраховуєте у майбутньому.

Відомий психолог К. Юнг вважав, що про людину складається враження за личиною, яку вона одягає для того, щоб відповідати вимогам суспільства. Слід відзначити, що фахівці зі створення певного образу (іміджу) людини зовсім не вважають, що робота над ним зводиться лише до створення зовнішнього образу, який маскує реальну сутність індивіду. Вони відзначають, що зовнішній вигляд - це лише стиль, обумовлений внутрішнім складом особистості людини.

Фахівця, який займається створенням образу, називають іміджмейкер, або консультант з іміджу. На Заході, де іміджу приділяють велику увагу, існує широка мережа іміджмейкерів. Наприклад, у США один раз на два роки видається «Покажчик консультантів з особистого іміджу», де перелічуються всі фірми, які надають консультації, в тому числі і з вузівського профілю: стосовно проблем мови, гарних манер, одягу, пси-хологічних стимулів.

Позитивний діловий імідж (за В. Маценко)

У нашій країні ця діяльність ще не надто розповсюджена, та й коштують послуги іміджмейкерів недешево. Ось чому слід самому стати на деякий час «режисером» і сфор¬мувати чітке уявлення про те, яким повинен бути імідж представника саме вашої професії. Визначити психологічний портрет, характерний для нього. Яким він повинен бути - стриманим, замкненим і недовірливим (ідеальні якості, наприклад, для головного бухгалтера) або привітним і послу¬жливим (співробітник служби сервісу).

В американців існує поняття «self-made-man» - людина, яка сама себе створила. Суспільство надає великий діапазон вибору, тому майже все залежить від самої людини.

Деякі поради щодо створення іміджу.

Перший етап формування іміджу пов’язаний із підви¬щенням самооцінки. Самооцінка або, як зазвичай її називають в закордонній психології, особиста компетентність - є могутнім регулятором поведінки. Від неї багато в чому залежить розкриття потенційних можливостей людини. Звичайно, ставлення до себе, закладене в самооцінці, впливає на успіх і в особистому житті, і в ділових стосунках.

Слід відзначити, що людині притаманне коливання самооцінки. Занижена самооцінка сковує людину. Завищена - пов’язана із переоцінкою своїх можливостей, не дозволяє об’єктивно оцінювати ситуацію і себе в ній. Самооцінка може змінюватися під впливом різних факторів.

Цікавий експеримент провели американські вчені. Людям, які бажали посісти певну посаду у фірмі, пропонували само¬стійно оцінити декілька своїх якостей і відзначити їх у спеціальному бланку. Після цього у приймальні з’являвся удаваний претендент на ту ж посаду. В одному випадку це був зі смаком одягнений, самовпевнений, інтелігентний чоловік із «дипломатом» («містер Охайність»), в іншому - людина у брудній сорочці, з неохайним волоссям, у стоптаних черевиках («містер Бруднуля»), Після цього претенденти повторно заповнили самооцінні бланки. Виявилося, що після зустрічі з «містером Охайність» рівень самооцінки знижувався, а з «містером Бруднулею» - підвищувався. Справа в тому, що люди мимоволі порівнюють себе з іншими і оцінюють на підставі цього порівняння. Ось чому слід досягти того, щоб самооцінка була об’єктивною.

Для цього підприємець повинен полюбити себе. Кожна людина має свої характерні особливості: зріст, статуру, риси обличчя. Їх можна підкреслити або, якщо потрібно, зама¬скувати. Це можна зробити різними способами: починаючи з підтримання хорошої спортивної форми та закінчуючи вико-ристанням декоративної косметики.

Підприємець повинен навчитися носити гарний одяг, і якщо елегантність стане його плоттю й кров’ю, він почне тактовно ставитися до інших, поважати їхні погляди та думки. Можна впевнено стверджувати, що чим глибше новий образ проникає в особистість, тим більше він на неї впливає.

Після того, як підприємець переконається, що його зовнішній вигляд позитивно сприймається оточуючими, слід звернути увагу на манери, на вміння спілкуватися, бути доброзичливим, привабливим, привітним, викликати довіру в оточуючих.

Однак імідж - це не лише зовнішній вигляд людини. Його визначають і внутрішні якості: заповзятливість, сміливість, цілеспрямованість, творче ставлення до дійсності.

На жаль, самій людині досить важко визначити, як сприймають її оточуючі. Якщо ви бажаєте це з’ясувати, спробуйте розіграти з друзями чи родичами якусь професійну ситуацію. Потім спитайте, яке враження справили на них ваша зовнішність, манери, засоби спілкування. А ще краще - попросіть зняти вас на відео. А потім, переглянувши плівку, критично оцініть свій зовнішній вигляд, ходу, жести, міміку тощо. Якщо перед камерою ви почуваєте себе ніяково, зробіть хоча б фото. З’ясуйте, яка у вас фігура, який одяг. Як підібрані краватка, сумочка, кейс, годинник, окуляри, прикраси? Гармонує це з вашим одягом, із стилем? Який вираз обличчя? Подумайте, яким б ви хотіли бачити себе.

Піднята голова, пряма спина, гарна зачіска, доброзичливий і, водночас, рішучий погляд, у всьому - елегантність та гідність. Приміряйте цей імідж. Якщо сподобалося, то починайте вже зараз жити з високою самооцінкою.

Наскільки важливо мати імідж для людини, яка робить кар’єру? Настільки, щоб зробити його центральним об’єктом вашої постійної уваги, якщо, звісно, ви намагаєтеся справити враження на оточуючих: роботодавця, колег, партнерів, клієнтів.

У книзі «Приз - ваша голова» Г. Фрідман відмічає: «І зараз перевага надається людині з витонченим вихованням. Це факт, і нікуди від нього не подітися. Перше враження - у тому числі одяг і постава - означає дуже багато».

Подолання психології соціальної інертності перш за все стосується підприємця. Без живої ініціативи, новаторства, творчого підходу, заповзятливості неможливо вирішити проблеми в сучасному діловому житті.

Заповзятливість є однією з важливих рис ділової людини. Фахівці виокремлюють такі її основні якості:

- самостійність та нестандартність поведінки;

- наполегливість у досягненні мети, ініціативність;

- діловитість та практичність;

- сміливість та винахідливість;

- суперництво та готовність до ризику;

- орієнтація на досягнення вищих результатів;

- ефективне використання наявних факторів.

Вживати заходів, здійснювати будь-які кардинальні зміни, ризикувати може лише власник засобів виробництва - підприємець.

Цікава етимологія слова «заповзятливий». У словнику В. Даля заповзятливий трактується як схильний, здатний до комерційної діяльності, сміливий, рішучий, відважний у справах.

Успіх справи здебільшого залежить від заповзятливості підприємця, це впливає на його оцінку та рейтинг. Нині, як відзначають багато фахівців, відчувається дефіцит заповзятливих новаторів. Слід розрізняти поняття «творчість» і «заповзятливість». Творчість означає вигадувати щось нове, а заповзятливість - робити нове, брати на себе відповідальність, іноді ризикуючи при цьому.

М. Вудкок та Д. Френсіс визначили сім головних чинників, що обмежують або зводять нанівець творчі та новаторські здібності підприємця:

Стійкі звички. Всі люди мають певні стереотипи і в роботі, і в мисленні, але звички можуть бути ворогами творчості. Необхідно знати стійкі звички, що перешкоджають роботі.

Зайва напруженість. У своїх творчих зусиллях ми часто стикаємось із почуттям невпевненості та розпачу. Люди, які знаходяться у стані напруги, намагаються стиму¬лювати себе, дотримуючись певних правил і норм, тобто, їхній творчий потенціал використовується не повністю.

Недостатня цілеспрямованість. Кажуть, що жодне відкриття не відбулося б, якби не усвідомлене прагнення до змін.

Недостатні можливості. Багато історичних відкриттів не були зроблені через те, що певна частина людей хворіє, перебуває у в’язницях тощо. Крім того, більшість людей витрачає багато зусиль на вирішення буденних проблем.

Надмірна серйозність. Щоб творчо виявити себе, часто необхідно «погратися» з ідеями; іноді рішення, що шукаєш, знаходиться серед найбільш ексцентричних та неймовірних припущень. Недостатність ігрової установки ускладнює також спілкування з оточуючими.

Неадекватна методологія. Послаблює творчі зусилля відсутність відповідного ефективного методу вирішення проблеми. Творчий процес слід вивчати й аналізувати для того, щоб отримати необхідні навички та розвивати відповідні методи.

Психологія новаторства свідчить, що творчості насамперед заважає неефективна організація особистої праці та від¬сутність пріоритетів.

Зовнішній вигляд ділової людини (одяг, постава, хода та манери).

Специфіка підприємницької діяльності висуває досить високі вимоги до зовнішнього вигляду її учасників. Зовнішній вигляд ділової людини - це перший крок до успіху, образно кажучи, костюм потенційного партнера є кодом, який свідчить про рівень надійності і респектабельності.

У книзі «Ключі від влади» У. Сорлбі пише: «Не існує, певно, іншої такої сфери людської діяльності, де б наш стан і спосіб життя виявлялися так відверто, як у нашій манері подавати себе оточуючим через свій одяг... Від того, як ви вирішите себе «упакувати», залежатиме, чи слухатимуть вас інші люди, чи зможете ви керувати ними, а то й «вертіти» за своїм бажанням». Рокфеллер, наприклад, розпочав свій бізнес з того, що придбав собі на останні гроші дорогий костюм і став членом гольф-клубу.

Охайний, зі смаком одягнений, підтягнутий - це образ ділової людини. Справа не у вишуканості смаку, секрет в іншому - зовнішність такої людини свідчить про вимогливість до себе й повагу до інших.

Слід пам’ятати, що зовнішній вигляд та манери завжди привертають увагу. Тому стежте за собою. Головне - це почуття міри як в одязі, так і в поведінці. Будь-яке відхилення від прийнятих норм дратує оточуючих і «працює» проти вас. Намагайтеся не бути занадто гучним та заповзятим або навпаки - тихим і байдужим.

Звертайте увагу на враження, яке ви справляєте на оточуючих.

• Класичний костюм бізнесмена

Зовнішній вигляд бізнесмена, його одяг є одним із важливих елементів його успішної діяльності. Як не дивно, сучасний діловий світ консервативний у питаннях моди, тому своєму гардеробу слід приділити певну увагу.

Як і в інших професійних групах, у підприємців виро¬бився певний стереотип щодо одягу. В офісі та на офіційних зустрічах потрібний діловий костюм, обов’язковим елементом якого є піджак. Відповідно до моди або смаку він може бути однобортним, двобортним, бажано класичного силуету. Костюм може бути однокольоровим, смугастим чи картатим без контрастів.

Останнім часом став популярним так званий «американський» стиль: піджак і брюки різні за кольором. Це дуже зручно, але бажано, щоб піджак не був яскравим: зеленим, червоним - це ознака клубного стилю.

На ділові переговори рекомендується одягати однокольорові костюми сірого, темно-сірого, темно-синього кольорів. Найбільш розповсюдженим є костюм-двійка, але допускається і костюм-трійка.

Колір та фактура тканини піджака або костюма змінюється залежно від пори року: влітку кольори світліші, а тканина тонша, ніж зимою. Чорний костюм призначений тільки для урочистих заходів.

Нижній ґудзик піджака ніколи не застібається. Всі інші в офіційній обстановці обов’язково мають бути застебнуті. Танцюють теж лише у застебнутому піджаку. Розстебнути його, за правилами етикету, можна, коли знаходишся за столом або у глядацькій залі. Знімати піджак на офіційних заходах можна тільки після того, як це зробив господар, почесний гість - словом, перша особа на прийомі. У гостях можна зняти піджак, не очікуючи, коли це зробить господар, Однак вихована людина завжди спитає на це дозволу.

Решта компонентів одягу підбирається під костюм. Особлива увага приділяється краватці. Так склалося, що про вміння чоловіка одягатися судять насамперед по краватці та сорочці.

Правило підбору дуже просте: краватка повинна гармо¬ніювати за кольором із костюмом, сорочкою або бути конт¬растною. Наприклад, до смугастого, картатого тощо костюму личить однокольорова краватка, до однокольорового костюму - краватка з візерунком.

Якщо сорочка однокольорова (крім білої), бажано, щоб краватка поєднувалася з нею за кольором. У всіх інших випадках краватка має бути темніша за сорочку і світліша за піджак.

Готуючись до ділових переговорів, краще одягти сіру, синьо-червону, темно-бордову краватку. За кольором чи візерунком краватки можна дізнатися про характер чи настрій партнера: червоний візерунок на темному фоні свідчить про впевненість, цілеспрямованість; сині, темно-коричневі кра-ватки з вкрапленнями червоного та смарагдового кольору свідчать про доброзичливість, готовність до співробітництва; сірі підкреслюють розважливість. Яскраво-червоні краватки виражають експресивність, деяку непослідовність. Поєднання яскраво-червоного кольору з жовтим свідчить про схильність до ризику, наполегливість у обстоюванні власної точки зору. Яскрава краватка з авангардним малюнком створює певний емоційний тиск, іноді може дратувати співрозмовника. Надзвичайно елегантний вигляд створює комплект краватки та носовика (кінчик якого виглядає з нагрудної кишені).

До вечірнього темного костюму пасує шовкова краватка. Краватку-метелик одягають тільки на офіційні заходи, а чорну крепову краватку - на похоронну чи поминальну церемонії.

Краватку не прийнято одягати до спортивної, вовняної сорочки або сорочки, що носять навипуск.

Ширина краватки, як правило, має бути прямо пропор¬ційна розміру піджака (чим ширше у плечах чоловік, тим ширша краватка). Краватка не повинна звисати нижче пояса. Класичний варіант - це коли краватка трохи не доходить до пояса брюк.

І головне, краватка повинна бути зав’язана охайно і правильно.

Сорочка. Одягати різнокольорові або дуже темні сорочки до ділового костюму не рекомендується. Ідеальною вважається біла сорочка. В інших випадках бажано, щоб сорочка гармоніювала за кольором із піджаком та краваткою.

Журнал «Model of the Season» рекомендує дотриму¬ватися таких правил: носити сорочки з коротким рукавом під піджак не рекомендується, оскільки вважається елегантним, якщо манжети сорочки виглядають із-під рукава (приблизно на два сантиметри). Хоча, звісно, коли на градуснику З5...40° С, природно одягти сорочку із короткими рукавами, ніж бути у костюмі і постійно витирати піт.

Слід пам’ятати, що ні гармонійне поєднання кольорів, ні найкраща та дорога сорочка не справить гарного враження, якщо вона брудна. Свіжість сорочки - головна ознака гарного тону.

Костюм підприємця не буде повним, якщо не згадати про взуття, шкарпетки та деякі аксесуари.

Універсальним вважається чорне взуття. Воно пасує до будь-якого костюма. Влітку до світлого костюма можна одягти світле взуття, але в жодному разі не сандалії. Спортивне взуття: кросівки кеди, капці до костюма одягати не слід. Лаковані черевики на тонкій підошві одягають зі смокінгом чи фраком. І звичайно, взуття має бути чистим й охайним.

Шкарпетки підбирають під колір брюк або взуття, вони не повинні бути яскравими. Білі шкарпетки одягають тільки під спортивне взуття.

Шкарпетки мають бути темніші за брюки і світліші за взуття. Довжина шкарпеток теж має значення: вони повинні бути настільки довгими, щоб не було видно голе тіло, якщо закинути одну ногу на іншу.

Бажано, щоб головний убір гармоніював із верхнім одягом. Капелюхи навесні та влітку носять світлі, восени і взимку - темні.

Шарф, рукавички треба підбирати за кольором до решти одягу. Класичним вважається таке поєднання, коли головний убір, взуття і рукавички однакові за кольором.

Що стосується чоловічих прикрас (каблучки, годинника, запонок, браслета, шпильки до краватки), то тут правило одне - «слід мати почуття міри». Не треба шокувати своїх партнерів великою кількістю прикрас. Україна - європейська країна з превалюванням європейського ділового стилю, тому надмірна кількість прикрас не схвалюється. Необхідно пам’я-тати, що носовик, яким ви користуєтеся, слід мати у кишені брюк. Не можна, щоб із кишень виглядала ручка, олівець, гребінець, окуляри тощо, кишені не повинні випинатися.

Треба пам’ятати, що кожний вид діяльності, кожна ситуація потребує певного одягу. У діловому костюмі не дуже зручно бути на пікніку, а в ресторані - у спортивному одязі.

Зовнішній вигляд ділової людини доповнює зачіска. Звичайно, все залежить від індивідуальних смаків, однак охайна зачіска і чисте волосся мають бути завжди.

Повсякденний одяг ділової жінки

На відміну від чоловіків, жінки більше стежать за модою, вони мають більш широкий вибір щодо фасону одягу і тканини, намагаються бути вишуканими та неповторними. Проте не слід це прагнення доводити до екстравагантності. Вечірні сукні зі звабливого шифону, розкішні брючні костюми з малюнками, що нагадують картини імпресіоністів, цілком підходять для вечірок і коктейлів, поява ж у такому одязі на ділових переговорах, в офісі зовсім не сприятиме кар’єрі.

Діловий одяг жінки, як і чоловіка, відрізняє класичний крій та не дуже яскраві кольори. Про це та інше можна прочитати в літературі з ділового етикету. Реальне ж життя свідчить про те, що стиль одягу бізнес-леді дещо змінився.

«Те як одягаються наші співробітники, - свідчить пра¬цівниця банку, - не передбачено жодними корпоративними правилами. Кожен одягає саме ті речі, які найбільш під¬креслюють його стиль, не епатуючи при цьому клієнтів і не стомлюючи своїм виглядом «синьої панчохи».

Співробітники одного з великих банків України (члени правління, звісно, не враховуються) одягають шкіряні піджаки, облягаючі блузи, помірно яскраве вбрання, а також трикотаж, який вважається одягом для відпочинку.

Нема нічого поганого в тому, що ділові жінки перестали неухильно дотримуватися вимог щодо ділового одягу. Сучасна ділова жінка може дозволити собі порушити ці вимоги.

Проте дещо залишається незмінним: багатофункціональність елементів одягу, охайність, необхідність часто міняти вбрання.

Не бажано ходити в одному й тому ж одязі два-три дні підряд. Однак це зовсім не означає, що треба кардинально змінювати одяг. Ні, можна замінити або додати лише одну деталь (хустку, жилет тощо) і костюм набуде іншого вигляду.

Нині у повсякденному діловому гардеробі можуть бути не лише сині та чорні англійські костюми, але й різнокольо¬рові спідниці (від міді до максі), брюки, різноманітні жилети (не надто яскраві) у міру декольтовані блузи, плаття без рукавів або з рукавами три чверті. Все частіше ділова жінка віддає перевагу трикотажному кардигану, жакету-сорочці, яку можна носити зверху плаття-«футляра», трикотажного топу або шовкового джемпера. Дуже доречно для ділових пані увійшли в моду, а точніше повернулися з 70-х років, плаття-сорочки і приталені англійські плащі-тренчкоти.

Щодо кольору, то з ним не слід занадто експериментувати, пам’ятаючи правило «Все до міри». Надто яскравий одяг у будь-якому офісі, офіційній установі буде моветоном. Оливковий, зелений, бежевий, коричневий, рубіновий, тера¬котовий - чудова альтернатива чорному і темно-синьому кольорам. Особливої уваги заслуговує золотисто-жовтий, цей колір майже ніколи не виходить із моди, тому що вважається кольором успіху і добробуту.

Не останню роль у зовнішності ділової жінки відіграють зачіска, макіяж, взуття та аксесуари. Вони повинні органічно доповнювати діловий костюм.

Зачіска ділової жінки має бути строгою та елегантною. У робочій обстановці надто вишукані зачіски не зовсім доречні. Не слід фарбувати волосся в авангардні кольори (помаранчевий, синій, фіолетовий), колір волосся повинен гармоніювати із кольором шкіри обличчя й очами.

Косметика, макіяж завжди підкреслюють характер жінки. Ділова жінка повинна мати бадьорий, рішучий та впевнений вигляд. Денний макіяж має бути неяскравим (мінімум туші для вій, тіні, помада - не надто яскрава). Спеціалісти радять купувати більше профілактичної косметики, ніж декоративної. Користуватися парфумами слід стримано, запах має бути ледь відчутним. Діловим жінкам краще надавати перевагу парфумам солідних фірм. Це завжди справляє позитивне враження.

Не слід нехтувати прикрасами. Каблучки, сережки, браслети, ланцюжки - все це завжди підкреслювало зовнішність жінки, і ділової теж. Проте не варто носити одночасно багато прикрас. Слід пам’ятати, велика кількість прикрас не відповідає іміджу не лише ділової, але й елегантної й осві¬ченої жінки.

Зовнішній вигляд жінки-підприємця підкреслюють також взуття та сумочка.

Деякі поради щодо взуття продиктовані гігієною та практичністю. Увесь день провести на підборах висотою 10-12 см дуже важко, починають боліти ноги, хода стає важкою, псується настрій. Тому краще вибирати взуття із середньою висотою підборів (4-6 см). Чорний колір взуття вважається класичним. Дуже вишукано, коли взуття гармо¬ніює із кольором одягу, сумочки, чи паска.

Зазвичай стандартним взуттям є туфлі. Не варто на роботу з’являтися у капцях або у босоніжках з відкритим верхом (якщо дуже жарко, слід одягати босоніжки із закри¬тим носком).

У більшості розвинених країн обов’язковим елементом ділового одягу жінки є панчохи чи колготи незалежно від пори року. Слід дотримуватися цих вимог. Бажано, щоб колір панчіх не надто контрастував із одягом.

Невід’ємною складовою зовнішнього вигляду ділової жінки є сумочка. Зазвичай в ній зберігаються «секрети» краси і гігієни. Однак ділова жінка має справу з паперами, які повинні бути в належному стані, тому слід мати папку або портфель. У жодному разі не можна класти папери в одно¬разові пакети або в господарський кошик.

Слід зауважити, що головне - це індивідуальність, вміння використовувати одяг за його головним призначенням: приховувати недоліки і підкреслювати кращі риси. Одягатися слід відповідно до місця і часу, віку та специфіки роботи. Це дозволить почувати себе спокійно та впевнено.

Вміння красиво стояти, сидіти, рухатися в усі часи було невід’ємною частиною так званих «гарних манер».

За свідченням лікарів без правильної постави неможлива правильна хода, яка поліпшує роботу легень і серця, надає людині впевненого вигляду, і навпаки, неправильна постава викликає швидку втому, перенапруження м’язів. Психологи вважають, що в очах бізнесменів рішуча хода, правильна постава свідчать про вміння тримати себе в руках, про надійність ділового партнера.

Гарна постава - це рівна спина, ненапружені розправлені плечі, високо піднята голова.

Коли йдете, слід ставити ногу на п’яту під кутом 45° до поверхні землі. Довжина кроку повинна бути постійною. Не слід «дріботіти» й робити надто широкі кроки.

Для того, щоб виробити і зберегти правильну поставу, ходу, важливо бути у хорошій фізичній формі. Якщо немає можливості займатися спортом, то принаймні для ранкової гімнастики можна знайти час.

Необхідно вчитися красиво ходити, вміти легко і гарно підніматися і спускатися сходами.

Треба вміти правильно сидіти, особливо жінці. Не слід класти ногу на ногу, коли сидите на стільці чи в низькому кріслі. Ноги треба тримати, притиснувши коліна одне до одного, трохи схиливши вбік, чи легко схрестити ноги в щиколотках.

Під час посадки в автомобіль жінка спершу сідає на сидіння, а потім переносить ноги; виходячи з авто, навпаки спочатку ставить ноги на асфальт, а потім підіймається із сидіння.

Дуже часто людина не знає, як тримати руки. На перший погляд, дуже зручно тримати їх у кишенях, та чи припустимо це з точки зору етикету? Тримати одну руку в кишені піджака не суперечить правилам етикету. Про те, щоб тримати обидві руки в кишенях брюк під час розмови з іншою людиною, не може бути й мови! Це правило розповсюджується також і на жінок.

Неприпустимо розмахувати руками під час ходи або енергійно жестикулювати під час бесіди. Стукати по столу просто вульгарно, не кажучи вже про те, що це не аргумент у суперечці.

Всі жести повинні бути стриманими й доцільними.

Не слід захоплюватися і класти ногу на ногу, щоб щико¬лотка однієї була на коліні іншої, так званий «американський варіант». Якщо ви сидите, поклавши ногу на ногу, не слід розкачувати нею та обіймати руками коліно.

Небажано сидіти у кріслі або дивані «розкинувшись», відкинувши голову на подушки; розгойдуватися на стільці; сидіти на краю стільця, крісла, дивана; гойдати колінами під час розмови.

На бильце крісла можна присісти (якщо ви абсолютно впевнені, що воно вас витримає) тільки у колі друзів. Це неприпустимо, якщо у кріслі сидить малознайома вам людина або жінка, до якої ви звертаєтесь на «ви».

Всі рефлекторні дії обов’язково слід контролювати. Позіхати - це моветон. Вихована людина у цьому випадку завжди прикриє рота рукою і обов’язково вибачиться. Кашель, як правило, стримати дуже важко, тому слід також прикривати рота рукою, при різкому кашлі - користуючись носовичком. Висякатися слід тихенько, легко «дунувши» у носовичок. Зовсім неприпустимо постійно «шморгати» носом або гучно сякатися.

Важлива умова професіоналізму керівника   культура ділового спілкування.

Уміння продуктивно спілкуватися - важлива професійна якість, необхідний елемент культури бізнесмена, підприємця, їм щодня доводиться зустрічатися з десятками і сотнями людей, вітчизняними і зарубіжними партнерами, клієнтами, налагоджувати відносини зі співробітниками. У багатьох випадках саме через незнання особливостей ділового спілку¬вання виникає маса непорозумінь, а часом - конфліктів.

Спілкування є однією з центральних проблем, через призму якої вивчаються питання сприйняття й розуміння людьми одне одного: лідерство й керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше зрозуміти процеси міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин.

Спілкування - це універсальний засіб пізнання себе та інших. «Кожний з нас народжується людиною, а особи¬стістю, тобто мислячою істотою зі своєю точкою зору, стає в соціумі. Основним чинником цього унікального процесу є спілкування».

Оцінюючи роль спілкування у сфері бізнесу, Дж. Рокфелер писав: «Вміння спілкуватися з людьми - це товар, який можна придбати так само, як ми купуємо чай або каву... Але я плачу за таке вміння більше, ніж за будь-що інше у світі». Напевно, у нього були підстави це стверджувати, тому що сама сфера бізнесу побудована на вмінні продуктивно спілку¬ватися, від цього вміння залежать прибутки, і навпаки - невміння спілкуватися призводить до збитків.

Менеджери, керівники витрачають на спілкування 50-90% робочого часу, щоб реалізувати свою роль у міжособистісних взаєминах, інформаційному обміні, процесі прийняття рішень, виконанні управлінських функцій планування, організації та контролю. Спілкування для них є процесом, який пов’язує всі основні види управління. Ось чому 75% американських, 63% англійських і 85% японських підприємців вважають, що неефективне спілкування є основною перешкодою на шляху досягнення позитивного результату в їхній діяльності, тобто нерезультативне спілкування - одна з основних причин виникнення проблем.

Спілкування є основою маркетингу, його головним методом. Фахівці-маркетологи повинні вивчати запити та поба¬жання споживачів безпосередньо, так би мовити, з «перших рук». А для цього необхідно зустрічатися з клієнтами осо¬бисто. Кожен із них має свої психологічні особливості, характер, темперамент, звички тощо, до кожного треба знайти свій підхід. Це дуже важко зробити лише за рахунок ентузіазму та інтуїції, необхідні знання про природу та культуру спілкування.

Спілкування як засіб взаємодії між людьми вивчалося здавна, ще на так званому рівні «празнань» у Давньому Єгипті, Китаї, індійськими жерцями, слов’янськими волхвами. Перші наукові дослідження проблем спілкування знаходимо у давньо¬грецькій філософії та етиці (Сократ, Платон, Аристотель). За час, що минув, і донині зроблено багато відкриттів, виникли наукові теорії та школи, завдяки яким ми маємо достатнє уявлення про природу і сутність спілкування.

Вивчення феномену спілкування базується на знаннях із філософії, етики, психології, соціології, медицини, педагогіки.

У 20-х роках XX ст. виникла соціальна психологія - наука про спілкування.

Спілкування можна визначити як складний багатогран¬ний процес встановлення та розвитку контактів між людьми під час їх спільної життєдіяльності. Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, узагаль-неннями, думками, почуттями, тому спілкування включає три основні аспекти.

Існують різні рівні спілкування:

• індивідуальне (міжособистісне);

• групове;

• масове;

У спілкуванні виокремлюють декілька методів:

• монолог;

• діалог;

• бесіда;

• дискусія;

• співбесіда та ін.

Спілкування здійснюється двома основними засобами:

• вербальним (мовним);

• невербальним (міміка, жести, пози).

Спілкування поділяється на різні типи:

• ритуальне;

• розважальне;

•ділове;

• маніпулятивне;

• ігрове;

• духовне тощо.

Одним із різновидів (типів) спілкування є ділове спілкування.

Ділове спілкування - це спілкування, змістом якого є «справа», з приводу якої і відбувається комунікативний процес, організація та оптимізація того чи іншого виду діяльності.

Під час ділового спілкування легше встановлюється контакт між людьми, якщо вони:

• є значущими один для одного особами;

• сприймають спілкування як продуктивне співробітництво;

• володіють культурою ділового спілкування.

Культуру ділового спілкування неможливо розглядати окремо від культури спілкування взагалі.

Культура спілкування є складовою загальної культури. Вона, як і будь-яка інша культура, містить певну суму знань. Базується на нормах, що визначаються станом суспільства, його історією, традиціями, національною своєрідністю, загально¬людськими цінностями кожної історичної епохи розвитку людства.

Отже, культура спілкування - це сума набутих людиною знань, умінь та навичок спілкування, які створені та прийняті в конкретному суспільстві на певному етапі розвитку.

Культуру спілкування визначають такі компоненти:

• комунікативні установки, які «включають» механізми спілкування;

• знання етичних норм спілкування, прийнятих у конкрет¬ному суспільстві, психології спілкування (категорій, закономірностей, механізмів і психології сприйняття й розуміння одне одного);

• вміння застосовувати ці знання, враховуючи ситуацію, відповідно до норм моралі конкретного суспільства та загальнолюдських цінностей.