Тема 7. Соціальний ризик

1. Соціальна політика та її вплив на економічну і фінансову безпеку держави

Соціальна політика - це сукупність соціальних потреб людини, які вона має реалізувати в різних сферах свого життя і які повинні бути захищені з боку держави і суспільства.

Згідно Конституції України – «Завдання соціальної політики - це діяльність державних та громадських інститутів, суспільних груп та окремих осіб, 'суб’єктів соціальної політики, спрямована на реалізацію соціальних потреб людини, що забезпечують її життєдіяльність та розвиток як соціальної істоти на основі відносин принципу соціальної справедливості при беззастережному дотриманні її громадянських прав та свобод».

Соціальна політика є функцією державної діяльності й відповідальності:

- за використання громадських ресурсів;

- за регулювання приватної діяльності;

- за підтримку приватно-індивідуальної та колективної поведінки з метою максимізації соціальної вигоди та умов життя населення.

Ключовим принципом у реалізації соціальної політики виступає забезпечення соціальної справедливості.

Соціальна справедливість – це соціально-психологічне сприйняття принципів і форм організації суспільства, що відповідає інтересам людей і соціальних груп, тобто узагальнена моральна оцінка суспільних відносин.

При визначенні соціальну справедливість найчастіше співвідносять із соціальною рівністю.

У науковій літературі мають місце чотири погляди на соціальну справедливість. Розглянемо найбільш відомі концепції справедливості чи справедливого розподілу доходів:

1. Егалітаристська концепція (фр. еgalite —рівність) вважає справедливим зрівняльний розподіл доходів, тобто коли всі члени суспільства отримують рівні блага. Логіка міркувань тут така: якщо потрібно розділити визначену кількість благ між людьми, які однаково цього заслуговують, то справедливим був би розподіл порівну.

2. Другий концептуальний принцип – роулсіанський – пов’язаний з ім’ям Джона Роулса, сучасного американського філософ. На його думку, справедливою вважається така диференціація доходів, при якій відносна економічна нерівність припустима лише тоді, коли вона сприяє досягненню більш високого абсолютного рівня життя найбіднішими членами суспільства

3. Третій концептуальний принцип – утилітарний – походить своїми коренями із вчення Ієремії Бентама, англійського економіста, основоположника доктрини утилітаризму. Бентам вважав, що головним завданням держави є забезпечення найбільшого щастя для можливо більшої кількості членів суспільства. Однак Бентам виходив із того, що функції корисності в різних людей неоднакові. Інакше кажучи, здатність до насолоди в результаті володіння якоюсь кількістю благ у кожної людини своя. Одержувати при цьому більшу частку суспільного багатства має той, хто корисніший для суспільства.

4. Четвертий концептуальний принцип – ринковий розподіл доходів припускає відповідність доходу кожного власника фактора виробництва граничному продукту, отриманого від даного фактора. Соціальна справедливість при цьому встановлюється ринком і його регуляторами. Таким чином, у цьому випадку припустима значна нерівність при розподілі доходів.

Рівень економічного розвитку країни визначає рівень і масштаби споживання, а значить багато в чому й умови формування потреб людей.

Реалізація принципу соціальної справедливості у суспільстві означає, що при цьому здійснюється справедливий розподіл:

- діяльності, доходів, праці;

- соціальних благ ( прав, можливостей, влади, винагород, визнання);

- рівня та якості життя;

- інформації та культурних цінностей.

В умовах розвинутої ринкової економіки існують два напрямки соціальної політики держави:

1. Соціальне вирівнювання через розподіл доходів.

2. Забезпечення соціальних гарантій за нормальних умов життя.

Слід зауважити, що одним з основних напрямків соціальної політики, що відбиває її ринкову специфіку є політика доходів населення (життєвий рівень, споживчий кошик, добробут) . Все це є основою для забезпечення фінансової безпеки людини  у демократичному суспільстві

Важливим критерієм та умовою забезпечення економічної і фінансової безпеки людини й суспільства в цілому, його соціальної стабільності є соціальні гарантії. Без перебільшення можна стверджувати, що високий рівень соціальних гарантій – основа суспільного добробуту й кінцева мета фінансової політики держави. Держава повинна гарантувати кожному громадянину соціальні гарантії, що повинні здійснюватися за такими напрямками.